Приречені на щастя.

Чемерис Валентин Лукич

“Медуза!
– майнула в Єви думка.
– Так, так, вона скидається на медузу...”

Колір її швидко змінювався: жовтий, червоний, оранжевий... Вона світилася і пульсувала. Чулося цокання, ляскання і ще щось, схоже на шепіт чи якесь шамкотіння...

“Вона дихає, як жива”, - подумала жінка, і в ту ж мить відчула, що млявість у неї зникла.

Зненацька по медузі пробігла зигзагоподібна зеленкувата тріщина, медуза розкололась навпіл, наче розчахнулась на дві половинки з нерівними краями, і з неї вийшла жінка - висока, струнка, з в’юнким станом і вродливим обличчям. Ступаючи з однієї світлої плями на іншу (вони миттєво спалахували у неї під ногами і гасли), незнайомка зійшла на поверхню, і зелена трава під її ногами й навколо неї вмить вилягла, зникла. Жінка стояла на оранжевому колі. Вбрана вона була в якусь яскраву тонку тканину, що щільно облягала її статурну фігурку, і вся злегка світилася, розсіюючи навколо себе м’які, заспокійливі барви.

– Мамо, мамо!
– закричав Адамчик, - А ця людина на тебе схожа, тільки волосся у неї золоте. Вона із Землі прилетіла, еге?

Єва отямилась.

– Ні, синку, - сумно похитала вона головою, - таких фей у нас немає. Ця Золотокоса не з Землі. Та й взагалі вона не людина.

– А хто це?

– Це... очевидно, зорова галюцинація. Химерне видіння. Пішли швидше з цього місця. Тут з’явилась кульова блискавка, це, мабуть, її “творчість”. Але вона небезпечна, може вибухнути, а тому не роби різких рухів.

А далі все відбулося точнісінько так, як у фантастичному романі, яких Єва за своє дотеперішнє життя перечитала більше, аніж може витримати рядовий читач і в яких винахідливі автори описують найнеймовірніші зустрічі з космічним Розумом (з великої літери) у вигляді Мислячої Енергії (теж з великої літери). Все відбулося, повторюємо, точно так, як у фантастичному творі, з тією лише різницею, що відбулося... насправді. Читачі можуть вірити автору, а можуть і не вірити - це їхня справа. Зі свого боку автор ще раз підкреслює, що все відбулося точно так, як тут написано.

Про це навіть у Сьомому архіві Космофлоту Землі є відповідні документи.

Голос сказав:

– Перед тобою не галюцинація, ти помиляєшся, аборигенко!

Голос ішов від Золотокосої, але був якийсь штучний, змодельований машиною і зовсім не схожий на людський голос, тим більше на жіночий.

– Я не аборигенка, - одказала Єва з деякою образою.
– Я астронавтка. Після загибелі нашого корабля з планети Земля, що в системі Сонця, тимчасово живу на цій планеті. А хто ти така, що зуміла виникнути з кульової блискавки і змоделювати нашу мову?

– Називай мене так, як ти вже назвала - Золотокосою, - відповіла незнайомка, підмоделювала голос, копіюючи його з голосу Єви, і він забринів уже приємніше, навіть трохи по-жіночому.
– Тебе дивує мій голос, який я, може, не зовсім вдало копіюю з твого?
– запитала незнайомка.
– Вступаючи з вами в інформативний контакт, ми змушені вдаватися до вашого, в цілому примітивного, способу передачі інформації від одного суб’єкта до іншого, використовуючи звукові коливання. Між собою ми спілкуємось за допомогою зовсім інших, не зрозумілих вам комунікативних засобів.

“І все ж таки я сплю, - подумала Єва.
– І в моєму сні ожив колись давним-давно прочитаний роман. Це ж треба!..”

– Ні, ти не спиш, - сказала Золотокоса.
– І я не персонаж ваших фантастичних творів. Я й справді належу до Мислячої Енергії, себто до Розуму. Але не віданого вам, людям Сонця.

– Ти стоїш переді мною у своєму справжньому вигляді?

– О, ні, - вона, здається, злегка посміхнулася.
– Наш справжній вигляд зовсім інший, і для вас, біологічних антропоморфних істот, він може видатись... як це сказати по-вашому, мало симпатичним. Ба навіть відразливим, бо у нас різні поняття про вроду. Але для наших чоловіків, - вона знову злегка посміхнулася, - ми у своєму справжньому вигляді є найвродливішими у всьому світі.

– Ми, земні жінки, теж для своїх чоловіків найкращі, - посміхнулася і Єва.

– Це свідчить про те, що представники сильної статі всюди однаковісінькі, тобто сліпці. Великі сліпці. На наше щастя.

– Тут я з тобою згодна, - зажурено одказала Єва.

– А перед тобою я заявилась в образі вашої жінки тільки тому, щоб тобі було легше контактувати зі мною.

– То хто ж ви?

– Посланці Великого Кільця Змії. Єва мигцем поглянула на небо.

– А де ж ваш корабель, посланці Великого Кільця Змії?

– У нас немає того, що ви називаєте кораблем. Космічний корабель, який би він не був досконалий і потужний, - надто застаріла і примітивна для нас техніка. Ми створили заряджену сферу, яка здатна переносити нас в інші простори. Всесвіт має безкінечну кількість світів, віддалених один від одного великим часом. У своїй сфері ми за малий власний час долаємо безкінечно великий час Всесвіту, пересуваючись з одного світу в інший. А прибули ми до вас із Кордону.

– Що означає Кордон?

– Ваші астрономи виявили об’єкти, які вони назвали квазарами. У телескопи ви бачите квазари, як маленькі зірочки. А насправді кожна така зірочка більша за всю вашу Галактику, що складається із ста мільярдів зірок. Річ у тім, що квазари знаходяться од вас на відстані в мільярди світлових років - на Кордоні видимої у ваші телескопи частини Всесвіту. Ми й прибули з такого Кордону, - пояснила Золотокоса.

– Мамо, а можна я... доторкнуся до цієї людини із золотим волоссям?
– раптом подав голос Адамчик.
– Вона така гарна...

– Не смій!
– злякано крикнула мати.
– Не ворушись і нічого не торкай!

– Не бійся, біологічна істото, наділена розумом, - посміхнулася Золотокоса.
– Ти і твій паросток під захистом силового поля, яке захистить вас од нашого випромінювання. Воно життєдайне для нас, але смертельне для вас, недосконалих біологічних істот.

– Назви мені енергію, у формі якої ви існуєте?

– Вона невідома вам, - відказала Золотокоса.
– Але така всемогутня, що може знищити весь ваш світ. Не дивуйся, ваша земна цивілізація нараховує всього 15-20 тисячоліть розвитку і не вийшла ще зі своєї колиски, тоді як наша цивілізація має понад мільярд років. Для нас не існує проблеми швидкості, космічних кораблів, часу тощо. Нам скоряються не лише зорі, а й галактики. Ми - сама матерія, вічна і незнищенна матерія, яка володіє Розумом. Ми всемогутні, бо перемогли навіть горе.

– Як? У вас немає... горя?
– вражено запитала Єва.
– Тобто у вас усі щасливі? Це... це просто неймовірно.