Подорож у Тандадрику (на украинском языке)
Шрифт:
– Технiчнi iнспектори?
– питає здивований голос Легарiї.
– Перепаде тобi вiд них, - бурчав гном.
– Вони ось з'являться, бо ти... псувала технiку, била по клавiшах, видирала ручки.
– Я?! Видирала ручки?
– прикидалася здивованою Легарiя.
– Видирала... можеш виправдовуватись, але видирала... i велика планета отримала вже автоматичний сигнал, що хтось... хтось приклав руку до... до її штучного супутника... планети... супутника планети...
– То ця планета - штучна?
– остовпiла Легарiя.
– Так... тут дикий куточок телевiзiї...
–
– Нiчого не розумiю, - зiзналася Легарiя.
Кадриль теж нiчого не зрозумiв, тому ще ближче наставив до дверей вухо.
– Ну якщо мешканцi великої планети... хочуть... захочуть...
– почав пояснювати гном, - хочуть вiдпочити, побути... на дикiй природi... Вони прилiтають сюди... замовляють... замовляють, як у ресторанi, обiд... ха-ха... По-перше, каже, хочу по бути мiж динозаврами... по-друге, каже. хочу... хочу по краю пустелi покататися на верблюдi... а по-третє, мовить... замовляє... плотик через океан... I плаває... вiдпочиває з... дiтками...
– Одначе, якщо тверезо подивитися, справжнiй чи несправжнiй океан? Справжнiй чи несправжнiй верблюд?
– прискiпливо запитала Легарiя.
– I справжнiй... i несправжнiй...
– викручуючись, вiдповiв сторож.
– А ти сама... чи справжня?
– Ква-ква-ква...
– трохи штучно заквакала Легарiя.
– Чому я можу бути несправжня?
– Може, вирвалась iз якоїсь сажалки з дикого куточка телевiзiї... хто тебе зна, - бурчав сторож.
– Незабаром з'являться технiчнi iнспектори i з'ясують... що ти за одна.
– Якщо, - почув Кадриль солодкий мов мед голосок Легарiї, - якщо тi технiки такi ж добренькi гноми, як ти, то менi нiчого боятися.
– Добренькi? Хо-хо!
– зареготав гном.
– Вони роботи... вони автоматично знищують усi перешкоди... всiх стороннiх... якi непрохано вторгаються... заважають...
Кадриль аж отерп: якщо так, то й "Срiбну шишку" можуть знищити? Вiн вiдскочив од дверей i роздивився навкруги: може, вже йдуть тi страшнi роботи? Нi, наче нiчого не видно. Вiн трохи заспокоївся i знову приклав вухо до прочинених дверей.
– ...бач, навiть i штучнi планети...
– мимрив гном, - навiть дикi куточки телевiзiї... навiть i могутнi роботи... не можуть обiйтися без нас... дiдкiв-сторожiв... хо... хо...
– Ти не дiдок, а молодець, бородатий колега... богатир, - аж захлиналася та все хвалила жаба.
– А такий силач дюжину будь-яких роботiв-iнспекторiв у баранячий рiг зiгне! Ковтни ще крапельку... Це чудовi лiки!
"От брехунка!" - жахнувся Кадриль.
– Нiколи... нiчого... подiбного я не коштував...
– Гном ковтнув.
– А та-та! Аж у ротi палить!.. Справдi!.. Почуваю таку хоробрiсть, що... плювати менi на тих технiчних iнспекторiв... я сам... iнспектор... хо!
– А скажи, - допитувався голос Легарiї, - яким чином можна перемогти тих iнспекторiв?
– Яким...
– сонним голосом повторив сторож.
– Кажи швидше!
– нетерпляче вимагав голос Легарiї.
– Яким чином?
– Треба, - промимрив сонний голос, - треба... перервати контакт... кон... так... т...
– Який
– Легарiя, видно, сiпнула сторожа за бороду, почувся крик.
– Вколо... ти...
– тiльки й сказав сторож, мабуть, падаючи на пiдлогу, бо щось загримiло на всю хатинку.
– Де вколоти? Чим вколоти?
– голос у Легарiї ставав дедалi схвильованiший, нервовiший.
Але у вiдповiдь чулося тiльки голосне хропiння сторожа, хоч як його термосила жаба.
"Чи менi мчати назад до "Срiбної шишки" i попередити про небезпеку, чи показатись начальницi, так наче я щойно прибiг i нiчого не чув?" - вагався Кадриль, тихенько причинивши дверi. Його ваганню швидко було покладено край: дверi раптом розчинилися, зачепивши його верхню губу, i на порозi виросла Легарiя.
– Хто тут? Хто?
– перелякано заверещала вона, як слiд не роздивившись.
– Це я...
– винувато пробелькотiв Кадриль.
– Ну ти мене й налякав... неорганiзоване створiння!
– отямилась вiд страху начальниця.
– Що ти тут робиш? Шпигуєш?
– Я... заблукав.., прискакав до дверей дороги попитати... i ось! оком не моргнувши, збрехав Кадриль.
– Ну, гаразд, - полагiднiшала начальниця.
– Якраз я маю дати тобi життєво важливе завдання. Дотягни до "Срiбної шишки" моє майно, ось, - вона приволокла пузату сумку.
– Тiльки не смiй розкривати її, бо тут складенi подарунки, що менi дав сторож... зрозумiв?
– Зрозумiв, - промимрив Кадриль.
– Я полечу першою до "Срiбної шишки", бо там без мого керiвництва, напевне, вже зчинився хаос... бувай!
"Оце тобi так!" - не встиг отямитися Кадриль, дивлячись, як щодуху заплигала жаба. I не оглядається. Спасає свою шкуру вiд роботiв, а його кинула на загибель з цiєю сумкою, навiть не попередила про небезпеку... безсоромниця!
Зайчик потягнув за собою сумку, сторожко озираючись на всi боки, чи не видно де технiчного iнспектора, бо якщо з'явиться, - кидай ношу i чимдуж чухрай до корабля! Iдучи вздовж лiнiї, Кадриль вiдразу помiтив клавiшi, ручки i голi стержнi, з яких, видно, хтось позривав ручки, бо подекуди вони ще залишилися.
Зайчик не морочив би цим собi голови, якби крiзь дiрочку в сумцi не вилiзла й не випала така самiсiнька ручка.
– Оце тобi... подарунки сторожа...
Кадриль рiшуче розстебнув сумку, i перед очима постала цiла купа таких "подарункiв". Вiн розсердився i висипав усi ручки, але враз йому спало на думку, що краще було б приладнати їх на мiсце i таким чином, може, упрохати технiчних iнспекторiв порятувати вiд небезпеки себе й "Срiбну шишку".
Недовго думаючи, Кадриль почав надiвати ручки. Працював до поту, переповзав на чотирьох вiд стержня до стержня... Залишилась остання ручка, вiн уже ладен був полегшено зiтхнути, як, пiдвiвши очi, побачив, що з неба падає червонястий пучок свiтла, а на тому мiсцi, де воно впало на землю, вiдкрилася кришка, i на поверхню пiднiмається щось чотирикутне, з безлiччю тоненьких нiжок, з свiтлими екранчиками замiсть очей i з однiєю товстою рукою, що, мов шланг пилососа, вже посувається до Кадриля, втягуючи разом з повiтрям i його...