Перше Правило Чарівника
Шрифт:
Річарда потягнули геть від батька.
В ньому прокинувся гнів. Хтось намагався відтягнути його за руку. З люттю він схопився за меч, але рука залізною хваткою стиснула його зап'ястя. З лютим криком Річард потягнув меч. Але величезні руки міцно тримали його. Його, упираючись з останніх сил, тягнули від батька. Річард опирався. Невблаганний противник тягнув його все далі й далі.
Там, де щойно була непроглядна темрява, з якої його виволокли, виникла зелена стіна. Чейз тягнув Річарда крізь зелену завісу, геть від стіни. Ще один поштовх, що викликав різкий напад нудоти, і світ повернувся. Повернулося і сухе мертве болото.
Миттєво
Чейз нахилився і заглянув йому в очі.
— Все нормально?
Річард кивнув, не в силах вимовити ні слова. Він був занадто вражений тим, що трапилося. Побачивши батька, він знову відчув весь біль втрати. Йому довелося зібрати всі сили тільки для того, щоб зітхнути і втриматися на ногах. Горло боліло. Він зрозумів, що задихається, просто до сих пір цього не відчував.
Річард усвідомив, як близький він був до того, щоб зробити крок крізь стіну і загинути. Його охопив жах. Він не був готовий до того, що сталося. Якби не було поряд Чейза, він був би вже мертвий. Він рвався в підземний світ. Річард зрозумів, наскільки погано ще знає себе. Як могло йому прийти в голову піддатися цьому бажанню? Невже він такий слабкий? Так безвладний?
Голова розколювалася. Перед внутрішнім зором все ще стояло обличчя батька, його очі. Річард чув, як батько кличе його, кличе так відчайдушно. Він не міг позбутися цього бачення. Він усім серцем прагнув до батька. Все могло бути так просто. Образ батька переслідував його і не відпускав від себе. Річард і сам не хотів відпускати цей образ. Він хотів повернутися. Як він не противився, його невблаганно тягло назад.
Келен стояла біля самої краю зеленого сяйва і чекала їх. Вона дбайливо обняла Річарда за поперек і відвела подалі від Чейза. Потім взяла за підборіддя, повернула до себе обличчям і подивилася йому в очі.
— Річард, послухай мене. Думай про щось інше. Зосередься. Ти повинен думати про інше. Я хочу, щоб ти згадав кожну розвилку на кожній стежці Оленячого лісу. Ти можеш зробити це заради мене? Будь ласка! Починай. Згадай кожну стежку, кожну розвилку. Заради мене.
Він кивнув і став пригадувати стежки.
Келен з люттю повернулася до Чейза і заліпила йому ляпаса.
— Виродок! — Пронизливо закричала вона. — Навіщо тобі це знадобилося? — Вона знову щосили вдарила його. Волосся розметались у неї по обличчю. Чейз навіть не намагався чинити опір. — Ти все це зробив навмисне! Та як ти міг? — Келен замахнулася в третій раз, але Чейз перехопив її руку.
— Ти дасиш мені хоч слово сказати чи так і будеш мене лупцювати?
Келен відсмикнула руку і опустила очі. Вона важко дихала.
— Йти через Королівські Ворота небезпечно. Шлях цей прямим не назвеш. Стежка там вузька і звивиста. Місцями стіни так близько підходять один до одного, що майже змикаються. Один невірний крок, і ти пропав. Ти пройдеш крізь стіну. Зедд це знає. Ви обидва знаєте. Ти не можеш зрозуміти, де межа, до тих пір, поки не опинишся всередині. Я знаю це тільки тому, що провів тут все життя. Тепер все стало ще небезпечніше. Кордон слабшає, і крізь неї стало легше пройти. Коли йдеш через прохід і хтось починає тебе переслідувати… Річард міг би вскочити в підземний світ, просто не знаючи, що це таке.
— Це не виправдання! Ти міг би його попередити!
— Я ніколи не зустрічав дитини, яка боялася би вогню до того, як обпеклася. Всі слова безглузді. Треба, щоб він спробував сам. Якщо б Річард не зрозумів, що таке кордон, зараз, поки він ще не увійшов у Королівські Ворота, він не зміг би вийти звідти. Так, я спеціально підвів його туди. Щоб показати. Щоб зберегти йому життя.
— Ти міг би просто сказати йому!
Чейз похитав головою.
— Ні. Він повинен був відчути.
— Досить! — Сказав Річард. В голові у нього нарешті прояснилося. Всі повернулись в його сторону. — До кінця дня хтось із вас ще встигне остаточно заморочити мені голову. Але я знаю, що ви всі щиро піклуєтеся про мене. Тільки зараз у нас знайдуться справи і важливіші. Чейз, як ти дізнався, що кордон слабшає? Що змінилося?
— Стіна руйнується. Раніше ти б не побачив тьми крізь зелену завісу. Ти б взагалі нічого не побачив би по той бік.
— Чейз правий, — підтвердив Зедд. — Мені це видно і звідси.
— І скоро вона завалиться остаточно? — Запитав Річард Чарівника.
— Важко сказати, — знизав плечима Зедд.
— А ти вгадай, — відпарирував Річард. — Приблизно. Отже, яка твоя найправдоподібніша версія?
— Не раніше, ніж через два тижні. Але не пізніше, ніж через шість або сім.
Річард на хвилину задумався.
— А ти не можеш зміцнити її за допомогою магії?
— Це не в моїх силах.
— Як ти думаєш, Чейз, Рал знає про Королівські Ворота?
— Поняття не маю.
— Ну а хто-небудь вже ходив цим шляхом?
Чейз задумався.
— Мені про це нічого не відомо.
— Сумніваюся, — вступив в розмову Зедд. — Рал може подорожувати по підземному світу, він не потребує проходу. Він розвалює весь кордон цілком. Не думаю, що його турбує якийсь незначний прохід.
— Турбуватися — одне, знати — інше, — сказав Річард. — Думаю, нам не слід тут затримуватися. Як би він не дізнався, куди ми попрямували.
— Про що ти? — Келен відкинула з обличчя пасмо волосся.
Річард обдарував її поглядом, повним співчуття.
— Думаєш, ті, кого ти там бачила, насправді твої мама і сестра?
— Я думала, це вони. А ти так не вважаєш?
— Не думаю, щоб це був мій батько. — Він подивився на Чарівника. — А ти що скажеш?
— Я не здатний відповісти на твоє питання. Ніхто не знає, який підземний світ насправді.
— Даркен Рал знає, — з гіркотою сказав Річард. — Не думаю, щоб батько міг побажати мені такої долі. А Даркен Рал міг, це я знаю. Отже, всупереч тому, що говорять мені очі, схоже, мене намагалися схопити прихильники Рала. Ти сказав, ми не можемо пройти крізь кордон, тому що саме цього вони від нас і чекають і готуються схопити нас. Думаю, мене гукали його слуги в підземному світі. І вони точно знають, де я торкнувся стіни. Якщо я правий, це означає, що скоро Рал дізнається, де ми знаходимося. І я зовсім не збираюся затримуватися тут, щоб переконатися у власній правоті.
— Річард правий, — промовив Чейз. — Щоб сховатися від гончих серця, необхідно до настання темряви доїхати до похмурих драговин. Це єдине безпечне місце аж до самого Південного Пристанища. У Південному Пристанищі ми будемо тільки завтра до вечора. На наше щастя, гончі серця туди не заглядають. Завтра ми переночуємо в Південному Пристанищі, а на ранок вирушимо до Еді, кістяної жінки. Еді — мій друг. Вона живе недалеко від проходу. Щоб пройти через Королівські Ворота, потрібна її допомога. Але сьогодні у нас одна надія — драговина.