Планета Фей
Шрифт:
— Змінив, ще перед обстеженням.
— Без нашої згоди?
— Я — командор і намагаюсь забезпечити залишкам своєї команди кращі умови існування, ніж вони самі собі прагнуть вибрати. Визнай, що ти теж хочеш летіти в Амазонію!
— Не знаю. В принципі, мені здається, що там буде краще, бо, крім нас, в Мату-Гросу не буде більше нікого, а в шахтарському поселенні довелося б постійно остерігатись того, що на нас може донести будь-хто з оточуючих.
— От бачиш — Сельва чекає на нас.
Тарас оперся плечем на стінку кабіни
— Остапе, Остапе, ти ж вирішив летіти на Землю не через нашу безпеку, а через безпеку Аурі. На нас тобі, як завжди, наплювати, а те, що і мені, і Дороті в лісах доведеться менше ризикувати, це вже простий збіг.
— Що ж, ти вгадав, поздоровляю. В першу чергу мене хвилює моя фея, але й ви не порожнє місце, я ж все-таки відповідаю за вас.
— Перед ким? Ті, кому ти повинен звітуватись про нашу безпеку, тепер самі полюють на нас.
— Керівники зникли, а відповідальність залишилась, це ж — справа совісті.
— Радий чути, що ти ще пам’ятаєш про совість.
— Так ти розповіси Дороті про наш новий курс?
— Розповім, а чому б і ні?
— Вона створить нову купу проблем.
— Інакше Дороті образиться на мене!
— Тобі не все-одно, що вона про тебе думає? Якщо так, то зваж і на її безпеку.
— Добре, я мовчатиму, але не тому, що ти попросив мене про це, а тому, що боюся за Едмінгтон. Коли б ми сіли на Венеру, вона б сама заклала нас, щоб позбавитись твоєї феї і тебе.., і мене.
Розфарбована дикторша дивиться Едмінгтон прямо у вічі і вже вкотре розповідає їй про безмежні простори прекрасних лісів Мату-Гросу, які просто чудом вціліли поміж урбанізованих районів Південної Америки: чудова природа, гарний клімат, ріки, гори — справжній рай.
Дивно, але це повідомлення транслюють у кожному випуску новин усіх телеканалів, можливо, через важливість цієї події. Та яка різниця, що твориться в тій чортовій Бразилії, коли через годину чи дві під ногами зашелестить пісок на пляжі Рожевого моря.
Вона вимкнула комп’ютери і підійшла до ілюмінатору — зірки. Де б ти не був, що б з тобою не відбувалось, але завжди, десь високо угорі чи навколо тебе, горітимуть міріади зірок, неначе душі маленьких ельфів. Ельфів? А може фей?
Нарешті біля тебе лиш вона. І переляканий погляд Берегового не зачіпає її стулені повіки, не треться об її скроні ненависть Едмінгтон, лиш твої очі бачать її вроду, її міцний дитячий сон. Фея жива і прокинеться вільною від небезпеки, вільною від заздрощів, страху і ненависті.
Прекрасна і слабка діва, порізана мечами ворогів і зневажена закоханим в неї чоловіком. Вибачить вона йому насильство над її тілом, чи образа навіки поселиться у гордому серці? Соромно згадувати те, що сталося між непритомною феєю і брудною людиною біля лісового струмка.
Шкіра Аурі — поверхня засмаглого тіста на хліб.
Позаду почулися кроки і голос американки:
— Ідіоте, ти знущаєшся з нас!
— Це тобі Тарас сказав?
— О, він теж знав?! Чудово! Ні, мені він нічого не казав, просто Земля вже заступає весь ілюмінатор! А я ще в стані її розпізнати. Чому ти змінив курс?
— У Мату-Гросу буде спокійніше.
— Але там ліси, суцільні ліси!
— Зате без смерек і без фей.
— Там буде вона! — Дороті показала рукою на капсулу, де спала Аурі. Іншу руку вона витягнула з кишені, й Остап побачив в ній маленький пістолет. У наступну мить ампула зі снодійним вп’ялась в живіт командора і він зрозумів, що вже не встигне завадити цій жінці, вона все таки перехитрила його. Відразу потемніло в очах, ноги і руки зникли, їх вже не відчуваєш, голова летить вниз, остання мить зблискує червоною лампочкою у свідомості, і сон огортає тіло. В цю мить Едмінгтон сказала:
— Я вб’ю твою фею. — Навіщо, навіщо вона хоче це зробити?
Біля сонних капсул Дороті свариться з командором, бо теж помітила в ілюмінаторі Землю.
Тарас розслабився у кріслі пілота, смакуючи наперед насолоду, яку отримає після приземлення. Океан залишиться позаду і скоро ти стоятимеш на рідній планеті! Та особливої радості зараз не відчувається, бо там тебе переслідували привиди, а тут — полюватимуть люди. Єдиний вихід — перетворити решту життя на суцільну робінзонаду. Думка про самотнє існування заспокоює душу.
Щось впало і Дороті замовкла. Що там робиться? Коли ж ці жінки порозумнішають?
Зірвавшись з місця, Береговий побіг до капсул сну, бо через п’ять-сім хвилин корабель ввійде в корону Землі, а вони ще не сидять на своїх місцях!
Американка переступила через тіло командора і зупинилась біля пульту капсули, в якій лежить беззахисна перед нею фея, така ослаблена, сонна від наркозу, щоб її вбити потрібно тільки відключити кисень, простягнути руку і висмикнути трубку з кисневого генератора.
Вона різко шарпнула за трубку і відсік наповнився тихим сичанням, повітря почало накачуватись не всердину капсули з Аурі, а витікати у порожнечу.
— Що ти робиш? — Тарас спочатку побачив кисневу трубку в руках Едмінгтон, а потім і нерухоме тіло свого командора в неї під ногами. — Ти збожеволіла?
Дороті знову натиснула на гашетку пістолета і наступна ампула влучила в плече штурмана групи підтримки. Він смикнувся назад і приперся до металевого одвірка. Проминула секунда, друга. Береговий побілів, його очі заокруглились від здивування. Він зробив кілька кроків до американки і та, щоб зупинити його, вистрілила втретє. Клац, холостий оборот; клац, холостий. Порожній ампульний барабан вилетів з пістолета і хряснувся на підлогу біля правої руки Шуминського. Ампули закінчились.