Планета Фей
Шрифт:
На сорочці Берегового розпливалась мокра пляма снодійного. Він витягнув з себе голку з ампулою, кинув під ноги і розтоптав, а потім легенько постукав по твердій муфті на своєму плечі, що була схована під рукавом.
— Як ти могла забути про це? Ти ж сама накладала муфту.
Рівень кисню у спальній капсулі різко знижувався, замигала червона лампа, через три хвилини фея вже ніколи не прокинеться, Дороті майже вбила її, і чи варто їй заважати вбивати повністю? Шуминський якось переживе втрату своєї містичної коханої, а після смерті
Але одного разу він вже дозволив померти одній незвичайній істоті, Хвойній, точніше сам вбив її. Перед цим була смерть феї, що приїхала на коні, опісля — смерть капітана, якого Дороті розстріляла просто в нього на очах, а цього могло б не статися якби він, Тарас Береговий, виявив хоч краплю милосердя і відваги.
Рівень кисню наближається до нульової відмітки. Аурі і не помітить, що померла, і тепер їй вже не допоможе магічна сила Океану.
Чоловік підняв з долівки трубку і вставив її назад в генератор, сичання зникло, ніби здохла маленька змія. Дороті швидко позадкувала до дверей.
"Що тепер з нею робити? Вона стала настільки агресивною, що намагається вбивством вирішувати усі проблеми. Заради власної безпеки, задля потурання своїм страхам ця жінка колись може вбити і останнього свого супутника, шукаючи в самотності захист для себе. А, можливо, такі думки — згущування барв? Остапа ж вона приспала, щоб мати змогу легко помститися Аурі за всі нещастя на планеті Океан, однак, її вчинок не можна виправдати ні розхитаними нервами, ні жагою помсти". Тарас вийшов із задумливості і здивованим поглядом обвів спальний відсік — Едмінгтон зникла з кімнати. Куди? Тільки б вона не скоїла нових дурниць.
Зникла Дороті швидко знайшлася, Тарас знайшов закриті зсередини двері в кабіну, де вона зачинилась.
— До-о-ороті! Відкрий! — він засипав металеві двері зливою добірних важких ударів, нічого не отримавши у відповідь, бо ніхто не збирався відкривати дверей.
— Відкрий!!! — Що вона робить? За хвилину космоліт увійде в шар геокорони, а потім підуть ще щільніші шари. — Впусти мене, без мене ти ніколи не посадиш цей корабель, ми розіб’ємось!
Враз Тарас зрозумів, що не варто кричати, вона нічого не чує. Через неї всі, що вирвались з обіймів чужого світу, тепер можуть загинути в момент приземлення на рідну Землю.
Неможливо спокійно стояти тут, коли твоя колишня подруга робить останню і найбільшу в своєму житті помилку, останню і для себе, і для інших.
На жінок взагалі не варто покладатися, адже вони часто творять такі нелогічні й несусвітні речі, що стає страшно не тільки за себе, а й за весь світ. Просто жах, коли у складній ситуації біля тебе опиняється жінка, бо це означає, що з її боку не буде жодної допомоги, зате заважати вона буде з останніх сил, ще й образиться, якщо ви їй за це не подякуєте. Потрібно було везти Дороті на Землю, прикованою до стіни, і з
З чоловіком можна домовитись або побитись і, так чи інакше, проблема буде вирішена, а от з жінкою...
До люку вентиляційної шахти можна дістатися руками, але він занадто маленький, щоб крізь нього пролізти, та покричати туди можна.
За хвилину Береговий відкинув від себе відкручену кришку люку, схопився за його край пальцями і так-сяк підтягнувся вгору, досягнувши своїм ротом отвору вентиляції:
— Дороті, впусти мене! — цікаво, чи вона чує? — Інакше ми розіб’ємось. Смію нагадати — ти не вмієш керувати кораблем!
Чути тільки слабкий шум кондиціонерів, які вихлюпують тобі в обличчя прохолодне повітря без смаку.
— Ти чуєш мене? Хочеш померти?... Хочеш?... А я не хочу!... Стерво ти, Дороті! — він перевів дихання і почав кричати тихіше, намагаючись чітко і по складах викрикувати кожне слово.
— Дороті, хіба варто було стільки страждати, щоб тепер вбити і мене, і себе?
Нижня щелепа вже заніміла, важко кричати і водночас триматись за край люку однією рукою і підборіддям. Коліна впираються в край плити в стіні, але ця опора надто мала і чоловік врешті з’їхав додолу.
Чути тихе шипіння, таке враження, що об борти "Сівею" треться велетенський наелектризований кіт. Якщо вона не зменшить швидкість і не ввімкне захисний екран, то космоліт згорить за лічені хвилини. Він знову потягнувся до отвору і крикнув:
— Підніми закрилки і вистав екран. — сповзши на підлогу, додав: — Якби вона ще й знала, як зробити те, що я сказав.
Збільшується вібрація корпусу і здається, що підвищується температура.
— Випусти парашути, і основний і додатковий! Чуєш? — як би виламати ці двері, бо навіть лазером їх різати дуже довго.
— Дороті, я кохаю тебе і не хочу, щоб ти вмирала такою смертю. — "Такою легкою смертю".
Різко змінюється сила тяжіння, а це означає, що Дороті ввела корабель в штопор.
— Відключи штучну гравітацію! — кричав він далі, підстрибуючи до отвору в стіні. — О, жінки, о, клоновані від Адама створіння! — якби вона хоч трохи слухалась його або автопілота.
Раптом Береговий втратив опору під ногами, його перекинуло через себе, він пересік у вільному падінні весь коридор і гепнувся в його торцеву стіну. Дико запекла поранена рука, руки і ноги ніби приклеїлись до стіни, у вухах дзвеніло.
По коридору, в напрямку лежачого на стіні штурмана, летіла пластикова шафа, мабуть хтось забув закріпити її. Слідом за нею рухалися поодинокі предмети: дзеркало, крісло, клавіатура з обірваним шнуром, рація і цілий рій металевих скрепок. Від шафки Береговий спромігся ухилитись, та щось з її шлейфу вдарило в чоло і прилипло до стіни поруч з головою.
Тарас відчув, як від крові злипається його волосся, отже, вдарило або дзеркало, або крісло... І чому Бог не зліпив з того ребра якусь мудрішу істоту...