Скіфська чаша
Шрифт:
— У піжмурки граєтесь? — запитала з викликом.
— Доводиться, — одповів Хаблак.
— До діла… — потарабанив Дробаха нігтями по столу. — Ви сказали, що повідомлення про вбивство Ситника дуже вразило вас.
— Так. — Ютковська демонстративно відвернулася від Хаблака. — Це було жахливо.
— Не так уже й жахливо, коли врахувати, що ввечері пішли до ресторану.
— Мене умовила Віта. Майстер нашої перукарні. Вона наполягала, і я не могла відмовити.
— І запросили Бурнусова?
— Він якраз випадково подзвонив мені.
— Давно знаєте Бурнусова?
— З весни.
— З Ситником познайомилися пізніше?
— Приблизно через місяць.
— З Бурнусовим також вперше здибалися в тролейбусі?
Ютковська випросталася на стільці.
— З ким хочу, з тим і знайомлюсь! — відповіла визивно. — І ви мені не вкажете…
— І не збираємось. — Дробаха уособлював спокій. — Не збираємось і не маємо права, хоча в приватному порядку міг би й порадити…
— Обійдусь без ваших порад! — Напускна скромність одразу сповзла з Ютковської.
— Домовились, — зупинив її Дробаха. — Після вечора в ресторані бачилися з Бурнусовим.
— Вчора він мусив працювати на другій зміні, подзвонить сьогодні.
Дробаха перезирнувся з Хаблаком: відповідь прозвучала природно — Ютковській ще не відомо про арешт Бурнусова.
— Ви бачилися з Євгеном Бурнусовим напередодні зустрічі в ресторані?
— Ні, я працювала на другій зміні і ввечері одразу пішла додому.
— А він не заходив до вас?
— Не міг, він того дня працював.
— І не дзвонив?
— Ні.
— А ви того дня не дзвонили Ситникові?
Ютковська енергійно похитала головою.
— Не мала наміру.
— І не призначали побачення?
— Я ж казала: працювала на другій зміні, втомилася й одразу додому.
— Де ви зустрічалися з Ситником?
— Ходили в кіно, іноді разом вечеряли чи обідали.
— Він бував у вас удома?
— До мене не можна, я живу в тітки.
— А в нього?
— Він же наймав помешкання, і треба було проходити через кімнату господарів.
— Їздили з ним на Русанівські сади? — Дробаха поставив це запитання таким же монотонним голосом, як і попередні.
— На які ще сади? — злякано перепитала. — Туди, де вбили Олега?
— Так.
— Ніколи не бувала там.
— Ви твердите це?
— Звичайно.
— Я б не радив вам казати неправду.
— Але ж я дійсно ніколи не їздила туди.
Дробаха обійшов навколо столу, став над Ютковською. Мовив розсудливо:
— Сусідка Ситників по дачі бачила вас там і впізнала на фотографії. Зараз ми можемо влаштувати очну ставку.
Розалія зблідла. Зиркнула на слідчого спідлоба, трохи подумала й мовила з надривом:
— Але ж ви зрозумійте мене! Олег заманив мене на дачу. Ми трохи випили, і він умовив поїхати. А потім… — Ютковська взялася за голову, але так, щоб не зіпсувати зачіску. — Потім відбулося все, і я зненавиділа це місце. І не могла признатися, що їздила туди.
— Два дні тому не призначали Ситникові побачення там же?
— Ні, як могла!
Дробаха обійшов стіл і зайняв своє місце. Заперечив:
— Могли, громадянко Ютковська. Мені вам важко повірити, та, на жаль, поки що мушу. Тепер от що: ви заходили колись до видавництва “Кристал”?
Ютковська відповіла, не вагаючись:
— Ніколи.
— Але ж знали, що Ситник працює там?
— Він не робив з цього таємниці.
— А Бурнусову було відомо, що ви зустрічаєтесь із Ситником?
— Колись він побачив нас на Хрещатику.
— А як поставився до цього?
— Влаштував скандал.
— А Ситник?
— Він любив мене й сказав, що не відступиться.
— Бурнусов погрожував йому?
— Ще й як! — Розалія пожвавішала, й Хаблак подумав, що їй зовсім не шкода Бурнусова, взагалі не шкода нікого, закохана лише в себе й цінує тільки власне благополуччя — певно, зараз почне топити Бурнусова. Так воно й сталося. Ютковська витягнула ще одну сигарету, поспішливо прикурила — либонь, за цей час прийняла остаточне рішення — і мовила:
— Жека сказав, що вб’є Олега.
— Тоді ж, під час скандалу на Хрещатику?
— І тоді, і пізніше. Однак я не надавала цьому значення. Але ж тепер… Невже це він?
Отак швидко, за кілька секунд продала, плюнула й розтерла не вагаючись… Адже ж не знала, що міліція має проти Бурнусова неспростовні докази і що того вже заарештовано.
— Так і запишемо, — якось сумно констатував Дробаха. Хаблак розуміюче зиркнув на нього: завжди сумно стикатися з людською підлотою, та ще в такому оголеному вигляді.
— А Бурнусов знав, що Ситники мають дачу на Русанівських садах? — запитав Хаблак.
Ютковська задумалася на мить: видно, зважувала, як відповісти. Зрештою, визнала за краще не відповідати нічого.
— Мені це невідомо, — запевнила, — може, й довідався від когось.
— Де мешкають ваші батьки? — поцікавився Дробаха.
— В Миронівці, Київської області.
— Крім тітки, маєте родичів у Києві?
І знову Ютковська завагалася на якусь мить. Але відповіла твердо: