Подорож у Тандадрику (на украинском языке)
Шрифт:
НА ДРЕЙФУЮЧОМУ АЙСБЕРГУ
Айсберг, бiля пiдошви якого сидiв Твiнас, поволi плив уздовж скелястого берега, на якому ледаче вилежувалось цiле юрмище тюленiв. То один, то другий тюлень пiдводився, перевальцем звивався до води i кидався в неї, щоб випiрнути згодом iз срiблястою трiпотливою рибою в зубах. Далеко, далеко, на самому краю океану бiлiв пароплав - а може, то тiльки бiла хмаринка?
Твiнас аж дзьоба роззявив - глибоко усе вдихав живлюще повiтря, насолоджувався морозцем, що повiвав вiд льоду, а хлюпотiння хвиль присипляло його, мов найкраща колискова пiсня. Та подрiмати йому не було коли: на айсбергу, тiльки трохи далi вiд нього, сидiв цiлий
"Вони мене ще не побачили, - мовив до себе Твiнас.
– Менi, як гостевi, може, личило б до них першим пiдiйти, вiдрекомендуватись, розповiсти, звiдки я i як сюди потрапив". Та не встиг вiн ступити й кiлькох крокiв, як пiдсковзнувся i впав на спину на весь свiй зрiст: нещасна тапка була слизька, наче добре нагострений ковзанець, а щоб їй!.. Сяк-так звiвшись на ноги, товстун знову уп'явся очицями в свою iмператорську рiдню: чи не побачили, як вiн перевернувся, чи не смiються часом?
Та нi, i дзьоба в його бiк не повернули, навiть не колихнули своїми коронами... Твiнас заспокоївся i знову рушив до них, обережно посуваючи свою танку.
В цей час над океаном прорвалася хмара, i сонце затопило весь айсберг; лiд заблищав, заряхтiв, неначе його хто обвив веселками. У Твiнаса вiд незвички зарябiло в очах, i вiн на хвилину пристояв, щоб вiддихатися. Щойно зараз вiн починав розумiти велику змiну, що вiдбувалась у його життi. Неспокiй i невпевненiсть змiнювались радiстю, а страх - благодатним спокоєм: нарештi вiн повертається в край своїх пращурiв, про який стiльки мрiялось i снилось, особливо коли подивиться, бувало, телевiзор. Здiйснилось те, про що i мрiяти вiн не смiв - повертається до холодних глибоких вод, щоб залишитися тут назавжди зi своїми рiдними братами... "Правда, - ворухнулося в куточку пам'ятi, - я повинен був вiдгадати головоломку... чи щось сховати..." Та тут його очi знову потягло до пiнгвiнiв. Яскраве сонце вивело їх iз зацiпенiння, табун стрепенувся, усi замахали крильцями i рушили в сторону Твiнаса.
"Побачили!
– отерп вiд радостi товстун.
– I йдуть привiтатися зi мною i поговорити, рiднi брати мої!"
Тремтячим вiд хвилювання дзьобом Твiнас вивернув iз тапки люльку. Дасть попихкати тому, котрий першим скаже: "Ну що ж, здоров, брате, вiтаю тебе, що нарештi ти повернувся до своїх. Часом не Твiнас твоє iм'я, прозорливий сищик i курець люльки? Що ж, приєднуйся до нашого гурту!"
Пiнгвiни були вже зовсiм близько; йшли коливаючись з боку на бiк, гладкi i поважнi, пiр'я на них блищало, як луска на коропi, очицi у них з обiдком iз бiлого пiр'ячка i так дивилися на Твiнаса, просто пронизували його.
– Брати мої, пiдiйдiть ближче, не бiйтеся... брати, - звернувся до них Твiнас i вiдразу засоромився: чого там їм боятися такого зачучвереного? I бiдний сищик присiв скiльки мiг, щоб прикрити собою обшарпану танку.
– Будьте живi i здоровi!
– не витерпiв вiн i привiтався перший.
Та вiдповiдi не дочекався. Пiнгвiни були зовсiм поряд, зблизька вони були ще поважнiшi й сердитiшi. Може, вони образилися, що вiн не досить шанобливо привiтався з ними, подумав Твiнас i знову вигукнув:
– О справжнi iмператорськi
Знову нiхто не вiдповiв. Пiнгвiни були не далi як за метр, iшли стiною, не вiдокремлюючись один вiд одного, немов збиралися затоптати свого iграшкового родича. Злякавшись, Твiнас почав вiдступати назад, а вони усе йшли i йшли просто на нього.
– Брати, - прогув Твiнас, - зупинiться!.. Ви ж мене затопчете!
Але що ж це таке? Пiнгвiни iшли й пройшли - немов були зiтканi з повiтря! Нiчого не розумiючи, Твiнас сiв, i в цей час крiзь нього пройшов маленький пiнгвiнчик, який був вiдстав.
"Може, - подумав Твiнас, - коли я падав, то став безтiлесним, може, я сам iз повiтря, як душа?.. Зараз перевiримо". I вiн голiвкою люльки так стукнув себе по животу, що аж скрикнув вiд болю.
"Нi, я такий, як i завжди, - сказав Твiнас до себе.
– Але я все одно нiчого не розумiю. Самi головоломки!.. Так чи iнакше, боятися менi нiчого!"
Вияснивши цю важливу правду, вiн хутко встав i покульгав за iмператорськими пiнгвiнами. Вже був кiлькох iз них випередив i навiть крилом зачепив одного, а той навiть не поворухнувся, лише раптом як закудкудакають кури! Як заклацає чорногуз!.. А потiм пролунала органна музика, загули дзвони, засурмили фанфари...
"Хай йому лихо!" - промимрив остовпiлий Твiнас.
Сонце каменем шубовснуло в океан, океан почав зменшуватись до сажалки, а сам айсберг почав трiскатися.
Зовсiм очманiлий, товстий сищик ледве встиг засунути в тапку свою люльку i, допомагаючи собi крильцями, поквапився вiдiйти вiд трiщини в айсбергу, яка загрозливо збiльшувалась.
Iз одного айсберга стало два, мiж ними чорнiла безодня. Твiнас усiма чотирма подерся вгору, та нещасна тапка знову пiдвела його - пiдковзнулася, i вiн з неймовiрною швидкiстю посунувся на спинi вниз i впав з айсберга в безодню...
Твiнас вiдчув, що вiн стоїть на тому самому сiрому лузi i коло нього бiлiє на землi рукавичка. Товстун схопив її i втупив очицi вдалину: а якщо "Срiбна шишка" вже полетiла? Хто ж знає, скiльки часу вiн пробув у країнi айсбергiв, - може, цiлу вiчнiсть?
Наче камiнь у нього з душi спав: удалинi так само срiблилась верхiвка корабля, вiдгадана загадка кубика. А як Твiнас пройшов ще трохи, то побачив, що з розчинених дверцят корабля звисає тоненька ручка. I чому це так, що йому зовсiм не сумно повертатися назад? Що анiтрiшечки йому не шкода покинутих дрейфуючих айсбергiв i iмператорських своїх братiв? Твiнас навiть радий, що країна його мрiй луснула, нiби мильна бульбашка, i вiн знову займе своє крiсло в "Срiбнiй шишцi". Хай йому сто лих, ще одна головоломка, а голова i так запаморочена!
У ПАЩI РОБОТА
Довгий шланг-щупальце цiлився на Кадриля, який тримав у лапi останню ручку, не встигнувши надiти її на стержень. Спiйманий на гарячому, вiн усе ще стояв, нiби соляний стовп чи кролик, загiпнотизований удавом, який от-от його проковтне... У Кадриля вилетiло з голови заповiтне слово, i вiн прийшов до тями лише тодi, коли шипучий насос вирвав у нього з лап ручку. Ручка пролетiла в повiтрi й зникла в широкiй горловинi шланга, наче її й не було. Кадриль безпорадно оглядiвся навколо себе, шукаючи допомоги. Та все, що вiн побачив, було далеко, ближче сидiла Легарiя, i очi у неї були такi великi, як покришки для горшкiв. Вона, мабуть, здалека побачивши червоне свiтло й робота, оглянулася, щоб подивиться з безпечної вiдстанi, чим усе закiнчиться для Кадриля i, найважливiше, що станеться з її сумкою.