Шукайте жінку
Шрифт:
Якщо підійти з цього боку, карта начебто безпрограшна.
І десять тисяч… Скільки ж майорчику служити, щоб одержати такі гроші? Від цієї думки зробилося тоскно — цілих десять тисяч, як би згодилися! — і віддати?
Ні, віддавати наче не випадає. Більше того — не можна!
Ніби відповідаючи на Марусині сумніви, Плева сказав:
— Ти, жінко, не сумнівайся, я все вирахував. У мене знаєш скільки таких розконвойованих субчиків? В разі чого — відати нічого не відаю. Не можу я за кожного паршивого зека відповідати.
— Не за кожного, а, певно, за грабіжників. Скажи мені, для чого Копотові ці зеки?
— У підкидного дурня гуляти…
— Ти зі мною не жартуй, майорчику.
— Я тими Прищем і Модником поцікавився. Досвідчені хлопчики, сидять за квартирну крадіжку, та ходять чутки — вони крадіжкою убивство замазали.
— Отож, і я так думала. Виходить, Копотові вони для великого діла потрібні. Лячно мені, майорчику.
— Гадаєш, мені не лячно? Одначе на машину вистачить, де стільки візьмеш?
Маруся вмостилася за столом навпроти чоловіка, накрила рукою гроші. “Усе, — вирішила, — треба ризикнути: пан або пропав…”
— Слухай мене уважно, майорчику, — сказала. — Слухай і не перебивай. “Жигулі” ми, звичайно, купити можемо. Але навіщо? Службовий “бобик” маєш, а їздити куди? У райцентр чи до Києва? То завжди на “бобику” можемо. А нам що треба? Нам, майорчику, про майбутнє дбати треба. Мені твої “учреждения” от як набридли — тільки бачиш каторжні пики. На пенсію тобі, майорчику, треба, одержиш підполковника — й закругляйся. А до пенсії підготуватися слід, і ці десять тисяч якраз знадобляться. Я от що надумала: дім нам з тобою потрібний, майорчику. Дім у райцентрі. Містечко — що треба, не Київ, правда, та навіщо нам Київ? Метушня й розпуста. У мене від Хрещатика голова обертом іде, а в райцентрі нас усякий собака знає і шанує, тобі ділянку гарну дадуть, дім двоповерховий поставимо й садочок посадимо. Якраз до пенсії і збудуємось. Потихеньку, аби очі нікому не муляти. Цемент, цеглу й дошки скомбінуєш, решту прикупимо, а я про свій дім усе життя мрію.
— І я, — зізнався Плева. — Але й про власну машину також.
— Машина — тьху… — скривилася Маруся. — “Жигуль” згниє, поки підполковника одержиш. А дім — навічно.
— Навічно, — не без ентузіазму погодився Плева.
Маруся взяла зі столу гроші, перерахувала, слинячи пухкі червоні пальці, зітхнула й сказала:
— Поклади на книжку. Уже маємо дев’ятнадцять, а з тими п’ятьма, що Копот додасть, двадцять чотири. Для початку доста.
— Мало, — вирвалося в Плеви. — На дім та на меблі все вбехкаємо, з чим зостанемося?
— З дулею, — погодилася Маруся. — Продешевив ти, майорчику.
Плева сумно похитав головою.
— І мені так здається. Я тих зеків притисну і з них ще візьму. По-перше, два куски за форму…
— Яку форму?
— Забув сказати: Копот просив у офіцерську форму їх одягнути. На Модника моя стара піде, а Прищеві міліцейський мундир треба знайти.
Маруся спохмурніла.
— Не подобається це мені!
— Так, — підтримав її Плева, — порохом тхне… Проте начебто не так уже й страшно… Ці уголовнички, здається, досвідчені, й причепитися до них буде важко.
— Наша хата скраю, — вирішила Маруся. — От тільки б з формою не вклепатися.
— Повернуться — одразу ж заберемо й зничтожимо. А наступного разу…
— Якого наступного?
— Копот сказав: Модник з Прищем йому двічі чи тричі знадобляться.
— І все це за десять тисяч?
— По десять за кожний раз.
— Дзуськи! — вигукнула Маруся. — Не пройде!.. Наступного разу нехай викладає вдвоє.
— Дивлячись скільки вперше візьмуть…
— Ти за них, майорчику, не турбуйся. Якщо Копот десятку одразу виклав — багато візьмуть. Нам би з тобою точно вистачило. І на дім, і на машину. На всю остатню жисть.
— На всю?.. — зачудовано покрутив головою Плева. — Аби ж не так лячно…
— Не бійся і бери приклад з начальства. Твій колишній міністр був голова: і сам жив, і іншим давав. Ото б нам з тобою, що до його рук прилипло…
— Не будь жадібною. Кажуть, великій рибі в глибокій воді плавати. Та й часи нові: тепер сім разів відміряй, один — відріж.
Маруся подумала й наказала:
— Ти мені, майорчику, отих жевжиків покажи. Модника з Прищем. Хочу з ними сама побалакати.
— Проінструктуєш?
— І це не завадить.
— Розумнішою за всіх хочеш бути… — невдоволено пробуркотів Плева.
— А я і є розумніша. На твоєму місці давно б у полковники вийшла.
— Освіти мені не вистачає,— поскаржився Плева.
— Не освіти, а кебети. І нахабства. Усього разом.
— Ображаєш…
— Правду кажу, майорчику. А ти газети більше читай: нас саме до цього тепер і закликають. До гласності, тобто правди!
7
Зоя прийшла без попередження, та Арочка була рада їй. Сиділа у кріслі під торшером у материному м’якому оксамитовому халаті, підправляла напильничком нігті й обмінювалася з подругою новинами.
— Отже, — перепитала Зоя, — твоя муттерхен лягла під академіка?
— Вийшла заміж, — поправила Арочка.
— Не все одно, однаково лягла… Ти його бачила?
— Учора.
— І як?
Арочка хотіла відповісти, що вона б сама з задоволенням… Порівняно молодий, розумний чоловік. Та не зізналася. Ця Зойка — талалайка, усе рознесе по Києву, як сорока на хвості, спробуй потім відмитися…
Проте для чого відмиватися? І перед ким виправдовуватися? Більшість її подруг, не замислюючись, вчинили б так само. Хіба вік у наш демократичний час перешкода? Плювати, що Некрич років на двадцять п’ять чи тридцять старший за неї! Хіба можна порівняти його з Аліком чи Сєвою? Порозпушують хвости, як павичі: шкіряні піджаки, вельветові джинси, саламандрівські туфлі, а за душею десятка чи дві, і то вициганені в матері чи просто поцуплені з шухляди, куди батьки ховають свої капітали. У Сєви, щоправда, “лада”, та мало не кожну поїздку треба погоджувати з татусем, а там починаються запитання: що, коли та з ким? Спочатку Севі вдавалося відбріхуватися, та після того, як подряпав крило, батько забрав ключі, й за останній місяць вдалося тільки раз проїхатися до Броварського лісу — й то Сєвка нервував, зиркав на годинник, які вже тут веселощі? Єдина втіха: на зворотному шляху вона сама вела “ладу”. Сєва наклюкався й не ризикнув сісти за кермо, а вона полюбляє швидку їзду й доїхала до Дніпра за кілька хвилин, спритно маневруючи в потоці вантажівок, що увечері поверталися до Києва.