Шлях Абая
Шрифт:
Не було жодного аулу на будь-якому жайляу жигитеків, бокенші, котибаків, де бідняків не спіткало б це лихо.
На віддаленому урочищі Суик-Булак стояв багатолюдний бідний аул жигитеків, в якому жили Базарали, Абди, Сержан, Аскар і старий Келден. Коли сюди дійшла звістка про лихо, яке спіткало навколишні аули, люди захвилювалися:
— Що ми будемо робити, коли доберуться до нас? Чим сплатимо недоїмки? Хіба зважать вони на те, що Такежан нас щойно розорив? На дві сім’ї по одній корівчині, навіть кози не в усіх! Невже
Такі думки мучили всіх. Коли про це заговорили в юрті Базарали, який уже кілька днів лежав з приступом лютого ревматизму, набутого в Сибіру, він рішуче відповів:
— Ну чого плакати загодя? Приїдуть — подивимося, що робити. Я думаю, в кому є жива душа, не так просто віддасть останню підпору в житті! Нехай з аулу нікуди не йдуть такі жигіти, як Сержан, Абди, Аскар. Та не давайте розбійникам одразу грабувати, спробуємо спочатку поговорити з ними!
Незабаром і в цей аул прискакали збирачі. Їх було троє: зухвалий і задиристий шабарман — посильний Далбай з великою мідною бляхою на грудях і з шкіряною сумкою при боці, по якій він раз у раз важко плескав держаком канчука, старшина адміністративного аулу жигитеків, тупуватий і самовпевнений Дуйсен, і супроводжуючий їх, боязкий і небалакучий жигіт Салмен.
Старшина і шабарман почали збирати недоїмки з крайніх юрт аулу. Вони забирали кіз, які були на денному привалі, тягли за налигачі дійних корів, що стояли між дірявими юртами. Келден і Абди швидко підійшли до них.
— Заждіть забирати! — заговорили вони.— Ходімте хоч порадимось… Адже ж ви теж люди… Ходімте до Базарали!
— Який там Базарали! Що за начальник? — закричав Далбай.— Нехай сам прийде сюди!
— Базарали хворий, не може стати на ноги,— пояснив Абди.— Запрошує до себе, ходімте!
Далбай відмахнувся нагаєм і схопив за налигач чергову корову. Дуйсен і собі поволік іншу під плач і голосіння жінок, що юрмилися навколо. До Абди підійшов Сержан і стиха сказав йому і Аскарові:
— Якщо не йдуть, Базарали наказав притягти їх силоміць. Хапайте старшину, а я візьму цього…
І він, ступивши до Далбая, схопив його за плече і повернув до себе.
— Ой, слухай-ко!..— почав був він, але Далбай, обернувшись, з лайкою махнув канчуком.
— Сержан спритно схопився за його держак і так сильно смикнув, що петля, обмотана навколо кисті Далбая, мало не вирвала тому руку. Шабарман упав обличчям на землю.
Старшина Дуйсен, закричавши, кинувся було на допомогу Далбаєві, але ззаду його схопив за комір Абди і волоком потяг за собою. Сержан тим часом поставив на ноги приголомшеного Далбая і, взявши його на плечі, поніс до юрти Базарали. Салмен, здивований тим, що сталося, і переляканий, покірливо пішов слідом за своїм начальством, не чекаючи, коли потягнуть і його.
Базарали не став витрачати багато слів.
— Чув я, якими вовками ви накинулися на народ! Годі! Нема чого з вами теревені правити!
Абди і Сержан сильним стусаном повалили біля вогнища старшину і шабармана.
— Зірвіть з них чапани! Заголіть зади! — кричав Базарали, випроставшись на ліжку. Обличчя його було бліде від гніву.— Хоч помщуся вам за всіх нещасних! Візьміть їхні канчуки, жигіти!
На збирачів накинулися молоді жигіти, які заповнили юрту, швидко роздягли їх і поклали долілиць. Абди і Сержан, засукавши рукава і поплювавши на долоні, взяли в руки важкі нагаї, якими ще недавно орудували Далбай та Дуйсен, і, багатозначно показавши їх обом, замахнулись.
Обидва збирачі завили. Намагаючись вирватися, вони благали Базарали помилувати їх.
А Базарали, підморгнувши Абди і Сержану, усе кричав:
— Як мені розправитися з вами, собаками? Просто забити чи засікти тут? Хто вирве вас з моїх рук?
— Винні, каємося в усьому! Тільки прости нас! — кричали обидва разом.
— Простити? А потім знову приїдете до нашого аулу і знову будете відбирати кіз та корів?
— Ні, ні! Нехай помремо гяурами, якщо зробимо це!..
— Як же я вас відпущу? Адже ви начальству поскаржитесь?
— Ні! Навіть не скажемо, що вас бачили, тільки помилуй! Присягаємося, що не скажемо!
— Поклянетесь, що не будете скаржитись? Якщо ні, заженемо вас канчуками в могилу!
Дуйсен першим закричав, що готовий поклястися хоч на корані. Далбай з слізьми повторив за ним те саме.
Але Базарали, не кваплячись, випитував:
— Ну, а якщо порушите клятву і повернетесь з властями? Чим покарати вас?
— Не буде цього! Нехай прокляття на нас упаде!
— Якщо завтра зрадите, післязавтра вночі вас заріжуть у ваших же юртах, як баранів! Згодні?
— Якщо станемо такими собаками, ріжте!
— Тоді покляніться зараз на корані! Клянетесь?
— Так, згодні!
— Ви скажете своєму начальству, що наш аул відкочував за Чингіські гори і ви не могли його наздогнати. Це раз. А по-друге, ви й слова не скажете про те, що тут було. Чи вірне наше рішення? — спитав Базарали, обводячи поглядом усіх присутніх в юрті.
Абди і Келден перші потвердили:
— Вірно! Нехай так буде!
Базарали навмисно грізно спитав заляканих на смерть полонених:
— Клянетесь у цьому на корані?
— Клянемось!
— Ну, тоді давайте сюди коран,— наказав Базарали своїм жигітам.
Абди широко посміхнувся:
— А де ж у цьому аулі знайдеш коран?
Але Базарали сердито закричав на нього:
— Як де? Навіщо богохульничаєш? Подайте, он він, на скрині!
Сержан ступив крок до стінки юрти, взявши з скрині розтріпану товсту книгу і, глянувши на неї, приснув. Це була переписана на прохання Базарали збірка віршів Абая. Всі в аулі знали цю книжку, по якій грамотії читали абаївські слова.