Планета Фей
Шрифт:
— Мене не цікавить твоя думка. Через тебе я не бажаю залишати свого командора і товариша на цій божевільній планеті.
— Феї можуть бути в його мозку, керувати ним як Наталкою!
— Ніхто нею не керував, — він спробував розгерметизувати вхід, але Дороті хапала його за руки, штовхала і кричала:
— Боягуз, ти не чоловік, ти — ніщо. — вона замовкла тільки після того, як Тарас звалив її на долівку ударом кулака, де вона і залишилась лежати.
Береговий відкинув люк і лиш тепер зрозумів, що, можливо, Дороті була права, адже дівчина, яку тримав на руках
— Тарасе, не дивись на мене, як на примару, краще допоможи внести її всередину, їй потрібна допомога.
— Хто вона?
— Це Аурі, вона — фея, але мені зла не заподіяла.
— Облиш її, вона вб’є нас!
— Не вб’є, хоча було б варто це зробити. Нас ні, хоча солдат вбила. Я знайшов трьох мертвих військових. Ти нарешті наважишся мене впустити?! Чи грюкнеш люком перед моїм носом?
— Заходь.
— Я б повбивала вас за це, ви берете змію в ліжко. — прошипіла Дороті, піднімаючись з підлоги і потираючи вдарену щоку.
— Дороті, а чим ти краща за Хвойну? — таке порівняння заставило Едмінгтон здригнутись і замовкнути.
Чоловіки занесли непритомну фею в медичну лабораторію космольоту і поклали на покривало у сонній капсулі. Американка зайшла слідом за ними, з недовірою і водночас з цікавістю розглядаючи Аурі через прозорий плексигаз ковпака капсули.
— Ти закрила люк? — Тарас підвів голову і глянув на неї.
— Ні, бо надіюсь, що ви ще наберетесь розуму і викинете цю відьму за борт.
Командор стояв над феєю, тримаючи її руку у своїх долонях. Його губи майже безвучно прошепотіли: — Я кохаю її.
— Добре, нехай вони залишаться. — Дороті скривилась і вдихнула крізь стиснуті зуби. — Я не хочу сваритися з вами в таку відповідальну мить — мить відльоту. Думаю, що ви чудово розумієте усю важливість своєї помилки, адже під загрозу ставиться ледь не все людство. Не можна привозити на планети людей непротестовані організми.
— Вона не організм! Вона — жінка, яку я кохаю!
— І з якою ти переспав? — на це запитання Шуминський не відповів, лиш залився рум’янцем і опустив очі. Едмінгтон лиш розвела руками:
— Що ж, це великий крок для людства. Нехай... Проти вас обох я не піду, але просто прошу, щоб вона до кінця польоту була заблокована у капсулі. Зрозумійте, що я не просто боюся, я ненавиджу цю біляву красуню, бо істоти її раси перетворили моє життя у божевільне пекло, вбили моїх друзів.
Чоловіки мовчки закрили ковпак сонної капсули. Остап жодної миті не вагався, залишаючи фею у космольоті, а Береговий відчував себе вкрай незручно, бо взяв на свої плечі надто велику відповідальність: саме він впустив цю дівчину на борт, дозволив їй сюди потрапити, вдарив Дороті, яка протистояла цьому. Ще кілька слів і він, можливо б, передумав, але американка вже пішла до прочиненого вхідного люку і встала на першу сходинку трапу. Стогони пораненого вже затихли, сивий не рухався — що ж, не буде в кого запитати, чому люди СКЕУ знищили "Смерековий рай", і звідки тут взялася Даяна. Але немає часу думати про все це, і Едмінгтон зайшла всередину, загерметизувавши за собою
9. По той бік Раю
Дороті прийняла душ і нарешті одягнулася в чистий сухий одяг. Тепер вона сиділа в кріслі перед ілюмінатором, змазувала свої руки і обличчя зволожувальним кремом і дивилась на зірки, які були і внизу, і вгорі, і зліва, і справа — всюди. Серед них з одного боку висить велетенський диск Сонця-2, з іншої — маленька горошинка Океану. Зараз у душі миється Тарас, а Остап чекає своєї черги, розвалившись у кріслі першого пілота перед пультом управління. Він із заздрістю дивиться на ідеально чисту піжаму, яка мішкувато сидить на чистенькому худенькому тілі, вона пахне ромашкою, а він брудний і смердить кінським потом.
— Ти подумав про те, що зроблять з твоєю феєю на Землі? — Дороті відставила баночку з кремом і обернулась до командора.
— Я не міг залишити її.
— Вона відразу ж потрапить до лабораторії, звідки її не випустять до смерті.
— Ти ж нічого не знаєш про неї, не знаєш, що вона вийде звідки завгодно.
— Тоді ми не долетимо до Землі.
— Аурі поранена і бореться за своє життя. Їй не потрібна наша смерть, вона ніколи й не хотіла цього.
— Коли ти встиг так досконало вивчити її характер, її психіку і її наміри? Вона сама розповідала про себе? І ти впевнений у своїх словах? — саркастично запитала Дороті.
У кабіну зайшов Береговий, витираючи рушником мокре волосся. Його поява дала змогу Шуминському не відповідати на запитання Едмінгтон, та він і не знав, що їй відповісти — усе надто переплелося. Коли командор зник за дверима душової кабінки, а Тарас зайняв його місце, американка відразу ж забурмотіла до нього:
— Я вважала тебе мудрою людиною, Тарасе. Розумію, що ця фея зачарувала тебе так само, як і командора. Але мене все-одно дивує твоя поведінка: ти ж зміг протистояти Хвойній, але не встояв перед цією амазонкою.
— Я шкодую, що так повівся з Хвойною. Замість допомогти — зрадив її, покинув у біді, дозволив тобі знущатись над нею.
— Знущатись? Я не знущалась, я захищала нас обох.
— Ти була колись такою доброю і веселою, а ця планета змінила тебе в гіршу сторону.
— Звідки ти знаєш, якою я була колись і якою я є зараз.
— Давай більше не згадувати про Наталку, її вже не існує, існує тільки моя вина перед нею.
— Ти винний, бо не дав їй себе вбити, а це справді велика провина, яку не можна вибачити тобі.
— Не іронізуй. Може краще поговоримо про Даяну? Це ж вона вдарила ножем цього сивого чоловіка, а ми покинули її напризволяще.
— У тебе якась манія підбирати різних монстрів! Але ми покинули не Даяну, а її труп, вона загинула. Правда, зовсім не розумію, звідки Селвінг взялась на цьому пляжі. Справді, не розумію...
— Ти запитувала в Остапа, де він був стільки часу? — вирішив перевести мову Тарас.
— Ще ні, але одним запитанням я не обмежусь. Як мені кортить викинути цю біялву стерву у відкритий космос!