Перше Правило Чарівника
Шрифт:
Річард зібрався було запитати, хто така кістяна жінка і як вона може допомогти перетнути кордон, але не встиг. В повітрі раптово промайнула чорна тінь. Вона звалилася на Чейза і завдала йому удару такої сили, що той перелетів через кілька повалених дерев. З немислимою швидкістю тінь обвила ноги Келен і, рвонувши, збила її на землю.
— Річард! — Відчайдушно закричала Келен.
Річард кинувся до дівчини. Вони вчепилися один одному в зап'ястя, і обох потягло до кордону.
З пальців Зедда бризнуло полум'я. Чарівний вогонь просвистів у них над головами і згас. Ще одне чорне щупальце метнулося до Чарівника і підкинуло його в повітря. Річард зачепився ногою за
— Обхопи мене за пояс! — Прокричав він.
Келен стрімко розтулила руки і тут же міцно обхопила його. Чорна тінь, що обвивала її ноги, зігнулася, ще сильніше здушивши здобич. Келен скрикнула. Річард оголив меч. Повітря наповнився металевим дзвоном.
Навколо вже виникло зелене свічення.
Річарда захлеснула лють. Страх зник. Ця тварюка загрожує Келен! Світіння посилилося. Лежачи долілиць, Річард не міг дістатися до того, хто тягнув дівчину. Келен надійно тримала його за талію, і ноги її були занадто далеко, а ворог — ще далі.
— Келен, відпусти мене!
Келен була занадто перелякана, щоб послухати його. Задихаючись від болю, вона відчайдушно чіплялася за Річарда. Їх потягло крізь зелену пелену. У вухах задзвеніло дзижчання.
— Відпусти! — Знову крикнув він.
Річард спробував розтиснути її руки. Дерева на болоті почали занурюватися в темряву. Річард відчув тиск стіни. Він і не припускав, що Келен так міцно за нього вхопилася. Ковзаючи по землі, Річард намагався дотягнутися до рук, що зімкнулися в нього на спині, і ніяк не міг зробити цього. Залишався єдиний шанс. Річард повинен був піднятися на ноги.
— Келен! Якщо ти мене не відпустиш, ми загинемо! Я їм тебе не віддам! Повір! Відпусти! — Він зовсім не був упевнений в тому, що вдасться вирватися, але твердо знав: іншого шансу не буде.
Келен так міцно притискалася до Річарда, що голова її вдавилася йому в живіт. Дівчина подивилася на нього. Чорна тварюка ще сильніше стиснула їй ноги, і обличчя Келен спотворилося від болю. Скрикнувши, вона розтулила руки.
Мить — і Річард вже стояв на ногах. В ту ж секунду прямо перед ним матеріалізувалася темна стіна. Батько простягнув до нього руки. Річард дав волю гніву і змахнув мечем. Клинок пройшов крізь перешкоду і розсік того, хто — Річард знав — не був його батьком. Тінь зі страшним криком вибухнула і звернулася в ніщо.
Ступні Келен були вже біля самої стіни. Чорна тварюка міцно тримала Дівчину, продовжуючи здавлювати їй ноги і тягнути за собою. Річард заніс меч. Ним заволоділо бажання вбивати.
— Ні, Річард! Це моя сестра!
Він знав, що ця тварина — не Денні. Як і та не була його батьком. Він цілком віддався цьому бажанню і з силою обрушив меч. Клинок знову пройшов крізь стіну і розрубав огидну тварюку. В спалаху світла пролунали страшні потойбічні крики і стогони. Келен була вільна. Вона плазом лежала на землі.
Річард не став чекати, що буде далі. Він підхопив Келен, міцно притиснув її до себе і, виставивши меч в сторону стіни, став відступати від кордону. Похапцем задкуючи, він відстежував кожен рух, кожен випад. Ось зелена завіса залишилася позаду.
Річард йшов до тих пір, поки не минув коней. Коли він нарешті зупинився і відпустив Келен, дівчина повернулася і стиснула його в обіймах. Її била дрож. Річарду довелося закликати на допомогу всю свою волю, щоб справитися з гнівом, який тягнув його назад, до кордону. Він знав: щоб придушити гнів, треба просто прибрати меч у піхви, але не міг на це зважитися.
— А інші? Де вони? — В жаху запитала Келен. — Ми повинні їх знайти.
Келен відскочила від нього і побігла назад. Річард схопив дівчину за руку, мало не збивши її з ніг.
— Залишайся тут! — Гаркнув він куди більш злобно, ніж було потрібно, і штовхнув її на землю.
Зедд лежав без свідомості. Річард схилився над старим, і в цей момент щось промайнуло у нього над головою. Гнів вирвався на свободу. Одним ударом меча Річард розсік чорну тінь. Обрубок з пронизливим криком кинувся до кордону. Чорні недоноски миттєво розтанули в повітрі. Річард однією рукою підхопив Зедда, перекинув його через плече, відніс до Келен і дбайливо опустив на землю. Келен поклала голову Чарівника собі на коліна, перевіряючи, чи не поранений він. Річард, пригинаючись, побіг назад, але всупереч очікуванням на нього ніхто не напав. Річард хотів зустріти ворога, битися з ним, знищити його. Чейз лежав на землі, придавлений поваленим деревом. Річард вхопився за кольчугу і витягнув вартового кордону. Кров сочилася з рани на голові Чейза. На обличчя налипли грудки бруду.
Річард замислився, не знаючи, що робити. Підняти Чейза однією рукою він не міг. Випустити меч — не наважувався. Він не хотів кликати на допомогу Келен, не можна піддавати її небезпеці. Річард міцно вхопив Чейза за шкіряну сорочку і поволік його по слизькій траві. Це виявилося нелегко: раз у раз доводилося огинати звалилися дерева. Річарда дивувало, що на нього ніхто не нападає. Може, він поранив цю тварюку або навіть убив її? Цікаво, чи можна вбити мерця? Меч має магію. Але Річард не був впевнений в тому, що меч може вразити мертвого. Він навіть не був повністю впевнений в тому, що ті, хто всередині кордону, дійсно мертві. Нарешті він дотяг Чейза до Зедда і Келен і підтягнув йогодо них. Чарівник все ще був без свідомості.
Келен зблідла від тривоги.
— Що нам робити?
Річард озирнувся.
— Нам не можна більше тут залишатися. Але ми не можемо їх кинути. Давай покладемо їх на спини коней і поїдемо. Як тільки відійдемо на безпечну відстань, негайно займемося їх ранами.
Хмари згустилися, на землю лягла волога пелена туману. Річард подивився по сторонах, відклав меч і з легкістю перекинув Зедда через сідло. З Чейзом було складніше. Мало того, що страж кордону був величезного зросту, він ще весь був обвішаний зброєю. Кров уже просочила його густе волосся. Якщо покласти його на коня, кровотеча посилиться. Річард зрозумів, що так не годиться. Він швидко дістав з заплічного мішка ом-траву і клапоть тканини. Річард розім'яв листя, щоб проступив цілющий сік, і притиснув їх до рани, а Келен зробила Чейзу пов'язку. Ганчірка негайно просочилася кров'ю, але Річард знав: ом-трава зупинить кров.
Річард підсадив Келен в сідло. Він прекрасно розумів, що ноги її болять куди сильніше, ніж здається. Річард передав дівчині поводи коня Зедда, а сам повів коня Чейза. Він знав, що стежку відшукати непросто. Туман все згущався, і навколо майже нічого не було видно. Здавалося, з туману на них з усіх боків дивляться примари. Він не знав, що краще: їхати попереду Келен або позаду неї. Не знав, як її захистити. Річард поїхав поруч. Він не став прив'язувати до сідел поранених друзів, і ті легко могли зісковзнути на землю. Їхати доводилося повільно. Мертві дерева здавалися абсолютно однаковими. Повалені стовбури не давали рухатися по прямій. Річарду раз по раз доводилося спльовувати залітаючих в рот комарів.