Перше Правило Чарівника
Шрифт:
Річард з гідністю кивнув. Він пам'ятав відчуття, пережиті, коли він, сповнений люті, побілілими пальцями стискав руків'я меча. Яка сила виходила тоді від зброї! Сила, яка звільняє від усього другорядного, від самого себе і навіть від меча.
— Я знаю, — стримуючи хвилювання, вимовив Річард. — Меч Істини — магічний.
— Ти маєш рацію. Тільки не забувай: магія — не більш ніж знаряддя в руках того, хто нею володіє. Коли тобі треба нагострити ніж, ти робиш це при допомозі точильного каменя. Камінь служить лише тому, щоб зробити ніж придатним для справи, для якої він призначений. Так і з магією. Вона подібна
Річард кивнув. Краєм ока він тепер постійно бачив нерухомо висячу хмару у формі змії. Значить, Рал стежить за ним. Річард згадав, якими очима дивився його противник з Квода тоді, на Тупій горі; згадав, як той, перш ніж кинутися в бій, провів відточеним лезом по руці і як зачервонів кров'ю його клинок. Тільки тепер він зрозумів, що за цим стояло. І Річард зажадав битви.
Дерева похитували на легкому вітрі золотими і багряними уборами. Перший день зими був вже близький. Річард поринув у роздуми. Він шукав відповідь на питання Зедда. Як потрапити в Серединні Землі, не вступаючи у володіння смерті? Вони повинні отримати хоча б одну з трьох скриньок, і Тоді Даркена Рал буде приречений.
— Зедд, досить ігор. Я — Шукач, і не треба нових випробувань. Правда?
— Вірно, як підрум'янений біфштекс.
— В такому разі ми даремно витрачаємо час. Вже Рал — той не втрачає ні секунди. — Він повернувся до Келен. — Ловлю тебе на слові. В Серединних Землях ти будеш моїм провідником.
Келен посміхнулася — її тішило нетерпіння друга — і кивнула у відповідь.
Тоді Річард повернувся до Зедда:
— Чарівник! Навчи мене своїх чарів!
10
Обличчя Зедда розпливлося в шахраюватій усмішці. Він простягнув Річарду старовинну перев'язь з м'якої шкіри зі срібною пряжкою, майстерно прикрашеною золотим орнаментом. Попередник Річарда, судячи з усього, не відрізнявся богатирських складом — перев'язь виявилася занадто короткою. Зедд підігнав її новому Шукачеві по фігурі, і Річард, перекинувши перев'язь через праве плече, прикріпив до неї меч.
Чарівник підвів друзів до краю галявини. День хилився до вечора, вікові дерева відкидали на траву довгі косі тіні. Біля самого краю лісу стояли окремо два молодих клени: один — побільше, в руку Річарда товщиною, інший — тонкий, як рука Келен.
Зедд звернувся до Шукача:
— Витягни клинок!
Передзахідну тишу порушив дивний металевий дзвін. Старий схилився ближче.
— Дивись уважно, зараз я покажу найголовніше. Але для цього тобі доведеться ненадовго відмовитися від звання Шукача. З твого дозволу, я назву Шукачем Келен.
Дівчина боязко зиркнула на Чарівника.
— Я не хочу бути Шукачем.
— Ненадовго, мила, тільки для наочності. — Він владним жестом наказав Річарду передати їй меч. Після хвилинного коливання Келен взялася обома руками за руків'я. Меч виявився занадто важким, дівчина не змогла утримати його і поспішила опустити вістря на землю. Зедд урочисто змахнув руками:
— Келен Амнелл, оголошую тебе Шукачем!
Вона з сумнівом дивилася на старого. Зедд підняв її підборіддя, змусивши поглянути собі в очі, і спрямував на дівчину напружений, пронизливий погляд. Він наблизився майже впритул і заговорив тихо, виділяючи кожне слово.
— Коли я ходив у Серединні Землі за мечем, Даркен Рал вистежив мене. За допомогою злих чар він виростив навпроти мого будинку клен, той що побільше. Так він позначив мене, і з тих пір наді мною нависла загроза. Рал може з'явитися сюди в будь-який момент, коли вважатиме за потрібне, і вбити мене. Той Даркен Рал, від руки якого загинула Денні. — Келен смертельно зблідла і стиснула зуби. — Той самий Даркен Рал, який переслідує тебе, бажаючи покінчити з тобою, як покінчив з твоєю сестрою. — Зелені очі Келен спалахнуло ненавистю. Вилиці загострилися. Вона підняла меч, і Зедд відступив тому. — Ось це дерево! Покінч з ним!
Клинок з швидкістю блискавки зметнувся вгору і, зі свистом розтинаючи повітря, обрушився на дерево. Меч миттєво пройшов крізь стовбур, немов не зустрічаючи ніякого опору. Пролунав страшний тріск, на всі боки бризнули тріски. Мить клен стояв нерухомо, а потім з гуркотом звалився додолу. Річард не вірив власним очам: йому, чоловікові, щоб звалити таке дерево, знадобилося б не менше десяти ударів хорошою сокирою.
Сили залишили Келен, ноги її підкосилися, і дівчина зі стогоном упала на коліна. Зедд ледве встиг підхопити меч, що випав з її рук. Вона впустила голову і закрила обличчя руками. Річард з переляку кинувся на допомогу.
— Що з тобою, Келен?
— Все в порядку, не хвилюйся. — Вона сперлася на руку Річарда і з зусиллям встала на ноги. На її змученому обличчі промайнул жалюгідна подоба усмішки. — Але я відмовляюся від звання Шукача.
Річард розвернувся до Чарівника.
— Зедд, що ти таке їй наговорив? Причому тут Даркен Рал? Я прекрасно пам'ятаю, як ти поливав ці клени і доглядав за ними. Та я готовий під присягою підтвердити, що ти посадив їх у пам'ять про дружину і дочку!
Зедд заспокійливо посміхнувся.
— Добре, Річард, дуже добре. Візьми меч. Ти знову Шукач. А тепер, мій хлопчику, зрубай другий клен, і я все тобі поясню.
Річард з досадою схопився за меч, його риси спотворила гримаса гніву. Він заніс зброю, з зусиллям розмахнувся, і… клинок зупинився, не дійшовши до стовбура, наче наткнувшись на невидиму перешкоду.
Річард відступив, не розуміючи, що сталося. Він перевів здивований погляд на меч, потім на деревце і знову замахнувся. Все повторилося: невідома сила не дозволяла зрубати клен. Шукач гнівно глянув на Зедда. Той стояв, як ні в чому не бувало, схрестивши руки на грудях, і самовдоволено посміхався. Річард вклав меч у піхви.
— Добре. Ну і що далі?
Старий в удаваному здивуванні підняв брови.
— Ти бачив, з якою легкістю Келен зрубала клен, що товстіший?
Річард насупився, викликавши усмішку на обличчі Чарівника.
— Будь клен навіть залізним, сталося б те саме: клинок розсік би його миттєво. Але ж ти чоловік, ти куди сильніший, а не зміг навіть подряпати кору на тоненькому деревці.
— Сам бачу, — ображено буркнув Річард.
Зедд напустив на себе заклопотаний вигляд.
— Ну і?.. Як ти думаєш, чому?