Пригоди. Подорожі. Фантастика - 85
Шрифт:
Цяця вся аж нетямилася. Гї привчений до ладу роботний інтелект клекотів від обурення. Вона умовляла нас, бурчала, часом читала нотації, але ми вперто трималися свого. Ми сказали їй: любиш нас, то люби такими, як ми є, з усім нашим нечупарством.
За якихось два тижні наше вийшло зверху, тільки зовсім не так, як ми намірялися.
Цяця ображеним і розчарованим голосом заявила, що поступається: хочеться вам жити як свиням, то й живіть собі. Її любов, сказала вона, занадто велика, щоб така дрібниця, як чиясь персональна неохайність,
Тож так нічого й не дала ця наша акція.
Хоча щодо мене, то я навіть був трохи радий. Роки космічних подорожей з їх чітким розпорядком повставали проти цього нашого розгардіяшу, і я не певен, чи довго ще його б витримав.
Та й сама ця ідея, зрештою, була невдала.
Ми повмивалнея, поприбирали все і нарешті знову змогли не одвертати носа один від одного.
Цяця була цим дуже вдоволена, і так і сказала нам, — вона просто квоктала над нами, що було ще важче терпіти, ніж її. бурчання. Їй здавалося, що це ми заради неї зробили, зворушені її самопожертвою, — вигляд вона мала такий, як школярка-старшокласниця, яку кавалер запросив на вечірку.
Бен спробував тоді поговорити з нею без манівців — він розповів їй дещо про статеве життя (що вона й без нього, звісно, знала), підкреслюючи, яку велику роль у любові відіграє суто фізіологічний чинник.
Цяця явно цим образилася, хоч не настільки, щоб відкинути романтичні дурощі й стати лицем до реальності.
Тужливим голосом, в якому бриніла й нотка гніву, вона сказала нам, що ми забуваємо про глибший сенс кохання. Вона заходилася декламувати найелинтявіші вірші Джіммі про благородність та чистоту любові, і проти цього ми вже нічим не могли поперти. Коротше, ми й тут з’їли облизня.
Отож нам лишилося тільки сидіти й думати, та й то не висловлюючи жодної думки вголос, бо ж Цяця чула кожне наше слово.
Кілька днів ми так просиділи в хандрі.
Наскільки я розумів, ми взагалі нічого не могли зробити. Я сидів і перебирав усі способи, завдяки яким чоловік може збудити до себе жіночу відразу.
Більшість жінок нетерпимі щодо картярства. Але тільки тому, що це загрожує їхньому добробутові. Тут такої причини не існувало. Ми не утримували Цяцю, вона була цілковито самовистачальна.
Жінки здебільшого обурюються пияцтвом. Знову ж таки з міркувань добробуту. Та й, крім того, ми ж і не мали чого пити.
Декотрі жінки зчиняють бучу, коли чоловік не ночує вдома. Ну а ми й не могли нікуди вийти.
Усі жінки ревниві до інших жінок. Але тут взагалі ніяких жінок не було (безвідносно до того, ким себе вважала Цяця).
Здавалося, просто неможливо домогтися, щоб Цяця збридила нас.
І сперечання з нею були даремні.
Я лежав у ліжку й перебирав подумки один варіант за іншим, зважував їх знову й знову, силкуючись знайти в котромусь бодай проблиск надії. Отак перелічуючи їх, я міг раптом натрапити на якусь таку можливість, що раніше мені й на думку не спадала, і якраз вона, може, і стала б у пригоді.
Коли
Отож я лежав, міркував про це все, товк його й перетовкував, і враз несподівано збагнув, у чому річ.
Я підходив до проблеми так, наче Цяця була жінкою, а коли по-справжньому подумати, то це ж безглуздо. Адже Цяця ніяка не жінка, а тільки робот!
Проблема полягала в тому, як робота зачепити за живе?
Наша неохайність вивела Цяцю з рівноваги, але це просто порушення заведеного ладу обурило її, з цим вона, зрештою, якось примирилася. Найістотнішого в ній це, видно, не зачіпало.
А що найістотніше в роботі, в будь якій машині, кінець кінцем?
Що машина найдужче цінує? Що вона може ідеалізувати?
Усталений порядок?
Ні, це вже ми спробували, і воно не подіяло.
Розважливість?
Безперечно.
Що ще?
Продуктивність? Корисність?
Я спробував обмізкувати божевілля, але виявилося, що й це не легко. Як, навіть в ім’я тверезого глузду, може людина вдати божевільну, сидячи в обмеженому просторі всезнаючої мислячої машини?
Та хоч би там як, а я лежав і обмірковував усілякі різновиди божевілля. Хоча — людину можна обдурити, якщо вміло прикинутись, але ж не робота!
Коли йдеться про робота, то треба починати з найістотнішого, а що, хотів би я знати, головне у божевіллі? Можливо, весь жах божевілля тільки тоді стане явним для робота, міркував я, коли людина виявить себе нездатною ні до якої корисної дії?
А й справді!
Я став обсмоктувати цей варіант, приміряючись до нього з різних боків.
Щось у цьому було.
Уже з самого початку з нас невелика була користь. Адже на борту Цяці ми опинилися тільки тому, що земний Центр мав певні застереження щодо засилання в космос складних кораблів без людей. Ми становили тільки певну потенціальну корисність.
Правда, ми не сиділи без діла. Ми читали книжки, писали жахливі вірші, грали в карти, сперечалися. Щоб так просто бити байдики, у нас не дуже й часу було. У космічних подорожах цього неминуче навчишся — постійно мати якесь заняття, байдуже яке саме, байдуже, чи воно потрібне, а чи тільки аби собі.
Отож уранці, після сніданку, коли Бен запропонував перекинутись у карти, я відмовився. Я сів на підлогу й сперся спиною до стіни, навіть не завдаючи мороки взяти собі стільця. І палити я не став, бо ж це теж якась ніби робота, а я вирішив бути цілковито бездіяльним, наскільки це можливо для живої істоти. Я мав намір не робити анічогісінько, окрім того, що їсти, спати й сидіти.
Бен протинявся туди-сюди часину й спробував намовити Джіммі на партійку-дві в карти, але Джіммі до карт узагалі не був охочий, та й поза тим він же без угаву морочився з віршами.