Перше Правило Чарівника

Гудкайнд Террі

Келен рішуче зробила крок вперед, закривши собою Зедда. Біле плаття затріпотіло на вітрі, м'якими складками обвивши ноги дівчини. Келен взялася в боки.

— Якщо ви цю ж секунду не заберетеся звідси, вам доведеться гірко покаятися у власній дурості, — попередила Келен.

Люди почали переглядатися. У натовпі пролунали глумливі смішки, хтось відпустив на адресу Келен грубе зауваження. Дівчина нерухомо стояла на ганку, холоднокровно дивлячись на натовп. Смішки потроху вщухли.

— Так, — хмикнув Джон. — Отже, нам доведеться взяти на себе турботу про двох відьом.

Натовп схвально загув. Найбільш буйні почали розмахувати

зброєю.

Настала черга Річарда. Він не поспішаючи ступив уперед, владно відсторонивши Келен. Гнів переповнював його, але Річард не поспішав дати волю почуттям. Він заговорив дружелюбно і спокійно:

— Привіт, Джон. Як поживає Сара? Давненько я вас обох не бачив.

Джон зберігав похмуре мовчання. Річард перевів погляд на селян, товпилися за спинами ватажків.

— Я багатьох з вас непогано знаю. Упевнений, що ви хороші, добрі люди. Ніколи не повірю, що ви дійсно намірилися з нами розправитися. — Він подивився на Джона. — Забирай-но своїх хлопців, і ступайте по домівках. Прошу тебе, Джон.

Джон махнув топорищем в сторону Зедда.

— Цей старий — відьма! Ми його прикінчимо. І цю теж. — Він вказав на Келен. — Якщо не хочеш здохнути разом з цією нечистю, іди своєю дорогою!

Натовп схвально завив і прийшов у рух. Смолоскипи сичали і стріляли іскрами. Повітря наповнилося запахами гару і поту. Зрозумівши, що Річард не має наміру йти геть, селяни рушили до будинку. Шукач стрімко вихопив меч. Неповторний металевий дзвін пролунав над галявиною, натовп ахнув і з переляку подався назад. Джон застиг на місці, почервонівши від гніву. Коли затихли відгомони останніх вигуків, над присутніми нависла напружена тиша, що порушувалася лише потріскуванням палаючих факелів. Гнітюче мовчання розірвав одинокий вигук. Хтось звинуватив Річарда в тому, що той зв'язався з відьмами. Потрясаючи топорищем, Джон кинувся на Шукача. Річард заніс меч, і клинок, зі свистом розтявши повітря, обрушився на нехитру зброя Джона. Мить, і в руках ватажка залишився жалюгідний шматок деревини.

Джон завмер, так і не опустивши ноги на сходинку. Річард приставив кінчик меча до горла призвідника. Гладкий клинок загрозливо виблискував в невірному світлі смолоскипів. Шукач не поспішаючи нагнувся, підтягнув Джона ближче і неголосно, майже пошепки, заговорив. Від його інтонацій у Джона кров застигла в жилах:

— Ще крок, і твоя голова полетить слідом за цією сокирою. — Джон стояв не дихаючи. — Назад! — Прошипів Річард.

Невдалий задирака волів відступити, але, відчувши підтримку натовпу, знову знайшов у собі сили протистояти:

— Ти нас не зупиниш, Річард. Ми прийшли, щоб врятувати від біди своїх дітей.

— Що?! — Вигукнув Річард. — Френк! — Він вказав мечем на знайому йому фігуру. — Френк! Коли твоя дружина лежала в лихоманці, хто приніс тобі цілющий відвар? Хто поставив її на ноги? Хіба не Зедд? — Кінчик меча хитнувся в іншу сторону. — А ти, Білл? Скільки разів ти просив Зедда про дощі, коли засуха загрожувала знищити весь урожай? — Він знову махнув мечем в сторону ватажка. — А ти, Джон? Пам'ятаєш ту історію, коли пропала твоя донька? Пам'ятаєш, як Зедд всю ніч вивчав хмари, а потім сам відшукав її в лісі і привів додому? — Джон опустив очі. Шукач прибрав меч в піхви. — Серед вас немає жодного, хто б не звертався до Зедда за допомогою. Він лікував хвороби, розшукував ваших близьких і завжди готовий був поділитися з вами останнім шматком хліба.

— Це чаклунство! Він — відьма! — Пролунав злісний крик.

— Він не зробив вам нічого поганого! — Річард ступив назад, на сходинку вище. — Він нікому нічим не нашкодив! Він допомагав вам всім! Ви що, збираєтеся підняти руку на вашого друга?

По натовпі пронісся збентежений гул. Але озлоблені селяни швидко віднайшли контраргумент.

— Це чаклунські штучки! — Вигукнув Джон. — Відьмацькі чари! Поки він тут, ніхто з нас не може вважати себе в безпеці.

Річард зібрався відповісти, але не встиг: Чарівник рішуче відтягнув його назад. Старий аж ніяк не виглядав схвильованим. Він дивився на натовп з безтурботною посмішкою. Судячи з усього, те, що відбувалося, тільки тішило його.

— Дуже вражаюче, — шепнув він. — Ви обидва виступили чудово. Чи не чи будете ви тепер так ласкаві надати мені можливість впоратися самому?

Зедд підняв брову і звернувся до непроханих гостей:

— Добрий вечір, джентльмени! Вітаю вас! Я надзвичайно радий бачити вас у доброму здоров'ї. — Дехто зніяковіло привітав його в відповідь, а кілька людей навіть підняли капелюхи. — Не могли б ви надати мені невелику люб'язність? Я хотів би перекинутися парою слів з друзями, перш ніж ви відправите мене до праотців.

Селяни закивали. Зедд поманив до себе Річарда і Келен і обійняв їх за плечі.

— Маленький урок, друзі мої. Приклад того, як слід користуватися владою. — Він доклав вузлуватий палець до носика Келен і сумно констатував: — Малий, дуже малий. — Потім зробив те ж з Річардом. — Занадто великий. — Нарешті Зедд підніс палець до власного носа і задоволено підсумував: — А ось мій — в самий раз.

Келен здивовано подивилася на старого. Він підняв її підборіддя і ласкаво вимовив:

— Якби я дозволив тобі зробити те, що ти хотіла, на цій галявині всю ніч довелося б копати могили, і серед них виявилися б і наші три. Тим не менш, не можу не оцінити твого благородства. Дякуємо за турботу. — Він поклав руку на плече Річарду. — Якщо б за справу взявся ти, могили копали б ми троє, як єдині, що залишилися в живих. Я занадто старий, щоб виконувати обов'язки землекопа. Та й навіщо вигадувати собі роботу? Знайдуться справи і важливіші. Втім, ти теж тримався молодцем, це робить тобі честь.

Він поблажливо поплескав друга по плечу, прибрав руку і кінчиком пальця підчепив його за підборіддя, потягнувшись іншою рукою до підборіддя Келен.

— Ну, а тепер покладіться на мене. Біда не в тому, що нам нема чого сказати їм, а в тому, що вони не бажають слухати. Тому в першу чергу слід домогтися уваги. — Він підняв брову і перевів погляд з Річарда на Келен. — Я зараз скажу їм пару слів, дивіться і вчіться. Звичайно, на вас моя промова не справить враження, але, при бажанні, ви зможете освоїти непоганий урок.

Привітно посміхаючись, він прочовгав до натовпу і радісно замахав руками.

— Отже, джентльмени, я до ваших послуг! Скажи мені, Джон, як поживає твоя маленька донечка?

— Прекрасно, — пробурчав заводила, — але моя корова принесла теля з двома головами.

— Справді? І як ти думаєш, чому?

— А тому, що ти — відьма!

— Ну ось, знову. — Зедд засмучено похитав головою. — Я вас не зовсім розумію, джентльмени. Чого ви хочете? Розправитися зі мною за те, що, по-вашому, я вмію наводити чари, або ж просто образити, обізвавши бабою?