Погоня за вівцею
Шрифт:
Поклавши книжку на коліна, я заціпенів. Минуло досить багато часу, поки мої думки набрали словесної форми. Відчуття було таке, ніби мене чимось добряче вперіщили ззаду по голові.
Адже я мав би сам здогадатися. На самому початку збагнути. Мав би відразу перевірити, як тільки почув, що Шеф народився у родині бідного селянина на Хоккайдо. Хоч би як уміло він приховав своє минуле, все одно залишалися якість способи розслідування цього факту. Скажімо, той секретар у чорному костюмі міг би це швидко зробити для мене.
Е, ні!
Я похитав головою.
Секретар не міг не перевірити цього. Його не
Безперечно, він знав усе заздалегідь.
Ніщо інше на думку не спадало. Знав, але все одно потратив стільки зусиль і часу на переконування і навіть залякування, щоб загнати мене сюди. Чому? З будь-якою справою він міг би упоратися набагато краще за мене. Та навіть якщо з якоїсь причини він мусив скористатися моїми послугами, то на самому початку мав би сказати, куди мені вирушати.
Сум’яття в голові вляглося, а натомість мене почала розбирати злість. Усе здавалося гротеском та обманом. Пацюк щось знав. Як і секретар у чорному костюмі. І тільки я, опинившись посередині між ними, ні про що не здогадувався. Всі мої припущення били мимо цілі, всі дії виявлялися помилковими. Мабуть, загалом моє життя позначене печаттю невдачі. Тож, звісно, мені нікому дорікати. Та все ж хто дав їм право так зі мною поводитися? Вони мене так використали, вичавили з мене всі соки, збили з ніг, що далі й нікуди!
Мені захотілося все кинути і негайно спустися з гір. Та зробити цього я не мав права. Я вже занадто далеко зайшов, щоб раптом усе кинути. Найпростіше було б — заголосити й розплакатися. Та навіщо? Адже попереду, здавалось, мене чекає ще щось гірше, коли доведеться плакати по-справжньому.
Я приніс з кухні пляшку віскі, наповнив склянку на сантиметрів п’ять і випив. Думати про щось інше я не міг.
9. Що відображається у дзеркалі, а що — ні
Вранці десятого дня я вирішив усе забути. Все, що я міг втратити, втрачено.
Того ранку під час бігу вже вдруге почав іти сніг. Липкий мокрий сніг з дощем змінився крупою, яка невдовзі заслала все навколо. Спочатку зовсім легенький, він тепер неприємно обволікав усе тіло. Перервавши на півдорозі свій звичний маршрут, я вернувся в будинок і почав гріти воду у ванні. Поки вода нагрівалася, я довго сидів перед гасовою грубкою, але ніяк не міг позбутися холоду, який своєю сирістю пронизав мене до самого серця. Навіть знявши рукавиці, я не міг зігнути пальців. Вуха щипало так, ніби от-от хтось їх відірве. Шкіра на всьому тілі задерев’яніла, мов грубий папір.
Просидівши у ванні хвилин тридцять і випивши чаю з бренді, я нарешті прийшов у норму, але ще впродовж двох годин іноді здригався від ознобу. Давалася взнаки зима в горах.
Сніг падав до самого вечора, вкриваючи білою габою пасовище від краю і до краю. А коли сутінки згусли, снігопад припинився і знову запанувала густа, як туман, тиша. Тиша, від якої нема як захиститися. Я увімкнув програвач на авто-повтор і прослухав «Біле Різдво» Бінґа Кросбі двадцять шість разів підряд.
Однак цей сніг, звісно, не пролежав довго. Як і передбачав Чоловік-Вівця, для того, щоб земля промерзла, був потрібен ще деякий час. Наступного ранку все небо раптом проясніло, і під сонячним промінням сніг нарешті почав поволі танути. Де-не-де на пасовищі замета протанули, а його рештки засліплювали очі відбитим світлом. Сніг на покрівлі будинку скочувався у клубки і, вряди-годи сповзаючи вниз, з гуркотом розбивався об землю. За вікном спадали з даху краплі талої води. Все навколо яскраво виблискувало. Кожна краплинка води, що звисала на кінці дубового листочка, світилася.
Засунувши руки в кишені штанів, я стояв перед вікном вітальні й довго дивився на цей краєвид. Усе розгорталося окремо від мене. Пливло окремо і від мене, і від будь-кого іншого. Сніг ішов, сніг танув.
Прислухаючись до того, як сніг скапує водою й гупає об землю, я почав прибирати в будинку. Через снігопад усе тіло задерев’яніло і вимагало руху. У чужу оселю я забрів як непрошений гість, а тому принаймні мав би підтримувати в ній чистоту. Крім того, приготувати обід або прибрати кімнату взагалі ніколи не було для мене проблемою.
Однак навести лад у такому великому будинку виявилося набагато важче, ніж раніше уявлялося. Пробігти десять кілометрів було б куди легше. Передусім я повимітав пил з кутків і зібрав його велетенським пилососом. Потім дерев’яну підлогу легко протер мокрою ганчіркою і, зігнувшись у три погибелі, натер воском. Задихався при цьому наполовину менше, ніж звичайно. Без неприємного відчуття, ніби клубок підступає до горла. І все тому, що кинув курити. Я випив на кухні холодного виноградного соку, хвильку перепочив і за одним махом попорав усе, що залишалося зробити перед обідом. Я розчинив віконниці — і завдяки натертій воском підлозі вітальня наче засяяла. Знайомий запах мокрого пасовища, змішаний із запахом воску, приємно лоскотав ніздрі.
Виправши шість ганчірок, якими натирав підлогу, я повісив їх сушитися надворі й подався на кухню, щоб скип’ятити воду в каструлі й зварити спагеті. До спагеті я додав тріскової ікри та масла, зверху полив білим вином і соєвим соусом. З такою легкістю на душі і приємним настроєм, як цього дня, я вже давно не обідав. З близької березової діброви долинав спів дятла.
Ум’явши спагеті, я помив посуд і знову взявся до прибирання. Вишкріб ванну й умивальник, почистив унітаз і натер до блиску меблі. Завдяки Пацюку, який дбав про чистоту, освіжити меблі виявилося достатньо просто: оббризкав з флакону рідиною, розтер — і все готове. Після того я витягнув надвір довжелезний гумовий шланг і змив водою пилюку з віконних шибок і віконниць. Тепер увесь будинок наче обновився. Я вернувся у вітальню і протер шибки зсередини. На цьому прибирання скінчилося. Останні дві години перед вечором я провів, слухаючи грамзаписи.
Увечері, піднімаючись до кімнати Пацюка на другому поверсі, щоб узяти нову книжку, я запримітив, що велике трюмо коло сходів було страшно брудне. Я приніс рідину для чищення скла, набризкав її на дзеркало і почав терти ганчіркою. Та хоч скільки я старався, бруд не відтирався. Мені було невтямки, чому Пацюк усе дбайливо чистив і тільки забруднене дзеркало не чіпав. Я набрав у відро теплуватої води і, зішкрібши кіпоть з дзеркала нейлоновою щіткою, протер його сухою ганчіркою. Вода у відрі почорніла, мов сажа.