Сестра Керрі
Шрифт:
Молодик підвівся, звичним рухом поправив штани і взявся за ручку новенької жовтої валізи.
– Вас, мабуть, зустрічають? – сказав він. – Дозвольте ваш чемодан…
– О, ні! – заперечила вона. – Краще я сама… Я не хочу, щоб сестра побачила мене в товаристві незнайомця.
– Гаразд! – охоче погодився він. – Але про всяк випадок я буду поблизу, і якщо раптом вас не зустрінуть, я одвезу вас за адресою. Гаразд?
– Ви дуже люб’язні, – усміхнулась Керрі. Адже така увага заслуговує на вдячність.
– Чикаго! – гучно нагадав провідник.
Поїзд повільно заповзав у сутінки пасажирського вокзалу. Обабіч стояли інші поїзди і скрізь сяяли вогні. Пасажири квапливо схопилися з місць і стовпилися біля дверей.
– Ну, от ми й приїхали, – Друе простував на вихід. – На все добре, до понеділка, не забули?
– На все добре… – відповіла вона, потискуючи простягнуту руку.
– Пам’ятайте: я чекатиму, поки ви не зустрінете сестру.
Вона, усміхнулась і кивнула.
У юрмиську пасажирів вони вийшли в вагона. Друе удавав, ніби зовсім не знайомий з нею. На пероні до дівчини кинулась непоказна жінка з виснаженим обличчям.
– Це ти, люба Керрі! – вона привіталася, щиро обіймаючи сестру.
Керрі одразу відчула, що їй бракує теплої уваги, яка допіру її оточувала. Серед метушні, галасу й нових вражень на неї війнуло холодним дотиком дійсності. Кудись поділись світлі й радісні видіння, увесь світ розваг. Від сестри повіяло чимось похмурим і важким. То було трудівниче життя.
– Ну як же там наші? – розпитувала сестра. – Як батько, мати?
Керрі розказувала, а очі дивились в інший бік. У кінці перону, біля виходу до зали очікування стояв Друе, озираючись навсібіч. Зауваживши, що з нею сестра, він посміхнувся їй ледве помітно. Тільки Керрі завважила цю посмішку. Він пішов, а вона відчула, ніби щось втратила. Ось він уже зовсім зник, їй стало якось прикро. Хоч тут і сестра, але дівчина почувала себе дуже самотньою, одним одна серед бурхливого, байдужого людського моря.
Розділ II
Чим загрожують злидні. Граніт і бронза
Сестра жила в Західному районі, на Ван-Б’юрен-стріт. Тут мешкали сім’ї робітників і службовців, що раніше прибули і продовжували прибувати безперервним потоком – за рік десь п’ятдесят тисяч чоловік. Вікна квартири на третьому поверсі виходили на вулицю, осяяну вогнями вітрин бакалійно-гастрономічних магазинів. На вулицях гралися діти. Керрі замилувалася дзеленчанням дзвіночків конки, що наближалася і згодом віддалялась. Сестра Мінні завела її у вітальню. Керрі задивилась крізь вікно на освітлену вулицю, з цікавістю прислухаючись до різноманіття звуків, до руху, до приглушеного гамору величезного міста, людського вировиська на багато миль навкруги.
Після перших вражень, сестра попрохала доглянути дитину, а сама заходилася готувати вечерю. Її чоловік, містер Гансон, обмежився двома-трьома запитаннями і тут же заглибився в читання вечірньої газети. То був небалакучий чоловік, син шведа, хоч народився вже в Америці. Гансон працював на бойні прибиральником вагонів-холодильників. Йому було цілком байдуже, що приїхала сестра його дружини. Вона не справила на нього аніякого враження. Єдине, що він висловив, це міркування щодо роботи в Чикаго.
– Місто велике, десь та й улаштуєтесь за кілька днів. Всі знаходять роботу.
За попередньою угодою було вирішено, що вона, знайшовши роботу, платитиме за харчі. Гансон, статечний, ощадливий чоловік вже сплатив кілька щомісячних внесків за ділянку землі на околиці Західного району. Він мріяв збудувати власний дім.
Поки готувалася вечеря, Керрі встигла оглянути все помешкання. Дівчина була досить спостережлива, та й не позбавлена жіночої інтуїції.
Видно було, що тут живуть злиденно й убого. Шпалери на стінах обшарпані. На підлозі – солом’яні мати, а у вітальні тоненький клаптиковий килим. Меблі грубі, збиті нашвидку, з тих, що продаються в кредит, і це одразу впадало у вічі.
Вона зайшла до Мінні на кухню і сіла поруч, тримаючи дитину, але та комизилась. Керрі стала походжати туди й сюди, щось наспівуючи. З-за дверей виглянув невдоволений Гансон. Він підійшов і забрав дитину. Видно було, що він терплячий і ніжно любить свого нащадка.
– Ну-ну, годі тобі – примовляв він, походжаючи. У його вимові виразно вчувався шведський акцент.
– Сестричко, ти, мабуть, хочеш спершу подивитися місто? – заговорила Мінні, коли вони сиділи за вечерею. – У неділю ми поїдемо з тобою до Лінкольн-парку.
Керрі помітила, що Гансон нічого не зауважив, ніби його це не стосувалось.
– Може, я завтра вже почну щось підшукувати… – замислилась Керрі. – Попереду п’ятниця й субота, там побачимо… Де у вас ділова частина міста?
Мінні почала пояснювати, але Гансон втрутився і став розтлумачувати.
– Он туди, – він показав рукою на схід…
І почав найдовшу у своєму житті розмову про те, як розташоване Чикаго.
– Раджу походити по великих майстернях на Франклін-стріт, по той бік річки. Він пояснив: там працює багато дівчат. Та й додому звідти легше добиратись. Це не надто далеко.
Керрі кивнула головою на знак згоди і почала розпитувати сестру про те, що є поблизу. Мінні відповідала невпевнено, бо знала небагато, а Гансон уже зайнявся дитиною. Раптом він схопився і віддав дитину Мінні.
– Мені рано вставати, тож я пішов спати, – він кивнув і зник у маленькій темній спальні.
Мінні пояснила:
– Він працює далеко, на бойні, і йому доводиться вставати о пів на шосту.
– А ти ж коли встаєш? Тобі ж треба приготувати йому сніданок? – спитала Керрі.
– Та десь за двадцять п’ята…
Удвох вони закінчили порання: Керрі помила посуд, а Мінні роздягла й поклала спати дитину. Кожен рух Мінні свідчив про набуту вправність, і Керрі здогадувалась: видно, все життя сестри минає в безперервній праці.
Вона розмірковувала: навряд чи вдасться зустрітися з Друе. Годі навіть і думати про те, щоб він сюди зайшов. З того, як тримався Гансон, з покірливості Мінні та й з усієї атмосфери в квартирі Керрі бачила: тут несхвально ставляться до всього, окрім безперервної праці. Ось Гансон – сидить у вітальні й читає газету, а лягає спати о дев’ятій. Мінні трохи пізніше. То чого ж вони можуть чекати від неї? Вона збагнула: спочатку треба знайти роботу, щоб забезпечити більш-менш певне становище. Тільки тоді можна дозволити собі якісь знайомства. Її невинний флірт з Друе здавався тут абсолютно недоречним.