Пішки на полюс
Шрифт:
Вранці, коли шторм затих, Сєдов піднявся на місток. Невесела картина постала перед ним. До самого обрію простягалось безмежне крижане поле.
Довго стояв Георгій Якович, вдивляючись у далину, туди, де ще зовсім недавно було відкрите море, потім повільно спустився в кают-компанію. Буфетник подав ранковий чай. Ніхто з присутніх не сідав до столу. За морським звичаєм, чекали запрошення старшого начальника.
— Прошу до столу, — спокійно сказав Сєдов.
Снідали і пили чай мовчки, ніби ховаючи один від одного невеселі думки. Коли сніданок закінчувався, механік запитав Сєдова:
— Казан будемо тримати
Сєдов відповів не зразу. Він допив чай.
Відсунув склянку. Довгим поглядом обвів усіх за столом. Потім встав і спокійно, але твердо сказав:
— Пару доведеться випустити… На зимівці будемо огріватись чавунними грубками. — І вже біля дверей, усміхнувшись, додав: — Якщо скресне крига, пару підняти недовго!
Але крига не скресла. І пару не довелось піднімати. Наступного дня минув місяць з того дня, як «Фока» вирушив з гирла Двіни на морський простір.
Усе зробив Сєдов, щоб якнайшвидше досягнути Землі Франца-Йосифа. Але перешкоди, одна несподіваніша від іншої: шторми, вимушені стоянки і, нарешті, рання зима — порушили його плани.
Важко було Сєдову вимовити слово «зимівля» так далеко від наміченої мети. Але нічого іншого не залишалось.
На «Фоці» закипіла робота. Насамперед утеплили житлові приміщення. Закрили люки. Встановили чавунні грубки. Організували кабінети для наукової роботи під час зимівлі. Усе робилось швидко, споро. Начальник експедиції скрізь встигав, допомагав матросам і учасникам експедиції, підтримував їх бадьорим слівцем і веселим жартом. Коли всі приготування до зимівлі були закінчені, Сєдов влаштував для команди святковий обід. А ввечері відбувся самодіяльний концерт.
— Ну що ж, — сказав Сєдов, — нічого не вдієш: цього разу крига виявилась дужчою від нас… Але ми ще поборемось з нею!
Так розпочалась зимівля. Невеличку бухту півострова Панкратьєва, де недалеко від берега залишився зимувати корабель, Сєдов назвав бухтою святого Фоки.
Розділ 4
У крижаному полоні
Спочатку ще можна було відрізнити день од ночі. Годині о десятій ранку нічна мла трохи розвіювалась. Частина небосхилу з південного боку трохи світлішала, і наставав день, хоч і сірий, похмурий, але все-таки день. Годині о другій-третій починало сутеніти. Швидко темніло. Млою затягало все небо. Наставала ніч.
Поступово просвіт між днем і ніччю ставав коротшим і коротшим. І нарешті запанувала полярна ніч.
З історії багатьох полярних експедицій Сєдов знав: з більшістю з них траплявся сумний кінець частково тому, що на зимівників гнітюче діяла довга полярна ніч. Звичайно в цей час люди нічим не займалися, жили нудно й одноманітно, ставали млявими й лінивими. Нудота породжувала у них тугу і пригнічення. Поступово люди втрачали сили, бадьорість. Швидше з’являлися хвороби. І на той час, коли на зміну ночі наставав день, багатьох з них уже не було в живих.
Георгій Якович знав чимало таких випадків
Коли «Фока» став на зимівлю, Сєдов накреслив великий план робіт. Одні зимівники займалися господарськими справами, інші — науковими.
Насамперед почали збирати плавник. Влітку сибірські ріки виносять в океан багато лісу. Хвилі відносять його далеко від материка і викидають на береги островів. Зимівники збирали плавник з великою охотою. Адже їм довелося б витрачати для опалення вугілля, а його потрібно зберегти для майбутнього плавання на Землю Франца-Йосифа.
Потім збудували недалеко від судна лазню, обладнали метеорологічну станцію. Бачачи, як сам начальник експедиції невтомно працює, матроси й учасники експедиції намагалися не відставати від нього. Взагалі ж роботи вистачало всім.
Коли траплялась гарна погода, то після закінчення трудового дня лунав веселий голос Сєдова:
— Віддамо належне нашому коку! А після вечері запрошую всіх на прогулянку!
Сєдов пильно слідкував за тим, щоб усі виходили на прогулянку.
— Ну, що ви позаривались, як кроти, у свої нори? — жартома соромив він тих, хто ухилявся від прогулянки. — Чи ви не дорожите своїм здоров’ям? Гайда на прогулянку! Ми чекаємо на вас!
У чистому небі яскраво миготіли великі голубі зірки. З висоти світив повний місяць. Скрізь громадились крижини найрізноманітніших обрисів і форм. Одні крижані брили нагадували зубчасті стіни старовинних замків з безліччю бійниць і веж. Інші здавались незвичайними страховиськами, казковими семиголовими драконами. Ось — наче міст у вигляді ажурної арки перекинувся від одної крижини до іншої. Ще далі — велетенська крижина нависла, немов застигла океанська хвиля. А там — крижини нагадували велетнів, що зчепилися в шаленому бою.
Сєдов йшов попереду. За ним — юрба зимівників. Людям здавалось, що вони потрапили в казкове крижане царство. Георгій Якович заводив пісню. Усі дружно підхоплювали. У нічній тиші вона розносилась далеко-далеко і завмирала десь серед крижаного громаддя…
Але бували дні, коли буря заволікала млою все небо. Дужі вітри, шугаючи снігом, застилали все навкруги. У такі дні деяким зимівникам ставало моторошно. Їм починало здаватись, що вся земля ось так скута морозом і ніколи вже ні закований крижинами «Фока», ні самі вони не звільняться з крижаного полону!
У ці негожі дні Сєдов влаштовував для зимівників різні лекції, проводив заняття, вигадував всілякі веселі ігри та розваги.
З усіх учасників експедиції Георгій Якович, звичайно, найбільше від усіх зазнавав від вимушеної зимівлі на Новій Землі. Але він жодного разу ні єдиним словом чи вчинком не виказав своїх турбот і роздумів. Лише зрідка, коли важкі думи починали перемагати його, він вирушав на прогулянку у супроводі лише свого четвероногого друга — лайки.
Подовгу блукав Сєдов серед крижин. А вірний пес не відставав від нього ні на крок, оберігаючи хазяїна від усіляких несподіванок. Інколи пес, наче відчуваючи, що вони вже надто далеко відійшли від судна, починав кусати Сєдова за валянки.