Шлях Срібного Яструба
Шрифт:
— Але чому боги дозволили моєму батькові створити такий Щит? — запитав Атей.
— Земля навколо Борисфену насичена могутньою нездоланною силою. Тому за цю землю йде така жорстока й кривава боротьба. Але сила ніщо, якщо немає Знання. Лише Знання може опанувати цією силою і спрямовувати її у правильному напрямі. Знання існувало завжди, але Зберігачі надійно переховували його. Утім, Знання ніколи не може зникнути, воно завжди буде присутнім — у цій землі, у цьому повітрі, у цих ковилах, широких водах Борисфену, у курганах і цьому небі над нашими головами. А головне, у наших душах…
— Так що, Знання ніколи не може потрапити до темних сил? — радісно запитав Атей.
— Справжнє Знання ніколи, але Темрява завжди може скористатися силою й уривками знань. Тому все буде залежати вже від того, наскільки ти сам, твій брат і твої друзі зможуть залишатися незламними у боротьбі з Темрявою.
І тут Атей наважився запитати про головне, що вже давно непокоїло його:
— Анахарсію, Щит Таргітая принесе нам перемогу?
— Перемогти можете тільки ви самі, а Щит Таргітая може лише допомогти вам, а його таємниці і його сила вже давно переховуються у вас самих.
Атей кивнув:
— Анахарсію, а ти можеш сказати мені, що станеться далі? З нашим народом, зі мною, з братством Срібного Яструба?
Анахарсій на мить замислився:
— Можу сказати тобі одне, Атею, ти тільки вступив на Шлях Срібного Яструба, він довгий, і передбачити те, що станеться з тобою на цьому Шляху, ти не можеш. Але те, що сталося і ще станеться з тобою, назавжди залишиться частиною однієї великої Події, яка розпочалася дуже давно, у якій ти зіграв і ще встигнеш зіграти дуже важливу роль, що захопить землі й народи, про які не чув навіть і Геродот, але тобі прийдеться їх побачити. А потім станеться так, що майже через півтори тисячі років цей Щит Таргітая зіграє дуже важливу роль у житті одного хлопця… Втім, це вже буде інша історія…
Промовивши це, Анахарсій заплющив очі й знову почав грати на сопілці.
Атей стояв перед Анахарсієм, відчуваючи, як чарівна мелодія поглинає його. Йому ще хотілося багато про що розпитати Анахарсія, але перервати його гру він не наважувався. Але в душі Атея зростало дивне відчуття, що він щойно осягнув якусь дуже важливу таємницю, яка назавжди залишиться незмінним Оберегом у його серці.
— А зараз, Атею, на тебе чекає ще одна зустріч, — сказав Анахарсій.
Атей, немов зачарований, зробив ще декілька кроків, обережно ступаючи по райдужній стежці. Десь попереду у мінливому сяйві він побачив постать високого чоловіка. І чим ближче підходив Атей до цієї постаті, тим більше вона нагадувала риси такої знайомої і рідної йому людини. Не даючи віри своїм очам, Атей покрутив головою і несміливо запитав:
— Батько?
— Так, Атею, це я, — почув він у відповідь.
Коваль Аріант був у простому вбранні, хіба що на широкому шкіряному чересі висів меч-акінак. Обличчя його було спокійне.
Атей відчув нестримне бажання кинутися до батька, але той, відчувши почуття хлопця, підняв застережливо свою широку долоню:
— Зачекай, Атею, ще не прийшов час.
— Ти живий? — ледь стримуючи голос, запитав Атей.
Аріант посміхнувся і знизав плечима:
— Багато про що тобі ще належить дізнатися. Але це буде згодом. Так вже сталося, що ти і так пережив і пізнав набагато більше, ніж будь-хто у твоєму віці. Але якщо така доля тобі судилася, то готуйся пережити ще одне випробування. Слухай мене уважно — я не встиг завершити свою частку праці над Щитом Таргітая, і тому її повинен зробити саме ти.
— Але як?
Аріант замовк, немовби розмірковуючи, як простіше пояснити сину деякі речі, знання яких назавжди змінить його життя.
— Щит Таргітая містить в собі надзвичайно багато таємниць. В ньому не тільки закладено Знання про минуле й майбутнє нашого народу. За допомогою Щита можна перенестися в Простір Срібного Яструба.
— А що це за Простір Срібного Яструба? — здивовано запитав Атей.
— Які б не були швидкі коні чи великі човни, але є такі землі, куди й вони не можуть перенести. Ці землі називаються Простором Срібного Яструба. Тільки втаємничені можуть перебувати там. Я не встиг зробити головне, щоб завершити свою працю над Щитом Таргітая — відвідати Нартію. Нартія — це одна з великих країн, що знаходяться у Просторі Срібного Яструба. Там живуть великі і могутні воїни нарти, і там живе бог ковальського мистецтва — Золотий Дебет і його сини. Я збирався відвідати Нартію, але…
За цими словами Аріант замовк і замислився. Атей теж мовчав, не наважуючись порушити роздуми батька.
— Щит увібрав в себе багато магічної сили — продовжив Аріант, — але Золотий Дебет повинен був поставити на Щиті Таргітая свій таємний знак. Отже прийдеться тобі відправитися у далеку Нартію, знайти Золотого Дебета і попрохати, щоб він залишив свій таємний знак на Щиті Таргітая. Тоді Щит вповні отримає свою магічну силу.
— Але ж я маю встигнути передати Щит Сагіру перед двобоєм! — майже у розпачі промовив Атей.
— Там все по-іншому і там зовсім інший час, — посміхнувся Аріант, — якщо ти зробиш все правильно, то встигнеш. Зараз зброя у Гарма набагато сильніша. Вона сповнена закляттями потойбічного світу, де її виготовили потворні гноми. Гарма вивів з царства Мертвих чаклун Гістас. І якщо переможе Гарм, то переможеними будуть і скіфи, і дани, і алани. Ось, подивись…
За цими словами Аріант витягнув свій акінак і протягнув його Атею. Хлопець здивовано побачив, як на широкому лезі спалахнула зловісна картина…
…Глибока темна печера, стіни якої були вкриті тяжкими крижаними брилами, вирувала густими білими випарами, серед яких сновигали маленькі, покручені постаті чорних потвор, які лише приблизно нагадували людські фігури. Потвори, тяжко дихаючи, тягнули на собі різноманітну зброю. Час від часу зброя зблискувала якимось холодним темним полум’ям. Посередині печери стояв Гістас. Обличчя його було блідим і нагадувало потворну маску. Рот шепотів якісь зловісні закляття. Гноми склали зброю біля ніг Гістаса. Чаклун здійняв свої руки і нахилив голову назад. Раптом перед ним виник чорний вихор. Вихор закрутився, немов смерч, і поступово прийняв обриси високої кремезної людини…