Перше Правило Чарівника
Шрифт:
Старий поклав руки на плечі учневі і заглянув йому в очі. Обличчя Чарівника зробилося суворим і старим.
— А тепер я скажу тобі ще одне. Не думаю, що це тебе порадує. — Він до болю стиснув плечі юнака. — Проти Даркена Рала Меч Істини безсилий.
— Що?!
Чарівник струснув Річарда.
— Рал занадто могутній. З того моменту, як він ввів шкатулки в гру, він під захистом магії Одена. Якщо ти оголиш проти нього меч, ти загинеш, не заподіявши йому ніякої шкоди.
— Але ж це божевілля! Спочатку ти проголошуєш мене Шукачем і вмовляєш прийняти
— Меч безсилий лише проти Даркена Рала! Річард, не я створив ту магію. Я тільки знаю її закони. Даркену Ралу вони теж відомі. Він може змусити тебе кинутися на нього з мечем, розуміючи, що це тебе погубить. І якщо ти не зумієш впоратися з ненавистю і піднімеш на Рала меч, він переможе. Ти помреш, а Рал заволодіє скриньками.
Келен засмучено скривилася.
— Зедд, Річард правий. Ця умова все зводить нанівець. Якщо Шукач позбавлений можливості скористатися своєю головною зброєю…
— Ні! — Перебив її Чарівник. — Ні! Ось, — він постукав кісточками пальців по лобі Річарда, — ось найголовніша зброя Шукача! — Він тицьнув пальцем в груди юнака. — І ось це.
Якусь мить всі троє мовчки дивилися один на одного.
— Шукач сам по собі вже зброя, — з натиском сказав Зедд. — Меч — не більше ніж інструмент. Ти можеш знайти вихід. Ти повинен.
Річард сам здивувався своїй холоднокровності. Він не відчував ні гіркоти, ні гніву, ні потрясіння. Пройшло і відчуття повної безвиході, і тепер він міг розгледіти можливості, які раніше були приховані від нього емоціями. Він відчув дивний спокій і рішучість.
— Мені дуже шкода, хлопчику мій. Хотів би я змінити магію, але…
Річард обняв старого за плечі.
— Все в порядку, друже мій. Ти правий. Ми повинні зупинити Рала, це головне. Все інше не має значення. Щоб перемогти, я повинен знати правду. Ти мені цю правду дав, а моя справа — подивитись, як її можна використовувати. Якщо нам вдасться роздобути хоча б одну скриньку, магія Одену сама покарає Рала. Я зовсім не прагну на власні очі спостерігати за його агонією. Мені досить дізнатися, що правосуддя здійснилося. Я сказав, що не хочу ставати вбивцею, і я ним не стану. Я знаю, що меч надасть нам неоціненну допомогу, але, як ти сказав, це всього лише слухняне знаряддя в руках Шукача. Так я його і буду сприймати. Магія меча — тільки засіб для досягнення мети, але не сама мета. Я завжди буду про це пам'ятати. А якщо я переплутаю мету і засіб, я перестану бути Шукачем.
Зедд ласкаво поплескав друга по плечу.
— Ти все зрозумів правильно, хлопчику мій, все. — Старий задерикувато посміхнувся. — А здорово я вибрав Шукача! Я пишаюся собою!
Річард і Келен розсміялися у відповідь на похвальбу Зедда.
Келен несподівано знітилася.
— Зедд, я зрубала клен, який ти посадив в пам'ять про дружину. Ця думка не дає мені спокою. Вибач мені, будь ласка!
— Не журися, мила. Пам'ять про неї допомогла нам відкрити Шукачеві Істину. Повір, це найцінніший дар, який вона могла принести.
Річард вже не слухав їх. Він втупив погляд у гірські вершини і зосередився на поставленому завданні.
Перетнути кордон, думав він, перетнути кордон, не проходячи крізь неї… Як же це зробити? Невже неможливо знайти відповідь? Що, якщо вони так і застрягнуть тут, а Рал тим часом відшукає останню скриньку? Тоді вони приречені. Якщо б у них було більше часу і трохи менше всяких обмежень! Річард різко осмикнув себе. Нерозумно віддаватися порожнім мріям. Знати б напевно, що рішення існує! Вже тоді він зробив би все, щоб знайти відповідь! Він намагався пригадати щось важливе і ніяк не міг. Шлях через кордон є, повинен бути. Ах, якби тільки знати, що це можливо!
На землю непомітно спустився вечір, і все наповнилося звуками. З боку струмка долинуло квакання жаб, нічні птахи завели свої розмови, в траві заверещали цикади. Дальні пагорби сповнилися вовчим виттям, багаторазово відбитим гірською грядою. Як же перетнути ці гори? Як пройти через невідоме?
«Гори! Гори — та ж границя, — подумав Річард. — Пройти крізь них не можна, але можна їх перетнути. Для цього тільки треба знайти перехід. Перехід… Чи можливо це? Невже в кордоні є лазівка?» І тут його осяяло. Книга.
Затремтівши від збудження, він різко повернувся на підборах і здивовано втупився на друзів, які мовчки стояли на місці і терпляче чекали його остаточного вироку.
— Зедд, ти коли-небудь допомагав хоча б одній людині пройти крізь кордон? Крім себе?
— Кому саме?
— Неважливо! Так чи ні?
— Ні. Нікому.
— А хто-небудь, крім Чарівника, здатний це зробити?
Зедд рішуче похитав головою.
— Ніхто, крім Чарівника. І Даркена Рала, звичайно.
Річард насупився:
— Зедд, від істинності твоїх слів залежить все. Поклянись! Ти ніколи, жодного разу, нікого, крім себе, не переправляв через кордон. Вірно?
— Вірно, як киплячий казан, доверху набитий підсмаженими біфштексами. А що? Ти знайшов вихід?
Річард пропустив питання повз вуха. Потік думок повністю захопив його. Юнак знову повернувся обличчям до прикордонних відрогів. Значить, все вірно! Прохід через кордон існує! Батько знайшов шлях і скористався ним! Інакше Книга Зниклих Тіней ніколи не потрапила б в Вестланд. Батько не міг захопити її з собою, коли прийшов сюди з Серединних Земель до виникнення кордону. Він не міг знайти Книгу в Вестланді. Якби тут появилася магія, кордон б не зміг би виникнути. Магію можна було принести в Вестланд тільки після встановлення кордону.
Отже, батько відшукав прохід, сходив у Серединні Землі і приніс Книгу. Річард був одночасно вражений і збуджений. Батько це зробив! Він пройшов через кордон! Річард зрадів. Тепер він не сумнівався в тому, що шлях через кордон існує. Звичайно, прохід ще доведеться пошукати, але це дрібниці. Головне, що він є.
Річард знову повернувся до друзів.
— Пішли вечеряти.
— Якраз перед тим, як ти прокинувся, я поставила тушитися м'ясо. А ще у нас є свіжий хліб, — відгукнулася Келен.