Планета Фей
Шрифт:
Ось реальна загроза твоєму життю! Планета нарешті насмілилася на це.
Едмінгтон з силою відштовхнулася від підлоги ногами, намагаючись плечима звалити невідомого ворога, але їй це не вдалося. Натомість він штовхнув її у відкритий люк, розімкнувши свої сталеві обійми. Щаблі драбини забили по спині, і ноги доторкнулися долівки. Падіння принесло кілька синців і шум в голові.
— Не чіпайте мене! — вона закрила обличчя руками і виповзла в коридор, але звестися на ноги їй не дали. Нападник вже був внизу і знову схопив американку. Та шарпнулась і відчула, що звільняється, сорочка Едмінгтон залишилась у чиїхось руках. Дороті обернулася і панічне бажання бігти, тікати куди-небудь
— Наталко, що ж ти робиш? Ти ж така сама як ми!
— Але це не завадило тобі прикувати мене до столу.
— Ти сама спровокувала ув’язнення. — Дороті зробила крок до Хвойної, помилково сприйнявши загадковість у її очах за сумнів у своїх діях, і отримала надто сильний удар кулаком під праве око, щоб втриматись на ногах.
Ні, Хвойна у своїх діях не сумнівається. Вона діє впевнено. Дороті примружила очі, застогнала і звелася на коліна. Колишня подруга підстрибнула до неї і вдарила ногою у живіт. По коридорі пройшовся виляск, американка влетіла в хол і розпростерлась на килимі. З її носа потекла кров. Хвойна підійшла до столу в холі й взяла з його нижньої полиці меч. Вона ніжно провела пальцями по його лезі, по заглибині для стікання крові і націлила вістря на Тараса. Той лиш криво усміхнувся:
— Божевільна.
— Я єдина знаю, що тут відбувається.
— Отже, вища істина — переспати з відьмою?
— У красі мого тіла ти шукаєш вульгарність.
— А що шукаєш в ньому ти?
— Божественну природу, еталон насолоди. Лінії людського тіла є ключем до розуміння, але ти цього до кінця не збагнеш, бо не встигнеш — я принесу тебе в жертву. І як жертва ти станеш вище навіть за мене, тому через це я тобі трошки заздрю.
Тарас скосив очі на лезо меча і побачив на його блискучій поверхні циферблат годинника — час настав. Він кинувся назад і впав разом з кріслом на долівку, у наступну мить хол вибухнув пострілами. Кулі перерізали ніжки стола, пооббивали стіни, зрешетили спинки крісел і вкрили вікна еркеру сіткою вм’ятин і тріщин. Металевий град стих так само раптово як і почався, залишивши за собою розтріпаний хол.
Дороті підвела голову і побачила в кутку під дірявими уламками тумбочки корпус відеоробота, окуляри якого були в бойовій готовності, а два кулемети висунуті з бокових щілин. Він стріляв вище тридцяти сантиметрів над землею, не зачіпаючи тих, хто лежав на долівці, і випустив по одній кулі на кожні два квадратні дециметри. Жахлива зброя.
Кінь перегородив своїм тілом коридор. Його шкіра нагадує сито, з якого б’ють фонтани крові, зліплюючи конячу гриву в криваве пасмо.
Наталка все-ще стискає в руках меч — її голова пробита навиліт, куля пройшла крізь потилицю, вийшовши вище лівої брови, у спині чотири дірки, на шиї, на руках, на стегнах довгі криваві подряпини — дівчина тоне у власній крові, яка тече крізь стулені губи й рани на килим, фарбуючи його кремову пухнасту поверхню. Безперечно, вона мертва, мертва вже вдруге.
— Тарасе, ти геній. — Едмінгтон сіла на килимі, не знаючи чи сміятися, чи плакати. Її погляд ковзнув по тілі Наталки, по вм’ятинах на стіні і зупинився на морді коня. — Як ти запрограмував відеоробота?
— Все дуже просто, він стояв у тумбочці, а пульт від нього лежав у шухляді журнального столика біля крісла, на якому мені наказали сидіти. Коли Наталка пішла за тобою, а фея гладила свого коня, я встиг за кілька секунд виставити таймер і тип стрільби. Тепер шкодую про це.
— Бо вбив Хвойну?
— Бо вбив коня.
— Це не ти, а робот. Так і запам’ятай. А де фея?
Вони обоє підвелися, розглядаючи
— Моя напарниця ще тепла.
— Ходи сюди. — Едмінгтон підняла дерев’яну плиту "Лісового раю" Еснея, яка впала зі стіни від пострілів. Фея лежала під нею, скрутившись калачиком, її біле волосся сховало під собою плечі, руки і коліна. Яка ж вона перелякана і безпомічна, неначе маленька дитина, її шкіра така ніжна! Серце стискається від болю, коли подумаєш, що через секунду тіло цього невинного ангела пробере холод смерті.
Дороті відкинула рукою волосся діви їй на спину і побачила маленьку цівку крові на її животі — одна єдина рана. Решта куль проминула досконале тіло. Очевидно, фея стояла боком до відеоробота.
— Відійди від неї. — Тарас зігнувся, щоб підібрати меч Хвойної. Враз хол пронизав істеричний крик, Дороті налетіла на стіну й перестала кричати, звалившись замертво. Чоловік схопив меч і озирнувся — фея голіруч йшла на нього.
Меч у руці гарна зброя, але вона безсила перед цією дівою, яка може все: пройти крізь ковпак кріокамери, вбити поглядом, померти і жити далі. Її сила необмежена. Вона щойно вбила Едмінгтон і вже немає сили придумати порятунок для себе, немає сили для надії.
Тарас заплющив очі, відчуваючи, що досягнув межі, за якою боротьба вже не має сенсу. Безсилля...
Держак меча втиснувся в долоні, і ніжні слабкі руки лягли на його плечі. Вона щось беззвучно шепоче. Чоловік відчув, як по його пальцях, по ліктях тече теплий струмок. Він відпустив держак меча, і той залишився висіти у повітрі. Тихий стогін вилетів з-поміж вишневих вуст білявки. Береговий розплющив очі й відразу ж полинув у зелені тунелі феї, де електорструмом бився біль. Сльози текли по її шовковистих щоках, вона висіла на чоловікові, вчепившись руками за його плечі, вологі очі благали про порятунок. Сльози жінки, їй боляче. Щойно ця відьма йшла до нього, метаючи блискавки, і ... Може вона не збиралася вбивати його? Може в її очах світилася не жага крові, а щось інше? Чому фея нанизалася на меч, це ж не випадковість?
Держак стирчить з її живота між дірочкою від кулі і вовчою шкурою. Тарас відчув холодний слід сльози в себе на щоці й, скрикнувши, відступив назад. Руки феї зісковзнули з його плечей, але вона втрималася на ногах і тепер легенько похитувалася, затуляючи долонями рану.
Позаду неї хтось стоїть. Почувся новий звук — гострий метал пройшовся холодом по її серці й випнувся вістрям з грудей, Тарас ніби відчув, як її серце зупинилося. Фея повалилася на бік.
Хол нагадує бійню. Від червоної барви повсюди на очі набігають плями, навіть сонце за потрісканими вікнами здається червоним. Мертва дівчина, пробита двома мечами, лежить на килимі, віддаючи йому своє тепло, а над нею стоять два чоловіки, один — худий, подряпаний, інший — заплаканий і блідий.
8. Загибель "Раю"
— Обережно, не стягуй занадто сильно, — Бріксті послабив пов’язку на голові Дороті, наче боявся перетиснути їй мозок. — Я занадто довго мріяв побачити її.
Тарас передав йому розірваний кінець бинту і відступив вбік. Слова цього брудного і засмаглого чоловіка йому не сподобались. "Мріяв побачити". Напевно, що не тільки побачити. Його очі зараз виблискують так, наче лицезріють не худу жінку з перемотаною головою, а сплячу Венеру.