Слід веде до моря
Шрифт:
— Ударився об камінь, — крізь зціплені зуби відповів Хвостенко, уникаючи дивитися Юркові в очі. — А ти теж?
— Мене — цеглиною в голову. Болить. Ніби джмелі гудуть. Та то пусте! Зараз нам треба десь заховатися. Ти зможеш пливти?
— Спробую…
Вони поволі попливли попід стіною. Незабаром наткнулись на вузьку бійницю. Насилу протиснулися туди й опинилися у чималому темному приміщенні з низьким похмурим склепінням. Тут було холодно, як у погребі. Вода сягала пояса.
Допомігши Хвостенкові знайти мілке місце, де можна було присісти, Юрко повернувся до бійниці. Почувся плескіт весел і глухий гомін. Човна ще не видно, і Юрко боявся виглядати, щоб не виявити себе. Зате він зразу пізнав Глечиків голос:
— Пливімо звідси! Подалі від гріха! — говорив старий. — Ти ж бачиш, що їх ніде немає. Чого тобі ще треба?..
— Чекай, то, здається, кров?
— Де?
— Он, на камені!..
Голоси замовкли. Потім заговорив Глечик.
— Справді кров! Ти убив його, Стасику!
— Одного напевне. А де ж другий? Якщо живий, то повинен бути десь поблизу…
Бандити, мабуть, не помітили отвір у стіні над водою, і човен проплив мимо.
Щоб переконатись, що небезпека минула, Юрко обережно визирнув з бійниці.
В ту ж мить почувся Дзвонарів голос:
— Осьде він! Я так і знав, що там хтось ховається! Тепер не втечеш, голубчику!
Юрко метнувся назад. Причаївся за стіною.
До бійниці пристав човен.
— Вилазь, хлопче! — крикнув Дзвонар, перехиляючись через борт. — Краще буде! Вилазь!
Юрко мовчав.
— А-а, не хочеш вилазити? Ну, я тебе сам дістану!
Дзвонар обережно, щоб не перекинути човна, зліз у воду.
Юрко затис у руці цеглину, ладен битись на смерть.
Хвостенко підвівся і, теж взявши камінь, став по другий бік отвору.
Юрко витер мокрим рукавом кров з обличчя. В голові шуміло. Щоб не впасти, він обіперся на холодний слизький камінь.
Під склепінням зненацька потемніло. Почулося сопіння і плескіт води.
Хлопці нагнулись до отвору. І відсахнулись нажахано: в бійницю, вирячивши очі, силкувався протиснутись мокрий страшний Дзвонар.
СЕРГІЙ ХВИЛЮЄТЬСЯ
Батько майже півгодини вів із сином нудну і нецікаву розмову про його успіхи в школі, про вчорашню бійку.
Такі розмови відбувалися щораз наприкінці чверті, і Сергій уже звик до них і знав, що, як правило, вони закінчуються одним, але відчутним потиличником. Після цього батько відпускав сина і не турбував більше аж до кінця наступної чверті.
Але сьогодні, замість того щоб дати потиличника і відпустити хлопця на всі чотири сторони, батько суворо сказав:
— Після школи сиди дома! Годі вештатися по задвірках! Годі собак дратувати! Та за петельки брати товаришів! Набридло мені з тобою воювати! А тепер марш звідси! І поза межі двору без мого дозволу не смій виходити! Чуєш?
— Чую, — похнюпився Сергій: поки батько дома, годі й думати про те, щоб пливти на острів.
Е-е, хай йому грець! Коли б знав, що так буде, то не приходив би й додому! Книги можна було залишити у Марти. Юрко приніс би щось попоїсти, і він зараз плив би з друзями до острова. А прочухан був би один — і за вчорашнє, і за сьогоднішнє! Ех!..
Цікаво, де зараз Юрко і Марта? На острові чи тільки підпливають до нього?
Він підстрибом збіг з ґанку і помчав до левади. Швидко видерся на дерево, вмостився зручніше в своєму гнізді і припав очима до бінокля…
Ось вони! Уже на острові! Обережно пробираються до замчища!
Як би й він хотів бути там, разом з ними! Спуститися в темне підземелля і перехопити з-перед самого носа у Дзвонаря і Глечика те, що вони шукають!
Раптом в окулярах бінокля промайнула третя постать. Сергій насторожився. Хто ж це слідкує за Юрком і Мартою?..
Ось постать пригнулась, перебігла відкритий майданчик і сховалася за виступом стіни. Причаїлась. Завмерла там.
У Сергія похололо всередині. Невже то Дзвонар? Що він надумав? Може, просто вирішив перевірити, що за люди припливли на острів і чого? Але ж він швидко виявить, назираючи за ними, потаємний хід у печеру!
Тим часом Юрко і Марта видерлися на вежу і зникли в підземеллі. Постать виринула зі сховища і подерлася нагору.
Сонячні промені освітили її і Сергій мало не скрикнув від подиву: Владик Хвостенко! Авжеж, Хвостенко!
Спочатку Сергій зрадів. Все-таки Хвостенко — не Дзвонар. Що він може заподіяти Юркові й Марті?
Хвостенко оглянувся навколо, перечекав трохи, а потім підкрався до лазівки в печеру і завмер над нею.
Сергій прикипів до окулярів бінокля.
Якийсь час Хвостенко сидів над лазівкою нерухомо. Потім схопив драбину і почав швидко витягувати її з ями.
— От мерзотник! — скрикнув Сергій.
А Хвостенко тим часом витяг драбину і спокійно сів під стіною.
Сергій задумався — як же допомогти товаришам? Як виручити їх з біди? Треба взяти човен і пливти на острів! Хай навіть батько і лупки дасть! Та потім що? Накинутися на Хвостенка? Це приверне увагу Дзвонаря і Глечика. Тоді взагалі буде кепсько. Ні, треба придумати щось інше…
Поява Дзвонаря і погоня за Хвостенком, а потім за Юрком змусила діяти блискавично.
Він стрімголов спустився з явора і щодуху полетів з двору.
— Ти куди? — кинувся з ґанку батько. Але Сергій навіть не відповів.
На поромі, задихаючись від хвилювання, плутано розповів Мартиновому батькові про лихо, що скоїлося на острові.
— Шукайте човна і швидше пливіть туди! А я побіжу до Степана Бенедиктовича. Або в міліцію…
Степана Бенедиктовича дома не було. Докія Іванівна сказала, що він у школі на педраді, і схвильований Сергій зразу ж повернув до школи.