Перше Правило Чарівника
Шрифт:
— Річард! — Почув він раптом застережливий голос у себе за спиною. — Відійди від неї! — Це був голос Зедда.
Руки матері торкнулися його лиця. Не звертаючи на це уваги, Річард озирнувся на дорогу і побачив Зедда. У всякому разі, він бачив, що це Зедд. Але ж він зараз побачив свою матір.
— Річард, — знову почув він голос Чарівника, — зроби, як я сказав. Відійди від неї, швидше.
— Будь ласка, Річард, не залишай мене, — сказала мати. — Хіба ти не впізнав мене?
Він повернувся і подивився в її ласкаві очі.
— Впізнав. Ти — Шота.
Він взяв її за руки,
Вона раптом повернулася до Чарівника і клацнула пальцями. Пролунав оглушливий тріск, і синя блискавка, що вирвалася з її пальців, полетіла до того місця, де стояв Зедд. В руках у Чарівника миттєво виріс щит, блискучий, немов скло, здатне відображати вогонь. Блискавка Шоти з грюкотом вдарилася об щит і була відкинута ним, після чого потрапила в великий дуб, розколовши могутній стовбур дощенту. Земля затремтіла.
А Зедд вже підняв руку. Чарівний вогонь вирвався з його пальців і з лютим виттям кинувся вперед.
— Ні! — Закричав Річард. Він не міг допустити цього! Шота була єдиною надією знайти шкатулку, єдиною можливістю зупинити Рала!
Вогненна куля, розростаючись, летіла прямо до Шоти. Вона стояла нерухомо.
— Ні! — Річард, вихопивши меч, заступив її. Він схопив однією рукою руків'я, а іншою — вістря, тримаючи меч перед собою як щит. Річард відчув, як чарівна сила проходить крізь нього, наповнюючи його своєю люттю: рев чарівного вогню оглушив його. Річард відвернувся, закрив очі, стиснув зуби, у нього перехопило подих. Йому здалося, що зараз він помре. Але вибору не залишалося. Ця відьма — їх єдина можливість, не можна допустити, щоб вона загинула.
Силою удару його віднесло на крок назад, він відчув страшний жар. Навіть щільно закривши очі, він бачив світло. Чарівний вогонь з лютим ревом охопив його меч.
І раптом настала тиша. Річард відкрив очі. Чарівний вогонь зник, але Зедд не втрачав часу. Він жбурнув у відьму жменю іскристого магічного пилу. Річард побачив, що і відьма кинула жменю магічного пилу в Зедда. Цей пил світився, як крижані кристали, і при зіткненні з пилюкою, кинутою Зеддом, втрачав іскристий блиск, пил Шоти обсипав Зедда.
Зедд застиг з піднятою рукою.
— Зедд!
Відповіді не було. Річард повернувся до відьми. Вона вже не нагадувала його матір. Шота була в легкому вбранні, що розвівалося на легкому вітрі. Волосся її, густе та довге, були золотисто-рудим, у неї була прекрасна гладка шкіра. На нього дивилися ясні мигдалеподібні очі. Шота була так само прекрасна, як палац позаду неї і як долина, в якій стояв палац. Якби не лють, він міг би втратити голову, дивлячись на неї.
— Мій герой, — сказала Шота, і голос її вже не був голосом матері, але все одно звучав чисто і мелодійно. Вона несміливо посміхнулася повними губами. — Це було ні до чого, але важливий намір. Мені це дуже сподобалося.
«Цікаво, хто ж це, — думав Річард, — чергове марення або справжня Шота?» Річард був розлючений. Він занадто сильно відчував гнів, що йде від меча, але вирішив все ж тримати зброю напоготові.
Усмішка її стала ширшою.
— Це твій наряд? — Запитала вона, піддражнюючи, — чи ти носиш його лише тимчасово, поки не досягнеш свого?
— А чого хочеш домогтися ти, показавши мені той, як зараз носиш на собі?
Вона підняла брови.
— Тільки зробити тобі приємне, Річард.
— За допомогою обману?
— Ні. Це не обман. Це образ, в якому я зазвичай буваю. Це сьогодення.
Річард, не відповідаючи, вказав мечем на дорогу.
— А що ти зробила з Зеддом?
Вона знизала плечима і усміхнулася злегка насмішкувато.
— Просто позбавила його можливості заподіяти мені шкоди. З ним поки що все в порядку. — Мигдалеподібні очі блиснули. — Я зможу вбити його пізніше, коли ми з тобою поговоримо.
— А що з Келен? — Він міцніше стиснув рукоять меча.
Шота глянула на Келен, яка стояла, не рухаючись, стежачи за кожним рухом Шоти. Річард бачив, що Келен боїться цю жінку більше, ніж змій. Шота насупилася було, але потім знову кокетливо посміхнулася, поглянувши на Річарда.
— Вона дуже небезпечна жінка. — В очах Шоти читалася давня мудрість, яка погано поєднувалися з її удаваною молодістю.
— Більш небезпечна, ніж навіть вона сама може припустити. — Шота спритно вхопила край свого піднятого наряду і осмикнула його, створивши враження, що вітру немає. — Я зробила це, щоб знешкодити її. Якщо вона спробує поворухнутися, змії вкусять її, якщо ні — ні. — Шота на мить замислилася. — Її я теж уб'ю пізніше. — Голос її звучав дуже приємно, контрастуючи зі змістом самих слів.
Річард уявив собі, як він відсікає мечем голову відьми. Його охопила лють. Він зосередився на цьому образі, сподіваючись, що і Шота побачить те ж саме. Потім придушив гнів, але тільки злегка, готовий знову дати йому хід.
— А як зі мною? Ти мене боїшся?
Шота тихенько засміялася.
— Шукача Істини? Ні, мабуть.
Річард вже ледь стримувався.
— А може, слід було б?
— Можливо… в звичайний час. Але зараз час незвичайний. Інакше б ти сюди не прийшов. Хіба ти прийшов вбити мене? Адже ти мене врятував. — Вона подивилася на Річарда так, наче хотіла сказати, що соромно задавати дурні питання. Потім раптом обійшла навколо нього. Він повертався всім тілом в ту ж сторону, що і вона, стежачи, щоб меч завжди був між ними. Але, здається, це її не турбувало.
— В такий час, як зараз, з'являється потреба в дивних союзах. Тільки сильні мають достатньо мудрості, щоб визнати це. — Шота замовкла, зупинилася і оцінююче подивилася на нього. — Мій герой. Я не пригадаю, коли останній раз комусь приходило в голову рятувати мене. — Вона нахилилася до нього. — Воістину, це було дуже галантно.
Річарда злила її невимушеність, і в той же час він відчував її дивну привабливість.
— Не тіш себе ілюзією, — відповів він, — у мене були на те причини. — Він знав, що Шота не може бути для нього привабливою. Вона сама сказала, що збирається вбити двох його кращих друзів, і вже по тому, як вона обійшлася з Келен, було видно, що це не порожні погрози. Гірше того, хоча він оголив меч, наповнився люттю, він все ж відчував на собі чари Шоти. У нього було таке відчуття, ніби він занурюється у воду, і, на його подив, відчуття це не було неприємним.