Подорож у Тандадрику (на украинском языке)
Шрифт:
– Рятуй!
– закричав їй Кадриль, i двi покришки вмить зникли, наче у воду булькнули.
Кадриль, якого втягував потiк повiтря, невблаганно наближався до робота. Зайчик усiма чотирма намагався чинити опiр повiтряному потоку, але з того нiчого не вийшло, тiльки, махаючи лапами, вiн зачепив за кишеньку, i шпилька розстебнулась. "Уколоти, - пригадав вiн слова сторожа, - треба вколоти!" Кадриль гарячково висмикнув шпильку, i, коли роззявлена паща насоса опинилась перед самим його носом, зайчик вiстрям
Гул миттю ущух, потiк повiтря урвався, шланг-щупальце безсило повис, лампочки-очi погасли, i робот-страховисько вивернувся набiк.
– Ось тобi! Щоб знав! Ось, ось!
– ще кiлька разiв уколов його в щупальце одновухий смiливець.
"Я контакт... контакт перервав!" - промайнула думка, i Кадриль кинувся навтiки. Майже летiв над лiнiєю, стискуючи в лапi шпильку, i безупинно повторював:
– Контакт... Контакт... Сам... Сам... Сам... Перервав... Я!
КИТИЧЦI ЗНОВУ ПРИЙШЛО В ГОЛОВУ
Бiля "Срiбної шишки" все ще морочився пiлот Менес, марно стараючись без схiдцiв дiстатися до дверцят, де так i лежала непритомна Ейнора. I сам пiлот мав вигляд добряче потерпiлого: коли вiн падав, у нього увiгнувся шолом i трiснуло друге скельце окулярiв. Стиснувши руку в рукавичцi, постукав у стiну корабля, погукав, свиснув - але нiщо не вивело Ейнору з глибокої непритомностi.
Бiльше нiчого не придумавши (мабуть, i не мiг придумати), пiлот побачив Китичка - сiв на сiрий морiг. Час минав дуже повiльно. Китичка, турбуючись, що буде з Ейнорою, не менше непокоївся й за Кадриля i все повертав очi туди, де знову мав виткнутись кiнчик вуха його друга.
А з другого боку до них наближався Твiнас. Вiн шкутильгав бiльше, нiж будь-коли, розкривав i закривав дзьоба, неначе розмовляв сам з собою, i тягнув за собою довгу бiлу рукавичку - саме таку, яку носила Ейнора! Нi, цей товстун, що звихнувся з розуму, навiть оддалiк не був схожий на мудрого сищика, який бачить усiх наскрiзь i нiколи не розгублюється.
Китичка, коли його побачив таким, вiд подиву аж став на обпеченi лапи:
– Твiнасе, що трапилося?
– Що? Трапилося?
– невлад промимрив сищик.
– Ах так-так... трапилося... Але хай собi.
– Як у вас опинилась ця рiч?
– поцiкавився пiлот.
Твiнас пiдняв крило зi звислою рукавичкою i так здивувався, коли її побачив, що ледве не впав.
– Ця рiч?
– повторив Твiнас.
– Ах так, так... Ця. Хай собi.
– Я вас питаю, де ви її узяли?
– повторив пiлот.
– Узяв... гм... ах узяв...
– Сищик вийняв люльку, кiлька разiв попихтiв нею i спохопився, що наплiв дурниць.
– Я побував в одному мiсцi, й у мене закрутилася голова, - виправдувався вiн.
– Що трапилося з Ейнорою?
– Ти не знаєш?
– здивувався песик.
– Ейнора вдарилась головою об
На сiрiй лiнiї обрiю виткнулась риска - вухо Кадриля. Зайчик так мчав, наче за ним гончаки гналися.
Ще на бiгу Кадриль збирався випалити все про робота, як зустрiв його крик Китички:
– Кадрилю, друже... треба спасати Ейнору!.. Ейнора знепритомнiла, а ми не можемо до неї дiстатись... швидше!..
– Але яка страшна пригода зi мною трапилась!
– був уже почав зайчик.
– З усiма трапились пригоди, - вiдрубав Твiнас, - а зараз треба спасати Ейнору.
Товстун, видно, був страх занепокоєний, його очицi усе спинялись на ручцi Ейнори.
– Вперед!
– пiдскочив угору на всiх вiтрилах Кадриль.
– Може, у кого є довга тичка? Я, розiгнавшись, миттю долетiв би до Ейнори.
Тички, звичайно, нi в кого не було.
– Може, принести велику лампу, поставити - i тодi можна буде залiзти, - знову збуджено запропонував Кадриль, та, щось страшне пригадавши, увесь затрясся: - Нi, нi, може знову напасти. Коли б ви знали, яка страшна пригода...
– Про страшнi пригоди давай пiзнiше, - знову перегув його Твiнас.
– Ми повиннi вiдгадати головоломку, як досягти дверей корабля!
Всi четверо задрали голови й дивилися на високий порiг. Твiнас безнадiйно смоктав люльку, Кадриль застiбав таємну кишеньку - адже всю дорогу таємне мiсце було розхристане, пiлот рукою потирав вдавлену мiсцину на шоломi - мабуть, у нього болiла голова, а Китичка повертав свiй облiплений пластиром писок то до одного, то до другого, збираючись щось сказати, але не смiючи.
– На однiй картинцi...
– почав вiн i замовк, боячись, що його засмiють.
– Тобi знову прийшло в голову?
– запитав Кадриль.
– На однiй картинцi, - повторив песик, - я бачив осла, собаку, кота i пiвня.
– Бременськi музиканти?
– бадьоро запитав Твiнас, примруживши очицi.
– Так, - кивнув головою Китичка.
– I менi прийшло...
– Ясно, - сказав сищик.
– Лiзьмо один на другого.
– Оце тобi!
– ляснув лапами Кадриль.
– Наш Китичка - справжнiй винахiдник!
Песик вiд радостi аж спалахнув i повними вдячностi очима подивився на свого друга. Тiльки чому хутерце у нього таке скуйовджене, а таємна кишенька так криво застебнута, чому у нього такi запалi щоки? "Часом не попав вiн у бiду там, за обрiєм?" - захвилювався песик, та мандрiвники вже почали вилазити один на одного.
– Позаяк я найтовщий i найнезграбнiший мiж усiма вами...
– почав Твiнас.
– Товстуватий i незграбнуватий, - поправив, як завжди, Китичка.
– ...то я стану внизу, замiсть осла, - кiнчив Твiнас.