Подорож у Тандадрику (на украинском языке)

Жилинскайте Витауте Юргисовна

Його перервав пронизливий голос Легарiї, що доносився знадвору:

– Чи всi у кораблi?

Начальниця бiгла ще далеченько i не знала, що дiється в кораблi. Легарiя була злякана й важко дихала вiд того, що дуже поспiшала.

– Я була заблукала, тобто була побiгла не в той бiк, - зiзналася вона.
– А... Кадриль повернувся?

– Повернувся, повернувся, - вiдповiв Китичка, сидячи ще внизу. Друже, - гукнув угору, - тебе шукає начальниця.

ЩЕ ОДИН ПОЄДИНОК

У дверi

корабля просунувся кiнець вуса Кадриля.

– То ти... повернувся?
– страх здивувалася Легарiя.

– Повернувся!
– виставив уперед груди Кадриль.
– Цього ще бракувало, щоб не повернувся. Бачила, як воно було? А я вирвався i повернувся, от!

Вiн анiтрохи не сумнiвався, що начальниця похвалить його, що нарештi всi почують про його героїчний подвиг!

– А де моя сумка?
– запитала Легарiя.

– Сумка...
– обвис у Кадриля вус.
– Сумка...

– Адже я тобi ясно сказала, щоб ти вiднiс мою сумку на корабель. Де ти її дiв?
– пiдвищила голос начальниця.

Тут обвисло у Кадриля й вухо.

– Сумку... проковтнув, - промимрив зайчик.

– Хто проковтнув? Що це ти видумуєш?

– Проковтнув робот, технiчний iнспектор, адже ви самi бачили.

Всi здивовано слухали, а Твiнас дорiкнув:

– Чому ж ти до цього часу мовчав?

– А вiн i не мовчав, - утрутився в розмову Китичка.
– Мiй друг весь час поривався щось розповiсти, але щоразу що-небудь ставало на перешкодi. Хай хоч. зараз нiхто йому не заважає все як слiд розказати.

– Половину всього з сумки викинув ще тодi, як пiд ялинкою в неї влiз. А тепер зовсiм загубив, усю-усю мою сумку... десь запропастив навiки... Легарiя почала ревти, i всi скупчилися бiля вiдчинених дверцят "Срiбної шишки", бо ще нiхто до цього часу не бачив, як плаче начальниця. Вона витирала сльози кiнчиком накидки, i Китичка спiднизу побачив, що у неї пiд накидку засунута якась дивна рiч.

– Сумку проковтнув робот, - повторив Кадриль.

– Про якого робота ти мелеш?
– чмихаючи носом, запитала Легарiя. Може, ти говориш про гнома iз хатини сторожа? Але який з нього робот!

У Кадриля аж дух перехопило вiд обурення: яка ж начальниця пiдступна!

– Оце так так!
– вигукнув.
– Ви ж самi того робота бачили, це ж вашi очi вiд жаху стали такi великi, як покришки для горшкiв!

– Кадрилю, - сумним, плаксивим голосом сказала начальниця.
– Ми всi знаємо, який ти гарячка i яка хаотична твоя уява. Бачиш сам, що нiхто в твої байки про якогось робота не вiрить. Треба не лише тверезого розуму не мати, а й нiякого, щоб повiрити у твоє базiкання. Кажи прямо, де ти подiв мою сумку?

– Засунув у вухо, - похмуро вiдрубав Кадриль i обернувся до неї спиною. Вiн чудово розумiв,

чому начальниця вдається до брехнi: боялася, щоб не дiзналися про повну сумку ручок, яких вона накрала i тим ледве не занапастила Кадриля.

– А все-таки, що ж було насправдi?
– витяг з рота люльку сищик, вiдчувши у поведiнцi Легарiї щось пiдозрiле.

– Що таке?
– зцiпив лапи Кадриль.
– Ну, ця планета - неначе телевiзор... але такий телевiзор, що коли вiн показує лiс, то ти можеш по тому лiсi ходити, нiби по справжньому, навiть... навiть на тебе може напасти вовк.

– Планета - телевiзор?
– повторив Китичка i новими очима подивився навкруги.
– То ось чому скрiзь так сiрувато й плоско.

– Хай йому сто лих! Тьху!
– досадливо сплюнув сищик, i нiхто не зрозумiв чому.

– Понад цiєю лiнiєю, - показав лапою Кадриль, - натикано маленьких ручок, а начальниця безсовiсно повидирала їх i напхала в свою сумку...

– Заткнися, наклепнику!
– гримнула Легарiя i пiдскочила, наче вжалена: - Не лiзь!

Та було вже пiзно: пришкутильгавши, Китичка витяг у неї з-пiд накидки ручку.

– Оце тобi, знову!
– схвильовано сплеснув лапами Кадриль.
– Ми можемо дочекатись ще одного iнспектора!..

– Так, - пiдтвердив пiлот, - виколупана ручка може притягти його, як магнiт.

– Пробачте, - сказав Китичка, - але попрошу всiх помовчати.

Всi замовкли, а Китичка притулив вухо до землi й став прислухатися.

– Чую дуже сильний гул, - сказав вiн.
– Немов щось наближається.

– Негайно всi в корабель!
– пролунав наказ пiлота.
– Тривога!

Кадриль пiдскочив до Китички, вихопив у нього ручку, пожбурив її геть i потягнув друга схiдцями вгору. Легарiя вже встигла їх випередити i прошмигнула всередину. Твiнас, опираючись на крильця, i собi поспiшав, наскiльки дозволяла йому тапка. Нарештi всi зiбралися всередину. Кадриль полегшено зiтхнув i з верхньої сходинки обернувся, щоб глянути, чи нiщо їм не загрожує? Обернувся й отерп: туди, де лежала викинута ручка, впав знайомий снiп червонястого свiтла!.. Кадриль кинувся в салон, i тiєї ж митi дверi зачинилися...

– ...шiсть... п'ять... чотири...
– вже рахував пiлот.

– ...три... два... один!
– нетерпляче рахували й пасажири.

– Вперед!
– не стримавшись, вигукнув Кадриль.

"Срiбна шишка" здiйнялася!

– Втекли!
– з задоволенням потер лапами Кадриль.
– Ще б трохи - i попалися б, але втекли!

– Наказую не зчиняти панiки!
– звелiла начальниця, знову беручи керiвництво в свої лапи.
– Нiхто не збирався на нас нападати, це ви iз мухи зробили слона. Ситуацiя цiлком нормальна...