Пішки на полюс
Шрифт:
Все важче боротися йому з хвилями. А вони, немов відчуваючи, що «Фока» знесилюється, ще більше навісніють…
Сєдов розуміє: тримати «Фоку» у відкритому морі — означає наражати судно на неминучу загибель. З ним загинуть всі вантажі експедиції, а основне — люди. І Георгій Якович зважується на рішучий крок. Не кожний досвідчений і бувалий моряк відважився б на нього. Сєдов знову береться за штурвальне колесо. І «Фока» лягає на новий курс.
— Георгію Яковичу! Адже там Сухий ніс! — вигукує матрос, показуючи Сєдову у той бік, куди
Сєдов нічого не відповідає. Він лише сильніше затискає штурвал і впивається очима в темряву. Так, він знає, що спереду мис Нової Землі — Сухий ніс. І він вирішує поставити судно під прикриття мису. Правда, для цього «Фока» мусить проскочити через вузеньку протоку, усіяну підводними скелями. У такий шторм це дуже небезпечно. Але іншого виходу нема. Це єдина можливість зберегти судно і врятувати людей.
Непроглядна темрява вкрила все навкруги. Звідкілясь із темноти насувався скелястий берег. «Фока» йшов йому назустріч на повній швидкості.
Рульовий, що в цей час стояв на містку, зі страхом дивився на Сєдова, що вів «Фоку» просто на скелі… Ось крізь виття вітру і шум хвиль долинуло грізне ревіння прибережних бурунів. З кожною хвилиною все ближче, все голосніше. Нарешті в темряві показались скелі настільки близько, що було добре видно, як вони оперезані білою піною грізних хвиль.
І рульовий не витримав. Він кинувся геть з містка. Влетів у кубрик і закричав несамовито:
— «Фоку» несе на камені! Нас зараз розіб’є!
Всі посхоплювались з ліжок, припали до ілюмінаторів. В ту ж мить дужий удар струсонув «Фоку». Все загойдалось. Від несподіваного поштовху люди попадали на підлогу. Ось зараз крізь пробоїни ринуть потоки води, і тоді кінець «Фоці»… Але «Фока» продовжував рух. Він ішов рівніше, його не кидало з борту на борт, як раніше. Минула хвилина, друга… І всі почули голосну команду:
— Віддати якір!
З гуркотом у воду ринувся якір. Потім віддали другий. І корабель зупинився. Небезпека минула. Втомлений, важко переставляючи ноги, Сєдов зайшов до себе в каюту і, як був, не роздягаючись, повалився на ліжко. Матроси й учасники експедиції висипали на палубу. Всі старанно взялися наводити лад на «Фоці». Одні міняли вітрила, інші складали та прив’язували вантажі, що їх порозкидало під час шторму по всій палубі. Механіки борсались біля машини, лагодили помпи, відкачували з трюму воду. Теслярі укріплювали борти, ставили підпірки.
Усі працювали злагоджено і весело, відчуваючи, з якої біди визволив їх Сєдов.
— Ех ти, тюлень! — глузували матроси з рульового. — «На каміння йдемо! Рятуйся, хто може!»
— Та я ж, братця, — виправдувався той, — бачу: жене нашого «Фоку» прямісінько на Сухий ніс, на вірну загибель…
— Та хіба ж Георгій Якович допустить до цього! Як прокинеться начальник, велике спасибі від усіх нас сказати йому треба. Якби не він — потрапили б усі рибі на харч!
— Це вірно! — погоджуються всі і дружно беруться до роботи.
Наступного дня всток трохи притих. «Фока» швидко дістався Крестової губи. Там Сєдов перевірив точність корабельних приладів, поповнив запаси питної води і вирушив у дорогу.
Проте, тільки-но вийшли з губи, знову схопився шторм. Знову вимушена стоянка.
Згаявши ще одну добу, попливли далі на північ. Сєдов вирішив іти вздовж Нової Землі, поки це буде можливо. Поминули губу Сульменєва. Коли корабель проходив біля неї, учасники експедиції милувались величезним льодовиком, що сповзав просто в море.
Потім минули губу Машигіна. І незабаром досягли півострова Адміралтейства. Тут несподівано насунув туман. Все запнулося молочно-білим покривалом. Коли ж туман розвіявся, учасники експедиції побачили плаваючі по морю окремі крижини. А опівдні того ж дня все видиме спереду море було цілком вкрите кригою.
Наступного дня «Фока» увійшов у кригу. Сєдов повів його на штурм крижаної перепони.
Це було 13 вересня, на шістнадцяту добу після того, як «Фока» покинув Архангельськ.
Розділ 3
Сєдов бореться з кригою
Ось уже кілька днів Сєдов бореться з кригою. Спочатку це було просто. «Фока» йшов, напнувши всі вітрила, і легко ламав крижану кірку. З хрускотом крижини розколювались, розходились, пропускали «Фоку» і знову сходились за його кормою. Але з кожним пройденим кілометром крига ставала міцнішою, щільнішою і вже не здавалася без бою. Доводилось йти вузькими протоками між крижаними полями.
Щоб легше знаходити такі протоки, Сєдов частенько залазив у бочку, прикріплену високо на щоглі, або видирався на ванти:
— Праворуч на борт! — лунала зверху його команда.
Рульовий швидко крутив штурвальне колесо праворуч, відразу в той бік повертав і «Фока». Але слідом лунала нова команда:
— Ліворуч руля!
«Фока» негайно повертав ліворуч. Знову команда «праворуч». Знову «ліворуч». Як повзе змія, звиваючись і петляючи між камінням, так просувався «Фока», пробираючись між крижин.
Але часом Сєдов не бачив навіть вузенької протоки або щілини: суцільне крижане поле розстелялось попереду.
Георгій Якович швидко спускався вниз. І починався штурм крижини. Добре, якщо крижина здавалась з двох-трьох ударів. Але найчастіше на вперту боротьбу з нею витрачались години.
— Малий назад! — командував Сєдов.
«Фока» подавався назад, неначе набираючись сил.
— Стоп!
«Фока» немовби переводив подих.
— Повний вперед! — командував Сєдов.
І «Фока», розігнавшись, кидався вперед, навалювався всією вагою, сокирою врубувався в кригу, з тріском кришив і підминав її під себе.