Перше Правило Чарівника
Шрифт:
Шота знову посміхнулася йому.
— Я говорила вже, що тільки у сильних достатньо мудрості для потрібних союзів. Чарівник недостатньо мудрий, він намагався вбити мене. І в неї немає достатньої мудрості, їй теж хотілося цього. Вона сама не хотіла сюди прийти. Тільки у тебе вистачило мудрості, щоб зрозуміти необхідність нашого союзу.
Річард зробив зусилля, щоб лють його не зникла.
— Я не можу укладати союз з тими, хто хоче вбити моїх друзів.
— Навіть якщо вони першими намагалися вбити мене? Хіба я не маю права на самозахист? Невже я повинна дозволити вбити себе тільки тому, що
Річард подумав над її словами, але нічого не сказав. Шота обняла його за талію.
— Але ти поводився як лицар. Ти зробив дуже рідкісний вчинок: ризикнув життям заради мене, заради відьми. Це не можна залишити без нагороди. Ти заробив одне бажання. Просто назви зараз все, що захочеш, і це здійсниться. — Вона змахнула в повітрі вільною рукою. — Все, що бажаєш, по моєму слову.
Річард відкрив було рот, але вона обережно приклала пальця до його губ.
— Не зіпсуй моєї думки про себе необдуманою відповіддю. Не витрать бажання даремно. Ти ж можеш отримати все, що захочеш. Це повинно бути важливе бажання, можливо навіть, найважливіше бажання в твоєму житті. Поспішність може бути подібною до смерті.
Річард знову відчув гнів, незважаючи на дивну чарівність цієї жінки.
— Тут нема про що думати. Я хочу, щоб ти не вбивала моїх друзів. Вони повинні піти звідси живими і неушкодженими.
— Боюся, це ускладнить справу, — зітхнула Шота.
— А, так твоє слово нічого не значить?
Вона подивилася на нього докірливо, і тон її став трохи більш різким:
— Моє слово означає дуже багато. Я просто попереджаю, що це ускладнить справу. Ти ж прийшов сюди за відповіддю на одне важливе питання. Тобі достатньо лише попросити, і я виконаю твоє прохання. Хіба цього ти хочеш? Запитай себе, чи немає у тебе більш важливого бажання. Подумай, скільки людей загине, якщо ти не зможеш виконати свій обов'язок. — Вона знову обняла його і чарівно посміхнулася. — Річард, твій меч збиває тебе. Його чарівна сила заважає тобі думати. Прибери його і подумай знову. Якщо ти мудрий, ти прислухаєшся до моєї поради. В ній є смисл.
Річард роздратовано сунув меч у піхви, бажаючи показати, що він не перемінить рішення. Він озирнувся й подивився на Зедда, скам'янілого на дорозі, потім на Келен, по тілі якої звивалися змії. Коли їхні очі зустрілися, Річард здригнувся від болю за неї. В очах Келен прочитав він її бажання: вона хотіла, щоб Річард запитав про скриньку. Річард відвернувся, не в силах бачити її муки.
— Я прибрав меч, Шота, і це нічого не змінило. Ти ж все одно даси відповідь на моє запитання. Адже й твоє життя залежить від того, чи буду я знати відповідь. Так що я не витрачаю дарма свого бажання. Чи можу я погубити життя друзів заради того, щоб отримати відповідь, яку ти сама збираєшся мені дати? Що ж, виконуй свою обіцянку!
Шота глянула на нього, і в погляді її він знову побачив древню мудрість.
— Дорогий Річард, — сказала вона тихо, — Шукачу Істини потрібен гнів. Але ти не повинен дозволяти, щоб гнів позбавляв тебе мудрості. Не намагайся судити поспішно про справи, які ти не до кінця розумієш. Не всі справи такі, якими здаються. Іноді те, що тобі не подобається, рятує тебе.
Вона знову торкнулася рукою його обличчя, знову нагадавши матір. Її ласка заспокоювала, викликаючи чомусь печаль. Зараз він відчув, що вже не так побоюється її.
— Будь ласка, Шота, — прошепотів він, — я вже назвав своє бажання. Виконай його!
— Ти побажав, милий Річард, а я виконала, — відповіла вона сумним голосом.
Він подивився на Келен. Змії, як і раніше залишилися на її тілі.
— Шота, ти обіцяла!
— Я обіцяла, що не вб'ю її, і що вона зможе піти. Коли ти підеш, вона зможе піти разом з тобою. Але вона все ще небезпечна для мене. Поки вона тут, змії не заподіють їй шкоди.
— Ти сказала, що Келен збиралася вбити тебе? Це неправда. Вона привела мене сюди, щоб попросити у тебе допомоги. І хоча вона не збиралася заподіяти тобі зла, ти негарно з нею обійшлася і мала намір убити її!
— Річард, адже ти прийшов сюди, думаючи, що я зла, чи не так? Ти нічого не знав про мене, але все ж готовий був завдати мені шкоди, грунтуючись тільки на упередженні, на тому, що чув від інших. — Голос її не був злим. — Так кажуть люди заздрісні або ті, хто боїться мене. Людям тепер кажуть, що не треба користуватися вогнем, що вогонь — це зло. Але хіба це правда? Також кажуть, що люди помирають через зле чаклунства старого Чарівника. Хіба це правда? Деякі з людей Тіни говорили, що ти приніс смерть в їх село. Хіба це стало правдою від того, що дурні кажуть це?
— Ким треба бути, щоб прийняти вигляд моєї покійної матері? — Запитав він з гіркотою.
Шота подивилася на нього з щирим жалем.
— Ти любив свою матір?
— Звичайно.
— Але хіба є дар, більш прекрасний, ніж повернення нам того, що ми любили в минулому? Хіба ти не був радий знову її побачити? Хіба я зажадала від тебе чогось взамін? На мить я подарувала тобі щось прекрасне і чисте, воскресивши твою любов до матері і її любов до тебе, причому ти навіть не знаєш, чим це було для мене. По-твоєму, і це зло? І в подяку ти хочеш відсікти мені голову мечем?
Річард відчув клубок у горлі і промовчав. Несподівано йому стало соромно.
— Отже, твоя душа отруєна словами інших людей та їх страхами? Я хочу, щоб мене судили тільки за моїми справами, а не по тому, що про мене говорять. Річард, не будь одним з цього легіону дурнів.
Річард застиг в здивуванні, почувши зараз від неї свої власні думки.
— Поглянь навколо, Річард! — Шота показала рукою на долину. — Хіба тут є щось зле і потворне?
— Це найкрасивіше місце, яке я бачив у житті, — тихо відповів Річард. — Але це нічого не доводить. А що ти скажеш ось про це? — Він показав на похмурий ліс, що оточував долину.
— Це мої кріпосні стіни, — сказала Шота гордо. — Адже я повинна захистити себе від дурнів, які можуть заподіяти мені зло.
Нарешті Річард задав найнеприємніше питання:
— А що ти скажеш про нього? — Він подивився в ту сторону, де в тіні сидів Самюель, дивлячись на них палаючими жовтими очима.
Шота простежила за його поглядом і промовила з жалем:
— Самюель, іди сюди.
Неприємна істота, прослизнувши по траві, опинилася поруч з господинею і притиснулася до неї з дивним бурчанням, безвідривно дивлячись на меч.