Планета Фей
Шрифт:
Підйомник працює в механічному режимі, за мить двері виїзду піднімуться настільки, що можна просковзнути під ними. Краще не брати велосипед, бо з нього дійсно можна впасти, як казала Дороті. Береговий прокотився по виїзду вниз і схопився на ноги. Він по траві побіг під вікнами, пригинаючись, щоб залишитись непоміченим. Ось і тераса. Стулки дверей розсунуті — ще швидше, бо фея може заподіяти Хвойній якесь зло, швидше.
Тарас прикусив нижню губу і подумав, що його криві зуби пластична дентологія так і не виправила. Та, незважаючи на те, що він намагався заспокоїти себе сторонніми думками, все-одно
Зараз усе повинне стати на свої місця, і кожна крапка знайде своє "і". За мить фея дасть відповіді на всі запитання, або... згадає про постріл у голову.
Тарас зайшов у хол і зупинився, розгублений і переляканий — нікого. На столі лежить арбалет, з кухні долинає шурхіт, почувши який, чоловік відразу ж сховався за спинкою дивану.
Вона вийшла з кухні легкими пружними кроками, неначе хижак на прогулянці, і сіла у велике м’яке крісло.
Потрібно терміново щось придумати, навіщо було взагалі сюди йти — захотілося вкоротити собі віку? Краще зробити хід першому, щоб не стати пасивним гравцем, який тільки відповідає на ходи противника, тим більше, що фея повинна відчувати тут присутність людини. Так чому ж вона досі ніяк не відреагувала? Береговий висунув голову з-за боковини дивана і подивився на м’яке крісло. Її видно збоку: стегна ховаються за бильцями крісла, на яких відпочивають руки, плечі опущені вниз, голова лежить на спинці крісла — вона повністю розслабилась.
Фіксаторний стіл стоїть під стіною по-рож-ній, паси порвані, затискачі поламані, а Наталки немає. Це ж вона сидить у кріслі, і не помічає погляду на собі! Чи тільки вдає, що не помічає? Яка вона красива з розпущеним волоссям і вовча шкура їй до лиця, первозданна, чиста у своєму спокої, з чарівною задоволеною усмішкою на вустах. Сидить із заплющеними очима і чекає, екзотична своєю оголеністю, дівчина, яку всмоктав в себе Океан, перетворивши її на інший людський штам.
Отже, феї тут немає, це Наталка, яка вивільнилась із фіксації, що було не під силу жодній звичайній людині.
Іржання коня, яке долинає зі сторони головного входу, заставило Тараса сховати голову назад. Більше того — кінь іде по коридору, ось він зупинився у дверях холу, тихо пофоркуючи. Хтось зістрибнув з нього. Все це коїться перед диваном, тому Береговий нічого не бачить, зате чудово чує.
Проминуло кілька хвилин, а чоловік ніяк не міг збагнути, що коїться. Він стискався в клубок від тих страшних картин, які вимальовувались в його уяві. Збігав час, а його ніхто не помічав. Вкотре Береговий почав збиратись з духом, щоб визирнути з-за спинки дивану і подивитись на істоту, що приїхала. Страх — велика сила, але він ніщо перед цікавістю, яка і заставила Тараса висунути голову з-за дивану. Те, що він побачив, заставило його забути і про обережність, і про небезпеку — про все на світі.
Вони надто красиві, щоб, дивлячись на них, про щось думати. Наталка лежить на обідньому столі, а на ній — фея. Їхні губи переплелись між собою, пальці ніжно гладять підборіддя, щоки — вони пристрасно цілуються. Чоловік не міг в німому здивуванні відвести погляду від цього захоплюючого видовища, не відчуваючи гніву за те, що зневажили його чоловічу суть. Він інтуїтивно відчув, що
Фея ковзає губами по тілу Хвойної, обплітаючи хитромудрими візерунками поцілунків груди дівчини, пальці ласкають тремтливими доторками всі вигини тіла, повзуть під вовчу шкуру — Наталка напружується, як струна, млосно завмираючи, її очі сяють вдячним благословенням.
Кінь байдуже спостерігає за своєю господинею, яка поволі знімає пояс з дівчини і скидає вовчу шкуру, оголюючи її стегна. Вона схожа на мандрівника в пустелі, який довго шукав життєдайну воду і, знайшовши її, жадаючими вустами тягнеться до неї...
— Наталко! — Тарас різко звівся на повен зріст. — Зупинись! Хто ця жінка?
Поламані дерева, горби, яри, Остапові здавалось, що він пам’ятає цю дорогу, але звідки? Пам’ять чомусь ніяк не бажає поділитись хоча б одним спогадом, тільки раз-у-раз в підсвідомості змигує покручене дерево, струхлявілий стовбур, який через кілька кроків бачиш перед собою. Здається, цим лісом він йшов зі станції в долину.
Озеро, туман, феї залишились далеко позаду. Через кілька годин прийде вечір, і ти потрапиш в лабіринт тіней лісу.
Аурі ще жива, але вона вже не рухається. Лиш тихе дихання і ледь чутне серцебиття свідчить про її життя. Мудрий кінь біжить вперед, жодного разу не звернувши вбік, не зупинившись, щоб вибрати напрямок. Складається враження, що він зараз пронесеться під смереками і полетить над їхніми верхівками, наче птах. Дивно тримати перед собою напівживу мешканку чужої планети, відчуваючи її тепло, ніжну шкіру, аромат тіла і нічого не знати про неї, про її плем’я. Те, що вони схожі одна на одну навіює думку про клонування, та одразу ж в пам’яті постають зелені очі, красиві обличчя, спортивні фігури — насправді, вони всі різні. Вже стало зрозумілим, що існують ворогуючі племена, вони воюють не тільки з прибульцями, а й між собою.
У що вони вірять, і чим відрізняються від людей? Які в них звичаї і традиції? Цікаво, на цій планеті живуть лиш воїни, чи десь є осілі землероби і ремісники? Взагалі, як пов’язане походження фей із паралелізмом Землі й Океану? Можливо, вони — невдалі копії людей, ні, швидше, люди їх невдалі копії. Еволюція, мабуть, була запрограмована однаково на цих різних планетах, але якийсь фактор зіграв у двох історіях по різному.
Що ж робити? Це не просто не по-дружньому, це — нелюдяно відпустити його самого, зрадити. Хоча між ними не було ніяких домовленостей чи зобов’язань, та все-одно, він пішов туди самотній, ображений, без підтримки. Ще є час виправити свою помилку, бо проминуло лише десять-п’ятнадцять хвилин.
Дороті стиснула пальцями бильце крісла, зараз вона встане і піде на перший поверх.
Прохолодна рука торкнулась її шиї, і в наступну мить, американку витягнули з крісла, тримаючи металевим захватом. Кричати вона не могла та й, хто б почув. Її мовчки волочили за шию по підлозі, не даючи часу оговтатися. Вона не бачила, хто тримав її ззаду. Чомусь згадалося обличчя Томаса, припертого до скла, і Дороті мертвою хваткою вхопилася за край дверей. Нападник легко відірвав жінку і поволочив її далі, прямуючи до відкритого люку.