Сестра Керрі
Шрифт:
Керрі почала впадати в розпач: що за боягузливість! Повернула назад і вирішила таки розшукати контору «Сторм і Кінг». По дорозі натрапила на велику оптову взуттєву фірму; крізь широкі дзеркальні вікна видно було кабінет управляючого, відгороджений матовим склом. Перед перегородкою, при вході з вулиці, за маленьким столиком сидів сивий джентльмен, перед ним лежала велика розгорнута книга. Вона кілька разів нерішуче пройшла туди-сюди, нарешті, переконавшись, що за нею ніхто не стежить, проскочила через двері з тамбуром і нерішуче зупинилась.
– Що скажете, дівчино? – запитав старий джентльмен, досить привітно поглядаючи на неї.
– Я… тобто ви… чи немає у вас роботи? – затинаючись, промимрила вона.
– Саме зараз? Нема, – відповів він усміхаючись. Зайдіть на тому тижні. Нам іноді бувають потрібні люди.
Керрі мовчки вислухала його і вийшла, незграбно задкуючи. Такий привітний прийом здивував її. Вона чекала чогось значно гіршого: холодної, грубої відповіді, навіть сама не знала чому. Вже те, що їй не дали відчути принизливості її становища, здавалось оптимістичним.
Трохи збадьорившись, вона наважилася зайти до якогось велетенського будинку. Тут містилася фірма готового одягу. Людей було більше, за мідними поручнями зібралися чепурно вдягнені чоловіки десь років сорока чи старші.
До Керрі підійшов хлопчина-служник.
– Кого вам треба? – спитав він.
– Я б хотіла побачити управляючого.
Хлопчик підбіг до трьох чоловіків, що перемовлялись, і звернувся до одного. Той наблизився.
– В чім річ? – промовив досить холодно.
Це звертання одразу підкосило всю її рішучість.
– Чи вам не потрібні люди? – пробелькотіла вона.
– Ні! – кинув він уривчасто і повернувся спиною.
Геть розгубившись, вона вийшла крізь двері, чемно розчинені хлопцем, і поспішила сховатися в натовпі. Тяжкий удар знищів надію, яку вона ще плекала.
Якийсь час вона блукала безцільно, снуючи то в один, то в інший бік, минаючи великі торговельні контори, але так і не насмілилась поновити свої спроби.
Було вже по обіді, вона зголодніла. Помітивши скромне кафе, Керрі зайшла туди. Але ціни її злякали – надто високі для неї. Вона обмежилась лише тарілкою супу. Швиденько посьорбавши, пішла далі. Слава Богу, їжа трохи підкріпила її, і дівчина продовжила свої пошуки.
Пройшла кілька кварталів і натрапила на ту ж таки фірму «Сторм і Кінг». Цього разу наважилася ввійти. Кілька джентльменів були зайняті розмовою коло самих дверей, та ніхто не звернув на неї увагу. Керрі стояла, нерішуче роззираючись. Коли Керрі вже знов накрив відчай, її гукнув якийсь службовець, що сидів за поручнями.
– Ви хотіли когось бачити?
– О, кого-небудь! – відповіла вона. – Я напитую роботу…
– Ага, в такому разі, вам треба поговорити з містером Мак-Манусом, – сказав він і кивнув, показуючи на стілець біля стіни: – Сідайте он там.
І знову повернувся до писання. Через якийсь час знадвору ввійшов низенький огрядний чоловік.
– Містере Мак-Манусе! – гукнув чоловік з-за столу, – ця дівчина хоче з вами поговорити.
Низенький чоловік обернувся до Керрі. Вона встала й підійшла ближче.
– Чим можу служити, міс? – спитав він, з цікавістю озираючи її.
– Я би хотіла довідатись, чи немає у вас вільної посади?
– Якої саме?
– Та хоч якоїсь, – промимрила вона.
– У вас є якийсь досвід? Скажімо, в оптовій торгівлі мануфактурою?
– Ні, сер… – зізналась вона.
– Може, ви стенографістка чи друкарка?
– Теж ні…
– В такому разі – у нас нічого для вас нема, – знизав він плечима. – Ми наймаємо тільки кваліфікованих службовців.
Вона позадкувала до дверей. Мабуть, жалібний вираз її обличчя зворушив його.
– Вам уже доводилось де-небудь працювати? – поцікавився він.
– Ні, сер…
– Тоді вам навряд чи треба питати роботу в таких фірмах, як наша. А ви не пробували заходити до універсальних магазинів?
Вона зізналася: ні, не пробувала…
– То на вашому місці я спробував би саме в універсальних магазинах, – сказав він доброзичливо. – Там часто бувають потрібні молоді жінки для роботи.
– Дякую, – промовила вона, оживаючи від цієї іскри дружнього співчуття.
– Так-так, – повторив він, коли вона вже попрямувала до дверей. – Обов’язково навідайтеся в універсальні магазини! – і з цими словами вийшов.
На ті часи універсальні магазини тільки починали входити в моду. Їх було ще небагато. Три перші універсальні магазини в Сполучених Штатах з’явились у Чикаго десь у 1884 році. Назви деяких Керрі знала з об’яв у газеті «Дейлі ньюс», отож вирушила на розшуки. Слова містера Мак-Мануса повернули їй бадьорість, яка зовсім уже зникла. З’явилась надія, що в цьому новому ділі для неї щось та знайдеться.
Деякий час вона блукала туди й сюди, сподіваючись випадково натрапити на те, що потрібне. Часто людина, що вирушає у невідкладній справі, легко задовольняється тим самообманом, який дає видимість пошуків! Нарешті вона запитала полісмена, той сказав, що до «Ярмарку» треба пройти ще два квартали.
Опис цих величезних центрів роздрібної торгівлі – якщо вони коли-небудь зникнуть назавжди – становитиме цікавий розділ в історії економічного розвитку нашої країни. Досі світ не знав моделі такого простого в своїй основі принципу торгівлі. Організована найбільш раціональним способом для роздрібної торгівлі, ця мережа магазинів, поєднаних між собою, була ефектною і вигідною. Ці вишукані, залюднені центри обслуговувалися цілим юрмиськом продавців, за якими наглядало багато начальників.
Керрі пробиралася залами; її зір вабили безліч речей, виставлених на продаж: готовий одяг, письмове приладдя, коштовності і безліч всіляких дрібничок. Кожен відділ являв собою захоплююче незмірно цікаве видовище. Керрі вабила кожна дрібничка чи оздоба, проте вона не спинялась, хоча все було їй потрібне, ой як би хотілося все те мати! Гарненькі черевички, панчохи, пишні плісировані верхні й нижні спідниці, мережива, стрічки, гребінці, гаманці – кожна річ будила всеохопне бажання володіти нею. І в той же час дівчина гостро відчувала: поки що – нічого з цього вона не зможе купити. Бо знедолена, без посади, без заробітку, і кожен службовець одразу побачить, вона убога і шукає роботи.