Приречені на щастя.
Шрифт:
– Адаме-е-е! У морі горить паропла-ав!!!
Того ранку Адам збирався встати раніше і зайнятися спорудженням нової плавильної печі, вже третьої. “З урахуванням конструктивних недоробок перших двох, а також ливарницького досвіду, набутого на попередніх печах”, - так він пояснював Єві свою задумку.
Єва дивувалась:
– І навіщо тобі стільки бронзи, коли в нас уже все є?
– Хочу виділити ще кращу бронзу. Якіснішу. І посуд кращий
Так вони гомоніли того ранку, коли він мав заходжуватись біля плавильної печі.
Згадавши про піч, Адам нарешті збагнув, що ж то за дивний запах усю ніч чувся з моря. Тепер йому стало ясно, що то був запах гарячого шлаку, запах доменної печі, коли вона готова випустити розплавлений метал.
Сіріло.
Ранок народжувався тривожним і загадковим.
В каламутній передранковій млі вже видно було високий стовп диму, приблизно в півтора кілометра від берега.
Різко пахло свіжим шлаком, розплавленою сіркою і гарячим металом. Те, що в пітьмі їм видалось палаючим пароплавом, було всього лиш клубами багряного диму. Він здіймався угору, до рідких застиглих хмар, і вони знизу теж ставали багряними.
У морі панувала зловісна тиша. Та тиша, яка буває перед чимось невідворотним. І вона гнітюче впливала на нерви.
Єві чомусь було холодно, вона тремтіла, як у лихоманці.
– Це формується у морі вулкан, - заспокоював її Адам.
– Планета молода, і вулканічна діяльність її ще не завершена. Взагалі, це здорово, що по сусідству з нами народжується вулкан.
– Не бачу ніякої радості від такого сусідства, - її зуби злегка цокотіли, і вона ніяк не могла збороти дрож у тілі.
– Невже вулкан для своєї появи на світ білий не міг вибрати собі іншого місця, як наша затишна бухта?
– Бачиш, навколо бухти багато базальту. Зрозуміло, що вона виникла колись при виверженні рідкого базальту. Тепер процес повторився, і, очевидно, посеред бухти незабаром з’явиться вулкан.
– А для нас це небезпечно?
– Поки що ні. Підводний вулкан прокльовується не ближче, як півтора кілометра від берега. А коли раптом припече, - Адам говорив спокійно і безтурботно посміхався, - то ми встигнемо втекти в гори чи на Великі Рівнини. Зараз же нам ніщо не загрожує, а спостерігати за появою такого сусіда мені, як геологу, цікаво.
Гомонячи, вони спустилися в бухту, і Єва забрела у воду. Зойкнула:
– Адаме, вода набагато тепліша проти звичайного!
Зненацька почулися легкі поштовхи, і з кокосових пальм загупали горіхи. Але поштовхи відразу ж стихли.
– Вулкан струшує нам горіхи, - весело сказав Адам.
– Давай зберемо, доки море не забрало їх собі.
Вони позбирали горіхи і переносили їх у печеру.
Час од часу чулися глухі поштовхи, наче хтось товкся під землею, шукав виходу на світ білий і ніяк не міг його знайти.
Коли, проснувшись, з печери вибіг Адамчик і глянув на море, то аж застрибав з радощів:
– Море горить, море горить!.. Я ще ніколи не бачив, як море горить!
Адам, посадивши сина на коліна, заходився йому розповідати про вулкани, як вони сплять та як пробуджуються, як народжуються нові, про внутрішню будову
І в цей час почувся сильний струс - стовп диму, попелу та каміння сягнув угору на кілька кілометрів. Каміння з виляском падало у воду і зовсім близько од берега. Від осередку виверження розходились кругові хвилі буро-зеленого кольору, тоді як море було небесно-голубим.
Усі троє завмерли.
– Чи не пора нам тікати звідси?
– висловила пропозицію Єва.
– Це ще тільки увертюра, вступ, - уточнив Адам.
– Цікавіше почнеться пізніше, може, вночі, а може, й завтра. А втекти ми завжди встигнемо.
Того дня стало ясно, що в морі, якраз напроти входу в бухту, народжується острів. Утворення суші відбувалося за рахунок виверження підводного вулкана. Через день новоявлений острів уже здіймався над хвилями метрів на десять, а стовпи диму і вогню над ним шугали аж за хмари.
Острів ріс буквально на очах, щогодини збільшуючись метра на півтора. Спершу він формувався навколо головного виверження, а далі почав витягуватися в криву лінію, паралельно входу до бухти, і вже на другий день перетворився на витягнений хребет. Три стовпи білого диму, що здіймалися над голубими водами, мали досить мальовничий вигляд. Особливо гарно вони віддзеркалювались у морі. Було тихо і спокійно, навіть чайки повернулися на скелі і галасували там, мовби нічого й не трапилось. Адам цілими днями просиджував на камені, спостерігаючи за народженням острова-вулкана, боячись проґавити послідовність у розвитку подій.
Єва почала заспокоюватись і теж всідалася біля чоловіка дивитися спектакль “Народження острова”. Голуба рамка моря і посередині три стовпи білого диму, що час од часу підсвітлювались загравою, і справді виглядали мальовничо.
– Картина-а, - хитала головою Єва.
– Як у кіно...
Надзвичайної сили вибух підняв їх на ноги.
Була чорна ніч, і в морі творилося щось страшне, незбагненне. Не встиг відлунати перший вибух, як прогримів другий, третій, четвертий, і невдовзі вони вже збилися з ліку.
Базальт під ними глухо дрижав.
Складалося враження, що гігантські бомби вилітали із закупореної горловини і з неймовірною силою вибухали над островом. У перерві між вибухами було чути сичання і шкварчання, наче щось смажилося на велетенській розжареній сковороді, - то море кидалось у кратер.
При кожному вибухові, що закінчувався кривавим спалахом, Єва тремтіла й тулилась до Адама.
– Я боюсь, пішли в печеру, - прохала і тягла Адама за руку.
Але й у печері, схованій у скелях і захищеній скелями, не було спокою. Приглушені вибухи лунали грізно, і Єві здавалось, що ось-ось трісне каміння і завалиться печера. Вона схопила сонного сина на руки і вибігла з печери. Адам вибіг за нею. Вибухи почастішали і лунали з усіх трьох кратерів острова-хребта. Кривава заграва раз по раз освітлювала чорне море, в бухту пішли хвилі. З навіснілим реготом у пітьмі носився мартин. А один шугнув у них над головою, зловісно зашелестівши крилами, моторошно ухаючи та регочучи. Адамчик проснувся і злякано закричав.