Сага про Форсайтів
Шрифт:
Сомс приїхав додому в чудовому настрої і за обідом розповів Айріні, що розмовляв з Босіні, — він, здається, хлопець тямущий; до того ж вони з ним пройшли пішки чималий шмат дороги, а це на користь його печінці — він-бо давно вже не робив прогулянок, — і загалом день минув цілком задовільно. Якби не смерть бідолашної тітоньки Енн, він би повіз Айріні до театру; але, зважаючи на обставини, їм доведеться перебути вечір удома.
— Пірат кілька разів питав про тебе, — мовив він раптом. І, охоплений незбагненним прагненням ствердити своє право власності, підвівся зі стільця і поцілував дружину в плече.
ЧАСТИНА ДРУГА
І. БУДІВНИЦТВО ПОЧИНАЄТЬСЯ
Зима була тепла. Діла в конторі було небагато, і, ще раз добре все обміркувавши, Сомс вирішив, що слід уже починати будівництво. Отож наприкінці квітня в Робін-Гілі вже височів каркас нового будинку.
Тепер, коли його гроші втілилися в щось видиме, Сомс приїздив сюди раз, двічі і навіть тричі на тиждень і годинами никав серед стосів цегли і дощок, намагаючись не забруднитись, мовчки ходив попід прорізами дверей чи тинявся між колонами у дворику.
Він подовгу вистоював перед колонами й пильно придивлявся до них, ніби перевіряв якість матеріалу.
Вони з Босіні домовились зустрітися тридцятого квітня, щоб переглянути рахунки, і за п'ять хвилин до призначеного часу Сомс зайшов до намету, що його архітектор поставив біля старого дуба.
Рахунки вже лежали на складаному столі, кивнувши, Сомс сів і заглибився в них. Через якийсь час він підвів голову.
— Щось я не можу зрозуміти, — мовив він нарешті, — тут перевищено домовлену суму фунтів на сімсот! — і, позирнувши на Босіні, швидко повів далі: — Якщо ви рішуче стоятимете на своєму, то ці крутії підрядники будуть згідливіші. За ними треба наглядати, щоб не шахрували. Виторговуйте на кожному підряді десять процентів. Якщо будинок обійдеться фунтів на сто дорожче, я не заперечуватиму.
Босіні похитав головою.
— Я виторгував усе, що міг, до фартинга.
Сомс штовхнув спересердя стіл, і рахунки посипалися додолу.
— Доброї ви наробили халепи! — вигукнув він знервовано. — Оце все, що я можу сказати.
— Я вас двадцять разів попереджував, — гостро відказав Босіні, — що будуть додаткові витрати. Я вам про них нагадував при кожній розмові.
Це я знаю, буркнув Сомс. — Якби щось обійшлося на десять фунтів дорожче, я б не заперечував. Та звідки мені знати, що під «додатковими витратами» ви розумієте цілих сімсот фунтів?
Різні характери цих двох людей тільки поглибили їхню незгоду 3 одного боку відданість своїй ідеї, мрія про будинок, який він створив і в який він вірив, сповнювали архітектора побоюванням, щоб його не змусили припинити будівництво або чимось поступитися; з другого боку Сомсове не менш щире й палке бажання придбати за свої гроші все найкраще заважало йому повірити, що річ, варту тринадцять шилінгів, не можна купити за дванадцять.
— Краще б я не брався за ваш будинок, — раптом сказав Босіні. — Щоразу, як ви сюди приїжджаєте, мене аж тіпає. Ви б хотіли, щоб вам усе коштувало вдвічі дешевше, ніж іншим, а тепер, коли вам споруджують дім, що кращого не буде в усьому графстві, ви відмовляєтеся за нього платити. Якщо ви хочете скасувати угоду, то, запевняю вас, я вже якось дам собі раду з цією перевитратою, але хай мене лиха година візьме, коли я хоч пальцем поворухну задля вас.
Тим часом до Сомса повернулося самовладання. Знаючи, що Босіні не має коштів, він вважав, що його загроза — пусті слова. Але бачив він також і те, що йому довго доведеться чекати переїзду в пожаданий дім: будівництво ввійшло в ту критичну стадію, коли все залежить від особистого нагляду архітектора. Водночас слід подумати й про Айріні. Останнім часом вона поводиться дуже химерно. Сомс був переконаний: Айріні змирилася з думкою про новий дім лише тому, що подружилася з Босіні. Не варто заводити з нею сварку.
— Чого це ви так розсердилися? — мовив він. — Якщо я ладен змиритися з цими перевитратами, то вам нічого хвилюватись. Я мав на увазі тільки одне: коли ви мені кажете, що така-то річ коштуватиме стільки-то, мені б хотілося… ну, мені б хотілося знати, на що я можу розраховувати.
— Слухайте-но! — озвався Босіні, і його розгніваний погляд вразив і водночас здивував Сомса. — Моїми послугами ви користуєтесь запівдарма. За працю, що я вклав у цей будинок, і за той час, що я йому приділив, вам би довелося заплатити вчетверо більше Літлмастерові чи ще якомусь дурневі. Ви хотіли б мати архітектора першого розряду, а платити йому за четвертим, ось у чім річ. І вам пощастило цього домогтися!
Сомс бачив, що архітектор не жартує, і хоч який він був сердитий, проте можливі наслідки сварки постали перед ним аж надто виразно. Його дім стоятиме незакінчений, дружина збунтується, а сам він стане посміховиськом.
— Треба переглянути рахунки, — сказав він понуро. — Погляньмо, куди пішли гроші.
— Гаразд, — погодився Босіні. — Але, будь ласка, швидше. Мені треба вчасно вернутися: сьогодні ми їдемо з Джун до театру.
Сомс зиркнув на нього скоса і сказав:
— Зайдете, мабуть, по неї до нас?
Він завжди заходив до них!
Напередодні вночі пройшов дощ — весняний дощ, і земля пахтіла налитими соком травами. Теплий лагідний легіт погойдував листя й золотаві бруньки старого дуба, і осяяні сонцем дрозди висвистували так захоплено, аж у них заходилося серце.
Був той весняний день, коли в душу людини западає невимовне поривання, болюча знемога, жадання, що примушує її стояти непорушно, дивлячись на листя, і простягати руки, жадаючи обійняти — а що, вона й сама не відає. Земля видихала млосне тепло, яке просочувалося крізь холодні шати, що їх накинула на неї зима. Своєю тривалою ласкою вона вітала людей, запрошуючи лягти в її обійми, качатися по траві, припасти устами до її грудей.
Саме такого весняного дня Сомс домігся від Айріні згоди, якої домагався так довго. Сидячи на поваленому дереві, він обіцяв їй удвадцяте, що коли їхній шлюб виявиться невдалим, вона буде вільна, зовсім вільна!
«Ви присягаєтеся?» — спитала тоді Айріні. Кілька днів тому вона нагадала йому ту клятву. Він відповів: «Дурниці! Не міг я такого обіцяти!» За якоюсь фатальною випадковістю Сомс пригадав це тепер. Які безглузді клятви ладні давати чоловіки заради жінок! Щоб здобути Айріні, він повторив би свою клятву сотні разів! Він повторив би її й тепер, якби міг цим розбудити Айріні, — але ніхто не міг її розбудити: серце в неї було холодне, як лід!