Скіфська чаша
Шрифт:
Жека підтягнув труси й полопотів босими ногами по передпокою. Займав невеличку однокімнатну квартиру, майже не умебльовану — в кімнаті ліжко, стіл, два стільці, тумбочка з телевізором, в кутку батарея пляшок, переважно з-під горілки й пива, волошковий піджак кинутий недбало на телевізор.
Бурнусов застрибав на одній нозі, намагаючись влучити другою в холошу яскраво-бурякових штанів, нарешті натягнув їх, сів на неприбране ліжко, похмуро оглядаючи присутніх.
— Що вам потрібно? — запитав Хаблака. — Чого нишпорите?
— Чи маєте, громадянине Бурнусов, оранжеву бавовняну сорочку? — поцікавився капітан.
— Маю, то й що?
— Де вона?
— У ванній. Там кошик для брудної білизни.
Оперативникові не треба було наказувати. Шугнув до ванної і одразу повернувся з пожмаканою сорочкою Подав Хаблакові. Капітан розправив її, одразу побачивши дірку на правому плечі. Зовсім свіжа дірка, й нитки висоталися з подертої тканини.
Показав дірку Бурнусову.
— Де порвали? — запитав.
Певно, Жека збагнув уже все. Дивився зацьковано, та все ще не міг визнати своєї поразки.
— Десь зачепився… — одповів, посовавшись на ліжку.
— І подряпали плече?
— Ну, подряпав.
— Де?
— У гаражі.
— Добре, Бурнусов, зараз ми складемо протокол і поїдемо до міліції.
— На якій підставі?
— Для з’ясування деяких обставин. Мусимо побалакати з вами детальніше.
Оперативник, не кажучи ні слова, поклав на стіл напівзагорнуту в газету паку грошей.
— Ваші? — запитав Хаблак у Бурнусова.
— Чиї ж іще?
Поняті підрахували: чотири тисячі без сотні. Майже всі купюри новенькі, паки по тисячі карбованців акуратно заклеєні. Наче щойно одержані з банку.
— Чому не тримаєте в ощадкасі? — запитав Хаблак. Бурнусов нараз розізлився.
— Де хочу, там і тримаю. В ощадкасі чи під ліжком… Яке ваше діло?
— Звичайно, ваша воля, — погодився капітан, але все ж наказав забрати гроші з собою.
…Дробаха почав допит Бурнусова, коли вже мав висновки експертів про те, що нитка, знайдена на дачі тітки Ситника, від Жекиної сорочки. Сходилася також група крові. Крім того, Зозулі вдалося встановити, що неподалік від дачі приблизно в той же час, коли сталося вбивство, люди бачили салатового кольору таксі — стояло на узбіччі з вимкнутими підфарниками. Номер, правда, ніхто не запам’ятав, зрештою, Дробасі й без цього вистачало доказів, він сидів у своїй улюбленій позі, переплівши пальці на череві, й дивився на Бурнусова вивчаюче. Нарешті подмухав на кінчики пальців і, заповнивши протокол допиту, почав не-поспішливу розмову.
— Як ви опинилися позавчора на Русанівських садах? — запитав. — І як потрапили на дачу громадянки Ситник?
Бурнусов мав час обміркувати ситуацію: певно, вирішив нічого не визнавати, бо відповів нахабно:
— Ні на яких садах я не був, і все це вигадки. Яка така Ситник?
— Ну, Бурнусов, — посміхнувся Дробаха, — від кого-кого, а від вас не чекав. Людина ви досвідчена, відсиділи в колонії три роки, знаєте, що до чого, і раптом такі дитячі вибрики! До речі, за що сиділи?
— Наче вам невідомо…
— Відомо, все відомо, та хотілося б почути од вас.
— Душевна розмова?
— Хоча б.
— Не вийде, — зло кинув Жека. — Не вийде в нас із вами душевної розмови, начальник.
— Не вийде, то й не вийде, — одразу погодився Дробаха. — Давайте без душевності. За що сиділи?
— За молодістю років… Ларьок з пацанами взяли.
— Скільки одержали?
Бурнусов підвів руку, розчепіривши пальці.
— П’ятак.
— Відсиділи три?
— Так.
— От бачите, Бурнусов, два роки вам простили, а ви як за це віддячили?
— Так я ж чесно працюю і норми перевиконую. Запитайте в гаражі, там кожен скаже.
— Про ваші виробничі успіхи, Бурнусов, ви зможете не в такому вже й далекому майбутньому розповісти суддям. Та мені чомусь здається, що це не зможе вплинути на вашу долю. А от щиросердне визнання своєї вини завжди враховується.
— Скажете таке, начальнику! Ну, в чому я винний?
— Отже, ви хочете сказати, що позавчора ввечері не були на дачі громадянки Ситник?
— Звичайно, не був.
— Твердите?
— Тверджу.
— А от експерти дотримуються зовсім іншої думки. Вбиваючи Олега Ситника, Бурнусов, ви розмахнулися і подряпалися об цвях. Розідрали сорочку, залишивши на цвяху нитку від неї і сліди крові. Ось, прошу ознайомитися з висновками експертів, — підсунув Бурнусову папери.
Хаблак, який сидів збоку й не втручався в розмову, побачив, як змінився Жека: він таки був стріляний горобець і не міг не знати, що означає висновок експертів. Нахабство одразу сповзло з нього, він якось злиняв, плечі в Жеки опустилися й губи затремтіли, немов збирався заплакати. Засунув руки між колін, зіщулився й відповів непевно:
— Я ж хотів тільки полякати його…
— І для цього вдарили монтировкою по голові?
— Так уже вийшло… Він у мене дівчину відбив, розумієте, я її кохаю, а він, падлюка, також…
— Маєте на увазі Розалію Ютковську?
— Її, звичайно, і ваш… — кивнув на Хаблака, — все вже винюхав. Але ж, їй-бо, клянуся, випадково… Ревнував і хотів провчити, нехай до чужих дівчат не лізе, вдарив, значить, а він упав.
— Хто дав вам адресу дачі й звідки знали, що Ситник того вечора приїде туди?