Шалене танго: істеричний роман
Шрифт:
Потім обійшли озеро, проминули відпочинкові котеджі, які пахли вологою та пліснявою, і дійшли до широкого незаораного поля, посеред якого стояла велика дерев’яна стодола.
— Оце моя батьківщина, — мовив Ципріян, скидаючи темні окуляри й зробивши рукою велике коло. — Каторга мого дитинства. Уявляєш, скільки роботи коло тютюну?
— Уявляю. Гарують від квітня до кінця листопада. Спершу посадити, потім зібрати, висушити й продати. Руки аж коричневі й не відмиваються тижнями.
— Диви-но, яка розумниця! Що тобі відомо про важку працю, принцесо з палацу? — Зазирнув їй у вічі, і якусь мить його обличчя було зовсім близько. Ядзя відчула запах, який її збентежив, і негайно відступила
— У мене був лише невеличкий палац, вирізаний з картону, і я багато років проводила канікули зовсім недалеко звідси. Моя родина теж вирощувала тютюн. Знаєш… Мені страшенно подобалося нанизувати ці великі, пахучі листки на довгі дротини. Та найдужче я любила, коли все висіло високо під стелею. Відразу ставало темно й волого, як у джунглях.
— А мені більше нагадувало якийсь готичний костел. Я там бавився в божественне откровення.
— Що??? — Ядзя не могла стриматися від сміху. — Як саме?
— Звичайно. Складав долоні й довго вдивлявся в сонце, що прозирало між дошками стодоли. Доки перед очима не починали літати кольорові плями. Тоді я вдавав, наче я святий і маю видіння. Ходи, покажу тобі. — Ципріян потягнув її за собою й обоє побігли з гірки, голосно регочучи.
Навколо було тихо та спокійно. Вони відкрили ключами купу замків, прочинили скрипучі двері й увійшли досередини. Там панував морок, лише де-не-де крізь шпарини в стінах проглядали ранкові промені, і в їхньому світлі танцювали порошинки й тютюновий пил. Ядзя вдихнула повітря. Так, цей добре знайомий запах… трохи млосний, солодкавий і разом з тим різкий та насичений. Відчувався характерний аромат сухого листя, хоча в темних кутках постійно чаїлася волога, яка назавжди в’їлася в дошки й жердини. Усю підлогу вкривали мішки з тютюном. Це було дивовижне видовище.
— Неначе якась сонна армія… — прошепотіла Ядзя, зачарована цією картиною.
— Ходи, снитимемо разом з ними. — Ципріян зняв куртку й розіклав її на тютюнових пагорбах.
Він страшенно боявся її торкатися. Раптом його пальці вмілого коханця втратили всю вправність. Він уперше соромився, мовби зараз вони разом вчилися всього знову. Коли Ядзя лежала в його чарівному сховку, де він у дитинстві ховав свої скарби, Ципріян уже знав, саме вона є його найбільшою, найціннішою «знахідкою».
Ядзя так тремтіла від нервів, що не могла стримати цокотіння зубів. Міцно притулилася до Ципріяна й невдовзі вони трусилися вже обоє, як пара недосвідчених, трохи переляканих дітей.
«Чому мені смішно?» — подумала вона, тамуючи хихотіння.
Їй було гарно й легко. За мить Ядзя вже сміялася так голосно, як ніколи в житті, хоча обличчям стікали струмочки сліз. Ніби кран хтось відкрутив.
А потім, кашляючи й топчучи махорку, вони почали танцювати всі неіснуючі танці світу, після яких довго паморочиться голова, а серце розпирає невимовне щастя.
— Готова? — спитав він перед виходом на сцену, коли обоє, переборюючи мандраж, чекали на свою чергу.
Нарешті оголосили їхні прізвища, і камери із цієї миті не зводили з них об’єктивів.
— Ну, до бою! — Ципріян усміхнувся, підбадьорюючи себе і Ядзю, а тоді не втримався й гучно ляснув її по сідницях.
З першими тактами хіту шістдесятих «You Never Can Tell» Ядзя вибігла на сцену, скидаючи дорогою шпильки й не зводячи погляду із зали. У темній перуці з рівно підтриженою гривкою, чорних брюках та білій блузці з підкресленою талією, танцюристка скидалася на справжню Мію з фільму Тарантіно. В її очах була така пристрасть, що глядачі відразу зааплодували, а коли поряд з’явився Ципріян, оплески переросли в справжні овації. Їх негайно оцінили
— Наближення!!! Супер, очі! Очі мені давай, та-а-ак!!!
— Загальний план, ще загальний, тепер танцюристи! Швидко, деталь!!!
Уже давно жодна пара не викликала таких бурхливих емоцій. Бо історія, котра відбувалася під час цього танцю, була сповнена внутрішнього драматизму. І не треба було навіть знати цього відомого епізоду з «Кримінального чтива», щоб прочитати пристрасний заклик без слів, який поєднав тоді у фільмі, а зараз тут, на сцені, химерну дружину боса мафії та її розчарованого життям охоронця, що саме переживав вікову кризу.
Чак Беррі замовк, зате публіка розгаласувалась що є сили. Цей блискучий виступ, несхожий на все, що вони досі бачили, підкорив серця глядачів. Оцінка захопленого журі була одноголосною.
— Із можливих десяти балів ви набрали двадцять!
Ципріян боявся підвести голову, щоб не було помітно, який він зворушений. Та йому довелося це зробити, бо найприскіпливіший із членів журі звернувся безпосередньо до нього:
— Я приголомшений вашим виступом, бо вперше не можу ні до чого причепитися. Ципріяне, це не лише танцювальний, але й акторський шедевр. Узагалі-то лише найбільші митці можуть поступитися й дозволити, щоб жінка по-справжньому виділялася. І хоча твоя партнерка танцювала незрівнянно, саме ти був справжньою зіркою.
Ядзя підвелася навшпиньки й ніжно поцілувала Ципріяна в спітніле чоло.
Коли вони зникли за лаштунками, навіть Молодий спромігся привітати пару з успіхом:
— Респект, старий, — сказав, б’ючи себе в груди.
І тільки Верена мовчала, до болю кусаючи губи. Збагнувши, що все продовжує знімати камера, котра скрізь їх супроводжує, вона в’їдливо кинула Ядзі:
— Цікаво, ти так само, як героїня фільму, нанюхалася кокаїну?
Ципріян усміхнувся і, важко відсапуючись, відповів:
— Та вона хотіла, але ти спожила все, включно із цукром до кави.
Через півгодини залишилися тільки дві пари, які пройшли до фіналу.
Глядачі визнали, що Верена програла, а її змучений партнер привітав їхнє рішення з полегшею. Він уже дочекатися не міг, коли повернеться до своїх квантів та кварків, які були більш передбачуваними, ніж ця ненормальна істеричка.
Отож в останньому поєдинку мали зійтися колишні товариші, а нині — запеклі суперники. Молодий, підохочений черговим успіхом, підніс кулаки в боксерському жесті, підійшов до Ципріяна й самовпевнено заявив: