Шалене танго: істеричний роман
Шрифт:
Але слід сказати, що весь цей час Ципріян безсовісно використовував свою хворобу, а його прихована природа суспільного паразита раптом проявилася вповні. Цей нероба навіть подумував, що він не проти, аби якомога довше пожити, як німецький пенсіонер.
Та незважаючи на це, протягом останніх двох днів вони посилено репетирували. На щастя, твіст був одним з нечисленних танців, який не вимагав від партнерів прямого фізичного контакту. Ядзя могла працювати самостійно. Незабаром на перші такти Чака Беррі вона реагувала, як собака Павлова, енергійно хвицяючи руками й ногами, починала пританцьовувати на місці, а її стегна впадали в якийсь конвульсивний транс. Вона подумки пообіцяла собі, що танцюватиме по-справжньому пристрасно,
До Едвардового життя знову повернулася самотність. Власне кажучи, невідомо коли це сталося. Вона просто стала якогось дня на його порозі, а потім умостилася в його улюбленому кріслі. Дні знову почали тягнутися немилосердно довго, не допомагала навіть робота на дачі. Він раптом перестав будь-чому радіти. Занехаяні деревця сумно стирчали, ледь захищені від зимових морозів, а навколо нещодавно посадженої сливи, Едзевої гордості, майорів подертий целофан. Трохи втішали діти, але й вони приходили чимраз рідше. Гуцьо втратив інтерес до спільного зведення сірникових конструкцій і волів проводити вечори на сходах з Надею. Едзьо спостерігав за ними у вічко й мимоволі став свідком їхнього першого поцілунку.
Серце літнього добродія заповнювала така величезна пустка, що кожен звук, будь-який прояв життя сусідів за стіною завдавав йому болю. Едзьо сумував за Ядзею, бо майже не бачив її. Вона постійно кудись мчала, бігла, звідкись поверталася або кудись збиралася. Щоразу вродливіша, веселіша й чимраз більш далека від нього.
Почулися кроки, і літній пан, як завжди, припав до вічка. В останні дні він проводив біля нього купу часу, хоча на сходах, окрім зародження першого дитячого почуття, нічого не відбувалося. Проте цього разу кров зашумувала в його голові й перш ніж устиг про щось подумати, він відчинив двері й затягнув приголомшеного Ципріяна до кімнати.
— Можна вас… на пару слів… — Едзьо намагався панувати над собою, але було видно, як важко він хапає повітря, намагаючись віддихатися.
Молодик мимоволі здригнувся. Цей запах… Запах помешкання, де живуть літні люди: ліки, пилюка й минуле, заховане в тісній, наче труна, шкатулочці.
— … ви лише побавитеся, усі ви такі, на цьому телебаченні. А їй не можна нервувати, гм, як би це…
— Про що це ви? — Ципріян раптом зніяковів.
— Дитина мусить мати гарний взірець, йому потрібен батько…
Минула добра хвилина, перш ніж Ципріян утямив, в чому річ. Едзьо викидав із себе слова швидко, безладно, ніби боявся, що не встигне всього сказати.
— Я звертаюся до вашої честі, закликаю вас до порядності!
— Ви здуріли. Я не розумію, про що це ви, добродію! — Ципріян силкувався добратися до дверей, але старенький міцно тримав його за вилоги шкіряної куртки. Він стояв так близько, що Ципріян міг добре розгледіти його нерівномірно пофарбовані вуса. Його охопив дивний переляк, він відчув, як піт стікає по спині. Відіпхнув набридливого дідка й натиснув на клямку. Щойно він вискочив на площадку, Едзьо вибіг із квартири й кинувся за ним долу сходами.
— Дачу свою тобі віддам! Усі фруктові дерева… тільки залиш її. Дай їй спокій!
Йому відповіло глухе захряскування дверей під’їзду, а тоді притлумлений спів Поломського зі старого програвача поверхом нижче.
10
— Ну, скажи мені нарешті, я вже не можу! Ненавиджу несподіванки, завжди виявляється, що вони неприємні.
Ядзя,
— Ура, ура! У мене не буде нині фізкультури. Шкода, що Надю не можна взяти з нами.
— Її, певне, довелося б прив’язати до даху. Не уявляю, як ми тут помістимося втрьох.
— Спокійно, база, все під контролем. — Ципріян ляснув себе по лобі й скорчив блазенську міну.
Ядзя не любила, коли він так поводився, та цього разу засміялася, бо бачила, що він не панує над ситуацією. Двомісна машина ніяк не хотіла виконувати функції родинного авто й відвезти їх далеко, кудись на сільський пікнік. Був сонячний, холодний ранок, сонце ховалося за легенькими хмарками, поблизькі дерева вкривала паморозь. Усе виглядало казково навіть посеред буднів мало романтичного, сповненого вихлопних газів, міста. Та все ж було в цьому щось незвичайне. Обіцянка незвіданої насолоди, якогось свята. І хоча Ядзя із Ципріяном завзято сварилися, вирішуючи, хто з них поїде в багажнику, їх охоплювало радісне збудження. Два останні дні перед черговим виступом вони мали провести утрьох у якомусь таємничому місці, назви якого Ципріян не хотів їм відкрити за жодні скарби світу. Нарешті вмостилися і «Мазда» рушила. Ядзя востаннє глянула на подвір’я й підвела голову до своєї мансарди. Поверхом нижче у вікні майнула знайома постать, котра причаїлася за фіранкою. Тінь рвучко відступила, і щось, мабуть, упало з підвіконня, бо навіть сюди долетів звук розбитого скла.
Ядзя здригнулася. Неспокій затьмарив день, котрий так гарно почався. Глибоко в серці вона відчула страх, і її знову охопило незрозуміле почуття провини.
Через годину, бажаючи уникнути корків на кожному перехресті та їзди поміж «тірів», вони звернули праворуч і помчали розбитими бічними дорогами, мало не гублячи коліс.
— Якби ми збивали кожну курку, собаку й кота, котрі вибігають на дорогу перед машиною, то могли б відкрити ресторан з китайським хавчиком, — зауважив Гуцьо, коли Ципріян укотре виконував карколомний маневр, який загрожував солідним штрафом. Від тієї історії з Мануелем він у кожному зустрічному півневі вбачав утілення власного предка, усвідомлюючи, проте, що так починається параноя. Ядзю поступово полишило внутрішнє напруження, викликане ранковим випадком, а коли вони зупинилися випити кави в якомусь придорожньому барі з часів ПНР, то навіть перестала дратуватися, що одягла стрінги. Перед тим, як вони увійшли досередини, Гуцьо спинився й тицьнув пальцем на намазюканий під вивіскою кав’ярні напис, і запитав:
— А що це значить?
— Е-е-е…
— Те, що місцеве населення просто… любить життя. — Не розгубився Ципріян.
І вони з Ядзею розреготалися, як божевільні, не могли зупинитися навіть тоді, коли розгнівана офіціантка стала біля них, чекаючи на замовлення. Гуцьо зі сльозами на очах питав чимраз настирливіше: «Ну що в цьому такого смішного?!». Але чим довше він розлигував, тим сильніші напади реготу охоплювали дорослих. Бо під табличкою «Прохолодні напої. Алко» хтось доповнив пропозицію, дописавши: «Оралко & Аналко».
На дорогу, що вела на Сувалки, вони виїхали в чудовому настрої, Гуця вдалося задобрити фруктовим желе зі збитими вершками в огидному пластиковому стаканчику. Легенький вітерець розігнав хмари, а Ципріян, як і належить справжньому самцеві, безупину плів Ядзі небилиці. Робив він це настільки симпатично, іронізуючи над собою, що вона не образилася й навіть розпружилася, слухаючи сентиментальні хіти Берта Бакарака. У той же час, вона не могла пригадати, щоб якась жінка не розчулилася від «This Guy’s in Love with You» або «Close to You». І коли їм стало зовсім добре, вони, немов у романтичній комедії, (він, вона, дитина й усе закінчується хеппі-ендом) увімкнули собі, щоб отямитися, «I’ll Never Fall in Love Again».