Пішки на полюс

Одна з найхвилюючіших і найтрагічніших сторінок в історії скорення Арктики — подвиг лейтенанта російського

флоту Георгія Яковича Сєдова.

Майбутній полярний дослідник народився 1877 року на хуторі Крива Коса, на Азовському морі. Його батько був рибалка-бідняк, і Сєдов з дитячих літ мусив допомагати батькові у важкій праці. До чотирнадцяти років Георгій Сєдов залишався неписьменний: у сім’ї не було коштів платити за навчання хлопця у школі. З великими труднощами Георгію Сєдову все-таки пощастило вступити до школи, де він за два роки закінчив три класи. Щоб допомогти батькові утримувати сім’ю, Сєдов улаштувався прикажчиком на торговельному складі місцевого купця. Але ця робота була не до душі Сєдову. Після трудового дня він забирався у закуток складу, запалював каганець і, влаштувавшись серед мішків і ящиків, зачитувався книгами про далекі моря і подорожі. З кожною прочитаною книгою все глибше захоплювала його думка про морську службу.

Зібравши трохи грошей, Георгій Сєдов таємно покинув Криву Косу і втік у Ростов-на-Дону — «вчитися на капітана».

Спочатку працював вантажником, потім служив матросом на парусному боті. І лише восени 1895 року поступив до Морехідних класів.

Навесні 1898 року Сєдов склав державний екзамен і отримав диплом штурмана далекого плавання.

Два роки минуло в нудних рейсах на вантажних пароплавах. А потім Сєдов і зовсім залишився без роботи. І довелось штурману далекого плавання поступити у військовий флот рядовим матросом.

Швидко, однак, завдяки відмінним знанням морських наук, Сєдову дали офіцерське звання і зарахували на службу у Головне гідрографічне управління. Моряки з Гідрографічного управління складали нові морські карти, описували моря та океани. Для цього вони часто виходили в наукові, дослідницькі експедиції.

Ось коли Сєдов міг віддати всі сили улюбленій справі! Адже ж він тільки і мріяв про експедиції в далекі краї.

Влітку 1902 року, на борту гідрографічного судна «Пахтусов», Сєдов уперше потрапив на Крайню Північ. На все життя полюбились йому суворі береги, пустельна тиша Арктики і безмежні простори Північного Льодовитого океану.

Минали роки. Сєдов став досвідченим моряком, ученим-гідрографом. За цей час він займався дослідженнями в Баренцовому морі, на Новій Землі. Особливо вдалими були його праці по вивченню гирла річки Колими.

Сєдов зрозумів, що для успішного плавання по Льодовитому океану потрібно насамперед вивчити закони пересування арктичних крижин. А для цього необхідно побувати в центрі Льодовитого океану — на Північному полюсі.

— Через полюс пролягають найкоротші шляхи між трьома материками, — говорив Сєдов. — Я вірю, що в недалекому майбутньому ми будемо користуватися цими шляхами.

На початку 1912 року Сєдов склав проект організації російської експедиції на Північний полюс.

«Гарячі пориви у росіян до відкриття Північного полюса проявились ще в часи Ломоносова і не погасли до наших днів», — писав Георгій Якович у своєму проекті.

Царський уряд не зрозумів значення експедиції на Північний полюс і не дав Сєдову коштів на її організацію. Тоді Сєдов звернувся за допомогою до народу. Почався збір коштів. І згодом у розпорядженні Сєдова виявилась невелика

сума грошей.

Він одразу ж діяльно взявся до організації експедиції. Нелегко було підшукати відповідне судно для плавання серед крижин, оснастити його, добрати досвідчену команду, закупити спорядження, харчі, теплий одяг, їздових собак і багато іншого. Майже кожного дня з’являлися все нові труднощі. Через них раз у раз доводилось відкладати вихід експедиції в плавання.

А часу в Сєдова було обмаль. Щоб досягти ще в 1912 році Землі Франца-Йосифа, звідки Сєдов збирався вирушити на полюс, потрібно було поспішати.

Мені, тоді ще молодому географу, пощастило брати участь в цій: експедиції. Відтоді минуло вже багато років. Я часто бував в арктичних плаваннях. Але жодного разу не довелось мені зустрітися з таким станом криги, який був в Арктиці в 1912–1913 роках, за плавання експедиції Сєдова.

Неприступна, суцільна крига перетинала шлях. За кожний свій крок на північ Сєдов боровся, напружуючи всі свої сили. Інший на його місці давно б здався і повернувся назад. Але Георгій Якович мав незвичайну силу волі. Ніщо не могло зламати його, примусити відмовитись від досягнення поставленої мети. Лише трагічна смерть перешкодила йому здійснити свою мрію.

Царський уряд зробив усе, щоб у пам’яті нашого народу стерлось ім’я Сєдова. Але цього не сталося. Народ справедливо оцінив заслугу Сєдова перед Батьківщиною. Сєдов дорогий усім нам тому, що готовий був віддати життя в ім’я торжества російської науки, в ім’я того, щоб поставити на Північному полюсі прапор своєї Вітчизни. Північний полюс — наш! Не чийсь інший, а радянський прапор замайорів травневого дня 1937 року в самому серці Арктики, на вершині світу…

Про те, якою благородною і мужньою людиною був Георгій Якович Сєдов, про те, яких труднощів зазнав він під час експедиції, з якою непохитною рішучістю прямував до своєї мети, і розповідається в цій книзі.

В. Ю. ВІЗЕ,

член-кореспондент AH СРСР,

лауреат Державної премії.

 

 день 26 серпня 1912 року вся команда й учасники експедиції зібрались на борту «Св. Фоки». Це було старе, непоказне на вигляд двощоглове судно з парусною оснасткою і паровою машиною. Побудоване з міцного дуба і пристосоване до плавання серед криги, воно багато років служило архангельським промисловцям-звіробоям. Вони ходили на ньому на промисел тюленів. Не випадково Сєдов обрав це судно. З усіх боків воно видалося йому надійним, цілком придатним, щоб вирушити на ньому в далеке, сповнене небезпек полярне плавання.

Частенько боровся «Фока» з жорстокими штормами, пробивався крізь суцільні крижані поля.

Команда судна і всі учасники експедиції вже зібралися. Чекали на Сєдова. Він мав провести «Фоку» із Соломбалки — околиці Архангельська, де вантажилась експедиція, — до міської пристані, звідки збиралися вирушити в путь.

Швидкими кроками Сєдов піднявся на палубу, привітався з усіма, потім по трапу піднявся на капітанський місток і звично скомандував:

— Віддати носові!

Запрацювала машина. «Фока» здригнувся і повільно рушив уперед, розтинаючи гострим носом жовті води Соломбалки — одного з рукавів повноводної Північної Двіни.