Сьомий хрест

Зегерс Анна

_{Заслугою Анни Зегерс є те, що вона розповіла своєму читачеві саме всю правду про ті часи, надзвичайно тяжкі для її батьківщини, але й не приголомшуючо-безнадійні: в роки найвищої передвоєнної стабілізації націстського режиму письменниця за сліпучою декорацією «тисячолітньої імперії» зірким поглядом реаліста зуміла побачити історичну приреченість фашизму.}

_{Досить відбутися незначній, здавалося б, події, що порушує раз і назавжди встановлений порядок у гігантській тюрмі, на яку було перетворено Німеччину, — і цей порядок одразу ж захитується. Такою подією в романі є втеча семи в’язнів з концентраційного табору Вестгофен. Анна Зегерс далека від того, щоб приписувати їй якесь}

надзвичайне значення, Щоб спрощувати ситуацію, підмінюючи дійсне бажаним. Ні! Це — не революційний вибух, не акт колективного опору режимові; це — звичайна втеча семи різних людей, які випадково зібралися разом. Двоє з них і загинуло, чотирьох спіймано й знову повернено до табору, де їх по-звірячому вбивають; і лише сьомому вдається ціною нелюдських зусиль перебратися через кордон.

_{Щасливий збіг обставин? Випадковість? І так і ні!}

_{Саме тому, що письменниця глибоко розуміє діалектичне співвідношення між випадковістю і необхідністю, їй поталанило розгорнути цю просту ситуацію в неперевершений за своєю силою сюжет реалістичного роману про німецький фашизм та шляхи боротьби з ним. Звичайно, Георга Гайслера могли спіймати, як і інших утікачів. Але його все-таки не спіймали, і це не тільки наслідок того, що йому надзвичайно щастить, а й результат дії певних історичних та психологічних закономірностей.}

_{Коли б Німеччина була справді такою, якою прагнули зробити її націсти, а німці — тією слухняною і бездумною отарою, на яку гітлерівці намагалися їх перетворити, то Гайслер був би приречений. Ніщо — ні мужність, ні сила волі, ані талан не врятували б його. Однак він не загинув!}

_{В ідеальну організованість націстської системи до цієї втечі непохитно вірили не тільки комендант табору Фаренберг та його підручний Цілліх. У це вірили, вірили з гіркотою і болем, люди, що сховались у свої обивательські нори, люди, яким здавалося, що всяка боротьба, всякий опір — марні. Колись давно вони були порядними і чесними громадянами своєї країни, а деякі з них навіть свідомими представниками робітничого класу, соціалістами, комуністами. Але гестапо вистежило і заарештувало їхніх керівників; поступово вони розгубили свої старі зв’язки, перестали довіряти один одному, застигли в німій нерухомості.}

_{І ось раптом, як виходець з іншого, давно забутого світу, до їхнього життя вдерся Георг Гайслер, гнаний, змучений, зацькований, але непереможений Гайслер. У них не було часу на те, щоб розмірковувати, зважувати, вагатися. Треба було діяти, діяти швидко й рішуче. І вони почали діяти, можливо навіть — якось несподівано для самих себе. Георга врятовано; він одержує гроші, документи і переправляється до Голландії. Роман на цьому закінчується, але залишений Георгом слід не зітреться: зв’язки підпільної групи поновлені, вона, певно, функціонуватиме й надалі…}

_{Проте зустріч з Георгом Гайслером пробуджує до дії не тільки колишніх підпільників. Пауль Редер, юний Гельвіг, лікар, священик, Меттенгаймер, так чи інакше стикаючися з головним героєм роману, виявляють, що в їхніх спустошених, а частково й отруєних душах лишилося місце для порядності, мужності, людяності.}

_{Деякі критики свого часу дорікали Зегерс за те, що вона нібито переоцінила реальні сили антифашистського підпілля. З цим аж ніяк не можна погодитися. Тепер ми все більше й більше довідуємося про факти внутрішнього опору націзмові: група Антона Зефкова і група Роберта Уріга, організація Роберта Бюхера — Отто Готше і «Червона капелла» Шульце-Бойзена — Харнака.}

_{І скільки їх було ще — мужніх людей, які у глибокому підпіллі під постійною загрозою викриття боролися проти ненависного фашизму!}

_{Коли Анна Зегерс писала свій роман, ще майже нічого не було відомо про існування внутрішнього руху Опору в останні роки Третього рейху, але чуття комуніста і великого художника підказало їй, що народ навіть у найтяжчі і найганебніші періоди свого життя не може бути весь отруєний, поставлений на коліна!}

_{Звичайно, вірна ідейна спрямованість — це дуже важливо, але не вона одна робить мистецтво мистецтвом. І «Сьомий хрест» не став би найпопулярнішим твором Анни Зегерс, якби бракувало йому художньої досконалості. Не випадково саме цей її роман перекладений на багато іноземних мов (якщо не рахувати початкових розділів книги, надрукованих мовою оригіналу в часописі «Інтернаціонале літератур», вона навіть видана була вперше в англійському перекладі); не випадково саме за мотивами цього роману в часи війни в США було поставлено кінофільм. Нехай у цьому фільмі використано переважно пригодницький бік твору, але й голлівудським ділкам не залишилося нічого іншого, як пристати на його гуманістичну, антифашистську лінію, і це виховувало громадянські, політичні почуття простого американця.}

_{Художня переконливість — ось у чому сила «Сьомого хреста», і без неї найкраща світоглядна ідея багато б не важила.}

_{У будові твору Анні Зегерс пощастило подолати певні композиційні вади, притаманні, наприклад, «Шляхові через лютий» і, ще більшою мірою, «Супутникам». Ідеться про своєрідну нецільність, розхитаність архітектоніки, відсутність об’ємних і глибоких людських характерів, навколо яких міг би «обертатися» відтворений письменницею світ. І панорама життя інколи розпадалася, перетворюючись на строкатий калейдоскоп.}

_{У фокус «Сьомого хреста» поставлено одного героя (Георга Гайслера) і навіть одну подію (його втечу з концтабору). Всі оповідні лінії тягнуться до цього героя та цієї події і з них, так би мовити, виходять. Бо безпосередня дія триває не десять і не двадцять п’ять років, а лише сім діб (це число в романі майже «сакраментальне» — не випадково лоно навіть винесене в назву). Але в ретроспекції все розтягується знов-таки на довгі роки. І тепер уже можна «монтувати» окремі і короткі епізоди, без ризику розтрощити ціле, оскільки і хронологічна невпорядкованість, і ретроспекції підкорені внутрішній логіці, мають центр тяжіння.}

_{Однак, зрозуміло, справа не в тому, що в романі є одна особа і одна подія. Вирішальне — сутність особи і сенс події. Про ідейно-символічне значення події вже говорилося. Залишається сказати ще кілька слів про особу Гайслера. Він — не лише «втілення» певного ідейного задуму. Він — жива істота, багатогранна, навіть суперечлива. І ця багатогранність та суперечливість дозволяють пов’язати з ним усі лінії роману і всіх його персонажів, розгорнути картину гітлерівської Німеччини якомога ширше і водночас подати її сконцентровано.}

_{У своїх поки що останніх великих творах — у «Рішенні» та «Довір’ї» — Зегерс повернулася до тих архітектонічних принципів, за якими будувалися ще «Супутники». Тому «Сьомий хрест» залишається шедевром, нею самою ще не перевершеним.}

_{Дмитро ЗАТОНСЬКИЙ}

СЬОМИЙ ХРЕСТ

Цю книжку присвячено мертвим і живим антифашистам Німеччини

Анна Зегерс