Слід веде до моря
Шрифт:
Ніби не помічаючи його зніяковілості, Степан Бенедиктович сказав:
— Гаразд. Я вірю, що ти, Романюто, зовсім непричетний до крадіжки в лабораторії. Та, одверто кажучи, і досі вірив. Крім того, всі сумніви розвіюються свідченнями Марти і Сергія. Проте питання залишається відкрите: хто ж побував у лабораторії? Як знайти кінофільм? Треба виявити справжнього злодія!
— Безперечно, треба! — загарячкував Сергій. — І ми його виявимо, будьте певні! Якщо вже ми візьмемось за це діло…
—
— Ви не вірите в наші здібності? — образився Сергій.
— Ну, що ти, Сергійку, я давно повірив у твої здібності, і ти це краще знаєш, ніж будь-хто інший. Але без мене нічого, будь ласка, не затівайте.
Тут розмова згасла, бо Докія Іванівна принесла обід, а потім чай з малиновим варенням.
По обіді Степан Бенедиктович запросив усіх до хати.
— Сідайте, де кому зручніше. А ти, соловію, на своє місце. Та відчини вікно, щоб не тісно було для твого голосу під цією низькою стелею.
Юрко, не розуміючи, що буде далі, сів біля письмового стола в лозове крісло. Марта примостилася на кушетці.
Степан Бенедиктович підняв кришку піаніно і вдарив по клавішах. Перед ним стояли розгорнуті ноти, але він дивився не в них, а в розчинене вікно, на верховіття дерев, позолочені сонячним промінням. Його сивувате волосся здригалося від різких рухів.
Музика заповнила всю хату і крізь вікно вилетіла на широкий простір.
Учитель хитнув головою — і Сергій, що стояв збоку, біля піаніно, заспівав.
Для Юрка це була величезна несподіванка. Він і не підозрював, що Сергій уміє так гарно співати. Його чистий голос то дзвенів, як струна, то гомонів, мов веселий весняний струмок, то завмирав, ніби шум вітру, що заплутався у кучерявій гущавині бору.
Так ось чому Степан Бенедиктович називає Сергія солов'єм!
Раптом піаніно замовкло.
— Тут до-дієз! Не забувай! — суворо сказав учитель — зовсім не тим тоном, що в школі, коли журив Лісового за нерозв'язану задачу. Тепер у його голосі відчувалась і повага до співака, і холодна вимогливість.
Сергій не розгубився, не зніяковів, а незалежно кивнув головою: зрозумів, мовляв.
І знову залунала пісня. А за нею — ще і ще…
ГРА В ГИЛКИ
Сьогодні не варто було й думати про поїздку на острів. Додому хлопці повернулися вже пізно.
На порозі їх зустріла Сергієва мати. Стояла з рушником у руці і суворо дивилася на них.
— Де це ви знову блукали до самого вечора? Вже й домашні завдання ніколи готувати.
— А ми не блукали, — сміливо заперечив Сергій. — Затрималися у Степана
Мати відчула, що син не доказує.
— Мабуть, накоїв чогось? Та ще й Юрка підбиваєш! Був хлопець як хлопець, а як подружив з тобою, так і виросли на вербі груші! Оце прибігала Хвостенчиха… «Де той хуліган? — кричала. — Мало не втопив мені хлопця! І костюм знівечив — тепер хоч викинь! Я цього так не прощу! Піду в школу скаржитися!» Ось до чого ти довів Юрка, Сергію! Це все через тебе, лобуряко!
— Тьотю Лесю, Сергій тут зовсім не винний. Він навіть не знав про нашу бійку, — сказав Юрко.
— Не знав! Та без нього ніде ніщо не скоюється! Чи в хорошому ділі побачиш його, а до поганого він сам залюбки пристане!
Сергій мовчав.
Мати трохи заспокоїлась і брязнула тарілками.
— Сідайте їсти!
— Спасибі. Не голодні. Обідали у Степана Бенедиктовича, — блиснув чорним оком Сергій.
— Балує він вас… Треба ще сходити розпитати. Чи й у школі, як дома, робите, що забагнеться? — І додала: — Щоб спати лягали о десятій! Чуєте?
— Добре, — буркнув Сергій. — Тільки ми спатимемо в сараї, на горищі… На сіні.
— Про мене, — погодилась мати, — хоч і на соломі! Аби тільки дома! А тепер сідайте за уроки!
Сергій підморгнув Юркові, коли вони залишились самі.
— Ти мене зрозумів? Тепер не страшно повернутись додому й опівночі — нікого не треба будити! Хто тебе перевірить, коли ти підеш і коли повернешся?
Вони зразу ж сіли за домашні завдання. Сергій у вітальні за столом, а Юрко в своїй кімнаті.
Юрко спершу взявся до письмових. Але не встиг він записати умову задачі, як розчинилися двері і влетів Сергій.
— Ти не пам'ятаєш, що нам загадали з історії?
— А ти глянь у щоденник.
— Е, в щоденнику чомусь немає. Забув, мабуть, записати. Чи, може, щось перебило…
— Добре, давай готувати уроки разом, — сказав Юрко і, зібравши свої книги й зошити, перейшов за Сергіїв стіл.
Тут був неймовірний розгардіяш. На столі і на дивані купами лежали пошарпані, пообписувані, закляксані чорнилом книги й зошити.
— Прибери це все, — сказав Юрко, — і давай спочатку зробимо що важче, — алгебру, наприклад, а потім письмові з російської й української.
Сергій слухняно виконав Юрків наказ. У навчанні він беззастережно визнавав зверхність товариша, — прибрав на столі, і вони засіли за алгебру.
Лише о дев'ятій годині хлопці вибігли надвір і городами подалися на левади.
Сонце заходило. На видноколі рожевіли пластівці ніжних, мов пір'їнки, хмаринок. Після вчорашньої бурхливої грози настала ясна і тиха погода.