Пішки на полюс
Шрифт:
— Мабуть, ти маєш рацію, друже, — говорив у таких випадках Сєдов. — Коли б не почали про нас турбуватися.
І повертав назад.
— Не бережете ви себе, Георгію Яковичу, — зустрічали його товариші кожного разу, коли він, злегка щулячись від холоду, повертався на «Фоку». — Та хіба можна в такий мороз розгулювати в одній бобриковій куртці? Адже так і застудитися швидко можна!
— Що ви, застудитися в Арктиці! — усміхався Сєдов. — Це неможливо. А нам потрібно гартуватись: попереду похід на полюс…
На полюс! Ні на хвилину не забував Сєдов про цю велику мету. А коли вже так трапилося, що здійснення її віддалялось на цілий рік, то нічого гаяти марно час.
І, зібравши одного разу зимівників у кают-компанії, Сєдов поділився планом роботи по дослідженню Нової Землі.
— Нова Земля, — говорив Сєдов, — здавна відома росіянам. Ще в XV столітті новгородські промисловці приходили сюди по морського звіра. Били китів, моржів, цікавились природними багатствами Нової Землі. На жаль, ніяких письмових відомостей вони не залишили. Тільки усні перекази передавалися від батька до сина, з роду в рід. Але про те, що росіяни бували тут кілька століть тому, свідчать різні пізнавальні хрести і знаки, руїни жител, які вони будували у місцях своїх зимівель…
У кают-компанії було тепло, затишно. Чавунна грубка дихала жаром. Від гасової лампи, що висіла під стелею, падало м’яке світло. Усі присутні уважно слухали розповідь Сєдова.
— Велику роботу виконали відважні російські мандрівники, — говорив Георгій Якович, — щоб вивчити Нову Землю. Проте не можна вважати, що Нова Земля вже зовсім вивчена. Окреслення її берегів не зовсім точно занесені на карту. Було б ганьбою для нас, якби експедиція не скористалась з щасливої нагоди внести свою частку в дослідження Нової Землі. Тим більше, що ніхто ще після Баренца не зимував тут, так далеко на півночі.
Зимівники одностайно підтримали свого начальника. А коли він почав детально розповідати про те, які наукові екскурсії по Новій Землі намічено провести, всіх охопило бажання брати в них участь і негайно розпочати підготовку до походів.
— Ні, ні, з цим доведеться зачекати, — заспокоював Сєдов надто гарячих. — Взимку, в нічну темряву, не можна розпочинати далеку подорож. Навесні — ось коли займемося цим…
У розпал полярної ночі Георгій Якович вирішив влаштувати морське свято. Звичайно таким святом моряки відзначають перехід через екватор.
— А ми його пристосуємо до Полярного кола! — запально говорив Сєдов, зачинившись у себе в каюті з кількома матросами.
Задовго до 19 грудня, визначеної дати святкування, Сєдов з невеликою групою учасників, потай від решти команди, почав готуватися до цього дня.
Напередодні свята кают-компанію і кубрик прикрасили гірляндами з різнокольорових прапорців і саморобних китайських ліхтариків.
Свято розпочалося смачним сніданком. А коли всі встали з-за столу і піднялись на палубу, там було світло, як удень. Скрізь — на бортах, на щоглах, на вантах — в металевих плошках горів ведмежий жир.
А з обох боків сходів, неначе два велетенські факели, палали бочки з-під гасу.
Георгії Якович перший вибіг по сходах на лід і потяг усіх за собою. Зимівники зупинились поодаль від судна і замилувались яскравим видовищем. Здавалось, немов полярна ніч трошки відкрила завісу і в усій красі показала корабель. Він був невпізнанний — їхній старий перевірений «Фока»! Він весь сяяв від сили-силенної вогнів. Від легенького вітру в плошках тріпотіли язички полум’я. Тремтяче світло падало на крижини, запорошені снігом, і сніжинки то спалахували мерехтливим блиском, то погасали. Несподівано пролунав гарматний постріл.
— Ану, за мною! — вигукнув Сєдов.
Усі кинулись на корабель. Під різкі звуки ударів об сковороду, пронизливий дзенькіт дзвіночка, тріск тріскачки з-за борту висунулось двоє «морських чортів». Смішно кривляючись, вони вискочили на палубу. За «чортами» з’явився вісник-герольд. Він переліз через борт, тричі вдарив жезлом об палубу і голосно сповістив усіх, що зараз сюди завітає своєю власною персоною
Цар Нептун полярний, Повелитель вод арктичних, Князь Карський, Біломорський…Тільки-но герольд закінчив перечислення пишних титулів морського владики, як з-за борту показався сам «цар». Він був у мантії з рогожки, в парику і з бородою з клоччя, з короною на голові і з тризубцем у руці.
Разом з «царем» з’явилась «морська царівна». Її зображав один матрос. Намагаючись бути подібним до царівни, він так смішно дріботів ногами, тягнучи за собою шлейф з рогожі, так кокетливо поводив плечима і хихотів тоненьким голосом, що всі на палубі падали зо сміху. А в головного організатора цього свята, Георгія Яковича, від сміху на очах виступали сльози. Гордовито і поважно ступав «морський цар» у супроводі своєї свити.
— Хто ти такий? — сердито звернувся він до Сєдова.
— Начальник експедиції.
— Як називається судно?
— «Святий мученик Фока».
— Хе-хе! Чув, чув! — басовито розсміявся «цар». — Не раз наминав я йому боки!
І вже сердито заговорив:
Без дозволу, повеління В мої ти вдерся володіння. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Сміливий ти на морі надто! Натерпівся я занадто! За законами моїми й полярного царства, Великого морського володарства, Мусиш ти данину заплатить — Харчами й горілкою. Й чимало відпустить! А людей твоїх я буду хрестить…Сєдов низько вклонився «морському царю», виявляючи повну готовність заплатити встановлену данину, і вручив йому список зимівників, які вперше потрапили за Полярне коло.
Розпочалось хрещення за морським звичаєм. Це була найвеселіша частина свята. Владним голосом герольд вигукував ім’я зимівника, якого належало охрестити.
«Чорти» відразу підхоплювали викликаного під руки і підводили до «морського царя». Цар мазав його сажею по обличчю, потім брав ківш, наповнений морською водою і снігом, і виливав цю суміш хрещенику за комір.