Перше Правило Чарівника
Шрифт:
Не дивлячись на Річарда, Шота повернулася і пішла по дорозі, але, він встиг помітити сльозу на її щоці. Вона зупинилася на півдорозі і забарилася. Річард бачив, що вона підняла голову, але не обернулася.
— Коли все це скінчиться… — Їй важко було говорити від сильного хвилювання, — і якщо станеться, що ти переможеш… більше ніколи не приходь сюди. Якщо прийдеш… я вб'ю тебе. — І Шота поспішила до свого палацу.
— Шота, прости, — сказав він хрипко.
Вона не зупинилася, не обернулася, а пішла далі.
32
Звернувши за кут, Речел ледь не наступила на
— Джіллер! Як ти мене налякав!
— Пробач, Речел, я не хотів лякати тебе. — Він озирнувся, чи немає кого в коридорі, потім нахилився до неї. — А ти що тут робиш?
— Послали по справах, — відповіла вона, глибоко зітхнувши. — Принцеса Віолетта веліла мені сходити на кухню і насварити кухарів за обід, а потім я повинна піти до прачок і сказати їм, що вона знайшла на своїх сукнях плями від соусу, хоча ніколи не бруднила соусом своїх суконь. Значить, вони самі це зробили, і якщо зроблять ще раз, то вона велить відрубати їм голови. А я не хочу їм це говорити, вони славні. — Вона торкнулася рукою красивої сріблястої тасьми на його рукавах. — Але вона сказала, що мені буде дуже погано, якщо я цього не зроблю.
— Ну скажи, як тобі наказали, — кивнув Джіллер. — Звичайно, прачки зрозуміють, що ти говориш не свої слова.
Речел подивилася в його великі темні очі.
— Всі знають, що вона бруднить соусом свої сукні.
Джіллер тихо засміявся.
— Ти права. Я сам це бачив. Але нічого доброго не вийде, якщо дражнити гусей. — Вона не зрозуміла цих слів і насупилась. — Це означає, що буде погано, якщо ти скажеш їй про це, так що краще промовчати.
Речел кивнула: це було правдою. Чарівник тим часом продовжував оглядатися, але в коридорі нікого не було. Він нахилився до неї ближче і сказав:
— Мені шкода, що я не поговорив з тобою раніше, не дізнався, як у тебе справи. Знайшла лялечку?
Вона посміхнулася і кивнула:
— Я так тобі вдячна! Вона така гарна! Мене виганяли два рази з тих пір, як ти мені її подарував. Вона мені сказала, що я не повинна говорити з тобою, поки ти не скажеш, що за нами ніхто не стежить. Тому я чекала. Ми з нею про все розмовляли, і мені стало набагато краще від цього.
— Я радий, дитя моє, — посміхнувся чарівник.
— Я назвала її Сарою. Адже у ляльки повинно бути ім'я.
— Он як? — Здивувався він. — Я й не подумав. Ну що ж, Сара — гарне ім'я.
Речел посміхнулася. Вона була дуже рада, що Джіллеру сподобалося, як вона назвала ляльку. Вона обняла його за шию і сказала на вухо:
— Сара розповіла мені і про свої тривоги. Я обіцяла їй, що буду допомагати тобі. Я і не знала, що ти сам хотів би втекти звідси. Коли ми зможемо втекти, Джіллер? Я так боюся принцеси!
У відповідь на ласку чарівник погладив її по спині великою рукою.
— Скоро, дитя. Але спочатку ми повинні тут дещо зробити. Адже ми не хочемо, щоб нас вистежили, знайшли і повернули назад, правда?
Речел похитала головою. І тут вона почула кроки. Джіллер випростався, дивлячись у той бік, звідки вони лунали.
— Речел, — вимовив він, — буде дуже погано, якщо побачать, що ми розмовляємо. Вони можуть дізнатися про ляльку… про Сару.
— Я краще піду, — промовила вона поспішно.
— Не встигнеш. Стань до стіни, покажи мені, якою сміливою ти можеш бути і як тихо при цьому вмієш вести себе.
Вона скорилась, і чарівник затулив її собою, так що її не стало видно за балахоном. Вона почула брязкіт зброї. Напевно, охоронці. Потім почулося тявкання. Собачка королеви! Значить, це королева з охороною. Їм не позаздриш, якщо королева знайде Речел, що сховався за чарівником. І тоді королева взнає про лялечку! Речел зіщулилася і завмерла в своєму укритті. Джіллер вклонився, вбрання його заколихалося.
— Ваша величність! — Сказав чарівник, відступаючи.
— Джіллер! — Промовила королева противним голосом. — Що це ви тут причаїлися?
— Притаївся, ваша величність? Я вважав, що як слуга вашої величності, зовсім не ховаюсь, просто повинен був перевірити чарівну печатку на скарбниці, щоб бути впевненим, що вона ніким не підроблена. — Речел почула, що песик щось винюхує біля ніг Джіллера. — Якщо ви так хочете, ваша величність, я можу залишити це напризволяще і не перевіряти, навіть якщо я про щось турбуюся. — Собачка наближалася до Речел, та чула її сопіння. Чарівник продовжував: — Всі ми просто будемо лягати спати, молячись добрим духам, щоб, коли прибуде Батько Рал, все було в порядку. А якщо щось пропаде, то ми просто скажемо, що нам не хотілося, щоб хтось тут ховався, і щоб ми нічого не перевіряли. Може бути, він нас зрозуміє.
Песик загарчав, і у Речел на очах з'явилися сльози.
— Ну, не треба настовбурчуватися, Джіллер, я тільки запитала. Золотко, — продовжувала вона, звертаючись до собачці, — що ти там знайшла, мила?
Песик загарчав і гавкнув. Чарівник ще позадкував, міцніше притиснувши Речел до стіни. «Добре було б, — подумала дівчинка, — щоб моя Сара зараз була зі мною».
— Що там, золотко? Що ти унюхала?
— Боюся, ваша величність, що я сьогодні ще прокрався в конюшню. Очевидно, ваша собачка пронюхала саме це. — Він непомітно простягнув руку під балахоном, дістаючи щось поруч з головою дівчинки.
— В стайні? — Голос королеви ще залишався противним. — Що, однак, вам треба було перевіряти у стайні? — Речел почула голос королеви виразніше: та нахилилася до своєї собачки. — Що там, Золотко?
Речел закусила край сукні, щоб не видати себе ніяким звуком. Чарівник випростав руку з-під мантії. Речел помітила, що він затиснув щось між великим і вказівним пальцями. Собачка засунула ніс під його одежу та загавкала. Джіллер насипав їй на голову якийсь дрібний порошок. Собачка почала чхати. Потім Речел побачила, як королева, простягнувши руку, витягла собачку.
— Ну, ну, моє золотко, все вже добре. Бідолаха! — Речел почула, як, за своїм звичаєм, королева чмокнула собачку в ніс і чхнула сама. — Так що ви говорите, Джіллер? Яке діло призвело чарівника в стайню?
— Так от, ваша величність. — Голос Джіллера при розмові з королевою теж став якимсь противним, і Речел це здалося забавним. — Якщо б ви були вбивцею і хотіли, з'явившись в замок королеви, пронизати її важкою стрілою, то як би ви вчинили: нахабно пройшли б через головні ворота? Або причаїлися б зі своїм великим луком у візку, зарившись, наприклад, в сіно або сховавшись за мішками, щоб потім у темряві вилізти в стайні і там сховатися?