Перше Правило Чарівника
Шрифт:
— Це мій будинок. Значить, Даркен Рал вже там. — Зедд посміхнувся. — Здається, він сердиться.
Келен доторкнулася до його плеча.
— Мені дуже шкода, Зедд.
— Не сумуй, мила, не варто так турбуватися через якийсь старий будиночок. Виявися там ми, було б куди гірше.
Вони рушили вперед. Келен повернулася до Річарда:
— Ти знаєш, куди ми йдемо?
Річард тільки зараз зрозумів, що знає.
— Так. — Він непомітно посміхнувся, радіючи, що не довелося брехати.
Три фігури ковзали серед темних тіней по нічному лісі. Зверху за ними невідривно стежили дві пари гарячих голодних зелених очей. Два величезні крилаті створіння беззвучно злетіли вгору і, склавши крила, каменем полетіли на спини своїх жертв.
11
Видавши
Гострі кігті все глибше впивалися Річарду в спину. «Це кінець», — промайнуло у нього в мозку. Але це був ще не кінець. Допомога прийшла несподівано. Келен, про яку всі забули, відважно жбурнула важкий кругляк в голову гара. Удар не заподіяв чудовиську особливої шкоди, але на долю секунди відвернув його увагу, Гар відкрив бездонну пащу і злобно заревів. Його гучний рев розколов нічну тишу, наводячи жах на мирних лісових мешканців.
Річард задихався. Супутниці гара, криваві мухи, нещадно жалили його в шию. Тільки зараз він зрозумів, яке доводиться миші, прикутій до землі пазуристою котячою лапою. Зібравши волю в кулак, він зробив відчайдушну спробу підвестися і судорожно ковтнув повітря. Потім насилу завів руку назад, дотягнувся до притискає його лапи і спробував зіштовхнути чудовисько з зраненої спини, але зміг тільки видерти жмут гарової вовни. Судячи зі страхітливих розмірів кінцівок чудовиська, Річарду довелося зіткнутися з короткохвостим Гаром — більш великим, лютим і, на жаль, розумнішим, ніж довгохвостий, з яким юнак вже мав задоволення познайомитися. Падаючи, Річард придавив тілом меч, і тепер руків'я впивалося йому в живіт. Але найстрашніше — чарівна зброя виявилася поза досяжністю Шукача.
Від непосильної напруги жили у нього на лобі здулися. Здавалося, ще мить, і вони лопнуть. В очах все померкло, невблаганно насувалася тьма. Грізні крики гара вже не досягали затьмареної свідомості. Келен продовжувала обстрілювати чудовисько камінням. Забувши про обережність, дівчина не помітила, як наблизилася до гара на небезпечну відстань. Хижа лапа з швидкістю блискавки метнулася убік і вхопила її за волосся. На мить звір перемістив тягар, і Річард, хоч і не зміг дістатися до меча, але встиг зробити судомний вдих. Цілюще повітря потрапило в легені, і до Шукача стало повертатися свідомість, Келен відчайдушно заверещала. Загибель здавалася неминучою. Врятувати їх було нікому.
І тоді невідомо звідки вискочила стара кішка. Суцільний клубок зубів і пазурів, вона, пронизливо нявкаючи, стрибнула гару на голову і почала люто бити ворога маленькою лапкою, цілячись по злобно фосфоресціюючих очах. Не випускаючи Келен, розсерджене чудовисько потягнулося другою лапою до кішки.
Як не коротка була передишка, її виявилося достатньо, щоб Річард встиг відкотитися убік, скочити на ноги і вихопити з піхов Меч Істини. Келен закричала ще відчайдушніше. Кров вдарила юнаку в голову. Вже не пам'ятаючи себе від гніву, він одним помахом чарівного зброї відсік потужну лапу чудовиська і звільнив Келен. Дівчина похитнулась і відступила назад. Гар завив від болю, і не встиг Річард знову занести меч, як поранений звір завдав кривднику настільки потужного удару, що той відлетів на кілька ярдів і повалився на спину. Долаючи підступ нудоти, Річард спробував підвестися. Сосни, ялини, кущі — все крутилося в шаленому хороводі. Меч зник — мабуть, юнак впустив його при падінні. Посеред стежки на задніх лапах стояв розлючений гар. У дикому крику чудовиська змішалися біль і лють, з кінцівки фонтаном била кров. Вертикальні гарячі зелені зіниці металися з боку в бік у пошуках противника. Гар зауважив Річарда і з ненавистю втупився на нього. Келен ніде не було видно.
Раптово праворуч від стежки сліпучим білим спалахом вистрілила блискавка, опромінивши на мить околиці нестерпно яскравим світлом. Слідом пролунав оглушливої сили вибух. Вибухова хвиля підхопила Річарда і відкинула його до найближчого дерева. Гара теж збило з ніг. Крізь просвіти між стволами виблискував гігантський вогненний смерч. Величезні уламки дерев, гілки, сухе листя з різким свистом пронеслися над стежкою і зникли за горизонтом, залишивши після себе хвости чорного диму.
Гар з ревом схопився з землі. Спалах засліпив Річарда, але, незважаючи на це, він встиг помітити страшну загрозу і почав гарячково нишпорити по землі в пошуках меча. На юнака накотилася хвиля гніву, і в ту ж мить він відчув, що чарівна зброя відгукнулося на заклик Шукача. Дрімаюча до цієї пори магія клинка прокинулася, і меч потягнувся до того, кому належав по праву. Річард закликав зброю, вимагав її, жадав відчути в долоні металевий холод руків'я. Тепер він точно знав, що меч поруч, по іншу сторону стежки. Він ніби бачив блиск клинка. Річард поповз через дорогу.
Гар, помітивши його маневр, приловчився і штовхнув кривдника з такою силою, що той, втративши орієнтацію, стрімголов відкотився убік. В момент удару в грудях щось хруснуло, і тепер кожен вдих коштував юнакові неймовірних зусиль, викликаючи гострий біль у боці. Криваві мухи роєм обліпили йому обличчя. Річард нічого не бачив. Він не розумів, куди його відкинуло, з якого боку чекати нападу, де знаходиться стежка. Але одне він знав точно — він знав, де лежить Меч Істини.
Річард стрімголов кинувся до меча.
Рука потягнулася до руків'я. Краєм ока він встиг помітити наближення Зедда. Раптово на Річарда налетів розлючений гар. Правою лапою він схопив жертву, підняв вгору і, допомагаючи собі огидними перетинчастими крилами, став повільно стискати юнака в смертоносних обіймах. Річард виривався і бив тварину ногами. Різкий біль в лівому ребрі змусив його закричати. Гар уперся ненавидячим поглядом в очі юнака і невблаганно відкрив гігантську пащу, обдаючи його смердючим диханням. В примарному місячному світлі блиснули величезні мокрі ікла. Гар задоволено забурчав, готуючись відправити у ненаситну утробу черговий ласий шматочок.
Річард вивернувся і з силою заїхав чоботом по закривавленій культі чудовиська. Закинувши голову, гар нестямно завив і випустив жертву.
У дюжині ярдів за спиною гара, біля самого краю лісу, виник Зедд. Річард впав на коліна і схопив меч, але не встиг він пустити в хід зброю, як Великий Чарівник викинув вперед руки з розчепіреними пальцями. З кінчиків пальців вирвався сніп чарівного полум'я. Громовий удар знову розколов холодне повітря. Вогонь палахкотів все яскравіше і яскравіше, перетворюючись в синьо-жовту кулю рідкого полум'я. Стогнучи і розбухаючи, як жива, куля полетіла у бік чудовиська, осяваючи околиці мертвенно білим світлом. З глухим стуком вона врізався в спину гара. Чорний силует хижака з дивовижною виразністю вималювався на тлі застиглих дерев.
Не встиг Річард і оком моргнути, як сліпуче заграва повністю сховала гара, поглинула й охопила його. Криваві мухи спалахнули і розсипалися тисячами дрібних іскор. Полум'я з шипінням і тріском зжерло чудовисько. Ще мить, і гар зник, розчинившись в синьому мареві. Разом з ним зник і чарівний вогонь, залишивши після себе лише легкий димок. Ще деякий час над дорогою постояв запах горілого хутра — все, що залишилося від грізного хижака. Запанувала тиша.
Річард в повній знемозі впав на землю. Все його тіло терзав нестерпний біль. В глибокі борозни від кігтів забилася грязюка, спину він не відчував. Кожен вдих віддавався різким уколом в покаліченому лівому боці. Річарду хотілося лежати без руху на землі, дивлячись у бездонне зоряне небо, хотілося, щоб ніхто більше його не чіпав. Він відчув у правій руці холод руків'я і почав благати, закликаючи на допомогу магію меча. Негайно ж Шукач відчув, як в його жили палючим потоком ринув гнів, заступивши собою все, включаючи втому і біль.