Планета Фей
Шрифт:
— Ні, це не помилка, а достовірна інформація з "X-файлів", доступ до якої був тільки у військових і у вищого керівництва СКЕУ, а тепер і в нас.
— Не можу в це повірити, вони чудово знали, на що нас посилають!
— Гарматне м’ясо. Шестеро працівників "Очеретяного Раю" загинули на цій планеті за рік до того, як на ній з’явилась ваша група, проте вони встигли переслати на Землю серію дивних повідомлень, в яких йшлося про незвичайних істот, реальність яких ставилася під сумнів. Саме ці люди вперше зіткнулись з феями і не змогли існувати поряд з ними. Нас вб’ють, СКЕУ не допустить, щоб ми вижили.
— Благородне СКЕУ, добродійне СКЕУ, святе СКЕУ.
— Вони вважають, що заради цілого людства можна йти
— Але жертвами чомусь ніхто не хоче бути. Остапе, поясни ще раз, чому нас переслідує наше ж керівництво?
— Вчені "Очеретяного" відкрили на Океані істот набагато розвинутіших у порівнянні з людьми, вони відкрили фей. Їм ніхто не допоміг врятуватись, бо це був своєрідний експеримент. Ніхто й досі не знає, що сталося тоді на цій станції. СКЕУ просто вирішило повторити невдалу спробу і прибуксувало другу станцію, де поселили вас чотирьох. І знову обривається зв’язок між Землею і "Раєм", так само події розвивались і першого разу. "Рятувальна" експедиція, що прилетіла через місяць після зникнення зв’язку на "Очеретяний Рай", знайшла там лиш шість трупів. Вдруге, при неполадках зв’язку на вашій станції, туди відразу ж висилають нашу групу підтримки. По ідеї ми повинні з’ясувати ситуацію на станції і зв’язатись з Центром Досліджень через передавач у нашому космольоті, так було дешевше, ніж посилати військову експедицію. Та ми теж не повертаємось з Океану вчасно, не шлемо жодних повідомлень про вас, зникаємо так само як і персонал станції, що підтверджує небезпеку фей. Ось тоді СКЕУ і висилає за нами спецслужбу.
СКЕУ виявило на Океані щось незрозуміле для себе, і це щось заважає освоїти їм цю планету, воно не піддається контролю. Саме час оголосити Океан заповідником, знищити докази минулих невдач, щоб підтримати бездоганне минуле. Ось і все.
— Яке болото, і ми в ньому сидимо по шию.
— Та ні, це чиста і стерильна операція. Науковці знають те, що їм дозволено знати, преса хапає ті повідомлення, що надходять з офіційних джерел Конгресу Екологічного Управління, і не збирається ритися в брудній білизні правлячої організації, усі статті з інформацією про секретні проекти відносяться до наукової фантастики і СКЕУ набирає сили. Загалом це мудра і відповідальна організація, яка приносить землянам багато користі, от нас і вб’ють заради користі усього людства, ми тепер не тільки проти СКЕУ, ми тепер проти сорока мільярдів людей.
— Кули ж нам тепер летіти?
— Не знаю. — командор відкинувся на спинку крісла і потер долонею давно неголене підборіддя, виявивши, що вже встиг зарости бородою, яка скрипить під пальцями. На Землі на нас в кращому випадку чекатиме ув’язнення, а на Сарматії ми зможемо загубитись від спецслужб. Потрібно найнятись на якесь промислове підприємство і там все обміркувати.
— А може запустити кілька ракет по центральному офісі СКЕУ? — Дороті нарешті усміхнулася, її очі на мить перестали перелякано бігати по ілюмінаторах, зате настав час лякатись Тарасу, бо він не зразу усвідомив, що ця пропозиція — жарт.
— Зараз найкраще лягти у капсули і проспати одну добу, за яку ми перенесемось через межу систем Сонця-1 і Сонця-2. Нас розбудить сигналізація, яку я виставлю на двадцять чотири години.
Він ходив по спальному відсіку і мовчки дивився на блискучі боки сонних капсул, їхня подвійна природа, дзеркальна і прозора, давала змогу побачити свої очі на вустах Аурі й навіть від цього по тілу починала розпливатись болюча, тріпотлива насолода.
Три капсули зайняті: Аурі спить вже давно і зараз вона напевно перенеслась уві сні в свою казкову долину, Тарас час від часу перевертається з боку на бік, його дихання зовсім не схоже на розмірене і спокійне, його губи зрідка вигинаються у гіркій посмішці або кривляться, а долоні раз-по-раз стискаються в кулаки, Дороті щойно відключилась і поринула в глибокий сон,
Едмінгтон сильно змінилася після зіткнення з мертвою Даяною. Це було останньою краплею, яка переповнила море. Американка здалась за одну мить, зламалась і тепер стала схожа на дитину, що пережила надто дорослі проблеми і тепер не може їх забути.
Командор чекав, поки Береговий теж засне, хоча він заважати не буде, але медичне тестування краще проводити без свідків.
На узголів’ях капсул світяться червоні лампочки і вони світитимуться доти, поки люди, що лежать в них, живі. Коли стан сплячих погіршиться, то світло замигає, і ввімкнеться сигналізація, а потім лампочки можуть згаснути до прибуття наступного охочого поспати.
Кришка капсули відійшла на бік, Шуминський підняв діву на руки, вона ледь тепла, і тепло це таке легке і ніжне, як вогник маленької свічки посеред вітряної ночі.
Медтестер не показав жодних анатомічних відхилень, сприйнявши Аурі як звичайну людину. Дещо видозмінені енцефалограми, але в цілому все гаразд. Інфекція ран згасає, параметри крові наближаються до норми. І ще, Аурі мала всі шанси завагітніти, так воно, мабуть, і сталося.
А в цей час в коридорі обпалений погляд ловив промені ламп. Єдине живе відчуття, яке можна помітити в цьому погляді називається страхом, страх, який люди несуть додому з чужого світу.
Йому снилось старе європейське місто, провулки з бруківкою і вигадливі ліхтарі, дивовижні чавунні решітки, безліч кам’яних левів. Вулички збігаються на велику площу, посередині якої плюскоче фонтан. Сонячно, духмяно, лоскітно.
Йому снилась вона. Тарас ніколи не бачив її в цьому місті. Вона була живою, веселою, і ще в ній з’явилось щось таке, чого він ніколи не помічав раніше. Наталка любила його, хотіла бути весь час поряд, говорила про свої почуття і бажання, обіцяла ніколи його не покидати. Усе настільки прекрасно, що вірити в це не слід, та немає такої сили, яка може заставити його забути колись цей сон.
Сонячно, духмяно, лоскітно...
Тиша. За весь сон не пролунало ні звуку. Як же говорить Наталка? Вона лиш ворушить губами, а він сам вигадує її слова.
Незважаючи на бажаність цього сну, на тихе щастя Тараса насувається щось німіше за навколишню тишу. Воно йде, його не видно і не чути, але воно невблаганне і скоро буде тут, а поки-що навколо беззвучна розмова, беззвучні сплески води у фонтані, німі очі кам’яних левів. Німе кіно, в якому показують твоє майбутнє, а ти сидиш в залі й не можеш щось змінити в фільмі, хіба встати й піти, не додивившись сюжет до кінця, бо знаєш наперед, що кінець буде нещасливим, на те він і кінець, тому Наталка не може довго балансувати на бортику фонтану й сміятись в унісон з беззвучним падінням води у кам’яну чашу. Не може.
Усе добре коли-небудь закінчується, а от зло немає меж, бо добра багато і воно різноманітне, а зло одне й однакове...
Очі левів залишились такими ж незворушними як і досі, зате очі Тараса розширились, наче небо, і в їхній глибині закрутився сірий смерч, що розростався і захоплював усе, що було на його шляху.
Хвойна впала у фонтан, вона послизнулась на слизькому мармурі і впала. Перед падінням Тарас побачив її очі, на одну мить, на єдиний момент, який відразу ж закам’янів у його мозку. Дівчина скрикнула, скрикнула очима, й зникла під водою. У цьому криці пролунав крижаний жах людини, яка зрозуміла, що зірвалась і падає у безодню, але це не безодня, це — лиш старий фонтан у центрі міста і води в ньому по пояс.