Шалене танго: істеричний роман
Шрифт:
У той час, як полякам у роті пекло вогнем, а очі вилазили з орбіт, Мануель та його мексиканський півень спокійнісінько пережовували кожен шматок, раз у раз заїдаючи стручками jalapeno. Ципріян спостерігав за цим зі зростаючим подивом. Раптом польські гени запеклого суперництва взяли гору над гостинністю, і він запхав собі до рота світло-зелену перчину.
— Господи! — вигукнула Ядзя. — Ти такий самий ідіот, як той, що заклався із друзями, що відріже собі голову механічною пилкою!
— І чим усе закінчилося? — спитала зацікавлено Уля.
— Виграв.
Ципріян удавано байдуже прислухався до їхньої розмови, але ніде правди діти, йому дуже лестило, що став
— Боже, він напевне втопився в ставку! — зойкнула Ядзя.
— Не бійся, тут можна втопитися хіба п’яному, бо вода сягає до кісточок, — заспокоїла подругу Сара, але вийшла на ґанок і погукала в густу темряву ночі. Їй відповіла глуха луна. Ципріяна ніби щось штовхнуло, і він наосліп кинувся в морок, спотикаючись і спльовуючи навсібіч непережовану булку. Ядзина істерика не встигла сягнути зеніту, бо її випередив Мануель. Видираючи чорні патли на голові й лементуючи іспанською, він повідомив, що зник також півень.
Жінки безладно кинулися на пошуки. Бігали подвір’ям, увесь час наштовхуючись одна на одну, від чого й так доволі серйозна ситуація стала ще напруженішою. Натомість Мануель заціпенів і перестав дихати.
— Боже мій! — прошепотіла перелякана Сара. — Треба щось робити, інакше він повернеться до своєї Мексики в залізній скрині, а на нас упадуть усі прокляття цього світу.
Тим часом Ципріян, який почув якісь звуки, дістався найближчих будівель. Причаївшись за стодолою, він обережно визирнув. Від побаченого на мить заціпенів. Посеред подвір’я на вогнищі висів казанок, довкола якого зібралися троє місцевих підлітків. Один з них стискав за шию Тлалока, котрий намагався вирватися, проте в руках свого мучителя мав за мить перевтілитися в бульйон. Решта тримала Густава. Ципріян перевів подих і, матюкаючись, пішов у наступ. Стукнув головами спершу тих двох, а тоді швидко обійняв Гуця. Але, на нещастя, підсковзнувся на кам’яних східцях і, втративши рівновагу, упав, голосно лаючись. Кісточку пронизав нестерпний біль. Проте Ципріян устиг штовхнути Гуця до обори. Той заховався за нею й нетерпляче позирав на дорогу, де миготіли вогники ліхтариків. Першою до Гуця підбігла Ядзя, яка обмацала хлопця з усіх боків.
— Це все через мене, — хлипав малий. — Я лише хотів погуляти із Тлалоком, а тепер вони його заб’ють. Мене вони не встигли, бо прибіг Ципріян…
— Де він? — перебила його мама й нервово роззирнулася.
— Там… — Гуцьо кивнув головою на подвір’я. — Може, він ще живий.
Ядзя вибігла з-за стодоли. Треба було негайно діяти. Нахабні малолітки й гадки не мали віддавати здобич без боротьби. Вони по черзі перекидали одне одному нещасного півня, у якого залишалося чимраз менше пір’я. Ципріян, постогнуючи від болю й накульгуючи, безуспішно намагався перехопити запаморочене створіння. Він виглядав, мов Чарлі Чаплін, який кумедно підстрибував. Леле, невже він вивихнув собі кісточку?! Якщо так, то це капець. Мови немає про жодні танці. А йому так залежало саме на цьому виступі… У Ядзі стиснулося серце, і вона люто кинулася на зухвалих шмаркачів. Домчала до них, і кілька хвилин у повітрі миготіли самі кінцівки. Усе це супроводжувалося пронизливим Тлалоковим кукуріканням. Нарешті один з лобуряк видерся з-під купи тіл і зник у темряві. Невдовзі
Усі виглядали, немовби викачалися в грязюці, а Ципріянові брюки нічим не нагадували елегантних джинсів від Армані.
— Ви принаймні щось могли б дати, щоб викупити свого когута, а не… з кулаками відразу, — скиглив малолітній злодюжка, втираючи розквашеного носа.
— Ах ти, щеня нахабне! — розлютився Ципріян. — Ой, боляче…
Ядзя нахилилася над його кісточкою. Вона мала розміри добрячого яблука.
— Не дуже воно гарно виглядає.
— Мені теж належить відшкодування, — нагадав про себе сільський спритник. — Я з того нічого не матиму.
Ципріян зрозумів, що зараз замордує паскудника, але глянувши на це нещастя з роз’юшеним носом, простягнув йому носовичка й витягнув з куртки записник, у якому щось розмашисто черкнув.
— Ось тобі, — подав аркушика підліткові. — Пара автографів. Може, вдасться продати на порталі «Алегро».
Ядзя отетеріла. Ципріян вразив її таким рішенням. Оце так! Глянула на нього з ніжністю, а потім обняла за талію, і вони поволі пошкутильгали до будинку Сари.
Ледаче проміння осіннього сонця пестило ноги й вигравало зайчиками на вовняній тканині. Ципріян позіхнув і щільніше обгорнувся пончо, яке подарував йому на згадку про зустріч маленький мексиканський дивак. Ще трохи, і Мануель віддав би йому й Тлалока, та на щастя його вдалося переконати, що Польща знаходиться в епіцентрі пандемії пташиного грипу.
Опівдні, як завжди, ключ заскреготів у замку, і досередини влетіла задихана Ядзя, а за нею Гуцьо із Гладкою Надею. Ципріян обернувся й загукав:
— Що в нас нині на ланч? Я хочу риби!
— Морозиво будемо, дядьку, морозиво! — Діти заверещали і, передражнюючи одне одного, повисли на Ципріянові, як кури на жердині.
Пухка дівчинка доїдала останній шматок багета, що призначався на спільну вечерю, а тоді гордо сказала:
— Про тебе знову пишуть у газетах.
Глянувши на Ядзю, Ципріян відразу збагнув, що трапилася якась прикрість.
— Читай. — Вона зняла пальто й кинула йому на коліна свіжу газету. — Певне, якийсь папараці стежив за тобою.
На фото був Ципріян, що сидів на балконі. Поруч, обведена червоним колом, видніла його забинтована кісточка, а великі літери заголовка не залишали жодних сумнівів: «Він більше не танцюватиме!».
— Краще вигадати щось, доки продюсер не сказився. — Ядзя викладала покупки й нервово розкладала їх по шафках.
Повернувшись до Варшави, усі протягом двох днів робили все можливе, щоб зберегти Ципріянову травму в таємниці. Справа була серйозна, бо перед початком конкурсу кожен з учасників підписав зобов’язання уникати небезпечних ситуацій, які могли б спричинитися до травми. Якби хтось довідався, як усе було із Ципріяном, продюсер згідно контракту міг би виключити його із програми й навіть вимагати відшкодування.
Ядзю мучило почуття провини. Вона мала краще пильнувати дитину. Через її безвідповідальність їхню пару могли зняти з конкурсу. Вона добре знала, як важливо для Ципріяна те, що він може далі танцювати. Тому разом з подругами доглядала його, прагнучи, аби він швидше одужав. Щоразу, подаючи йому їсти чи поправляючи подушку під спиною, з кожним запитанням, чи йому чого, бува, не потрібно, Ядзя відчувала, як її єство противиться й сповнюється зневаги до власної рабської поведінки. У Ядзиному серці змагалися два інстинкти: матері й феміністки. Перший постійно нагадував їй, що заради порятунку її сина Ципріян наразив свої цінні кінцівки професійного танцюриста. Такий аргумент примушував її феміністичні погляди маліти й зникати.