Співробітник ЧК. "Тиха" Одеса
Шрифт:
— Це ви Сивий? — запитала вона, холодно розглядаючи Олексія.
— Я.
— Ідіть у будинок, вас кличуть.
Олексій ввійшов у флігель. Дівчина лишилася на поляні. Сіла на лаві біля дерева.
… Переговорами з повстанкомівцем (у нього було кумедне прізвище — Поросенко) Шаворський лишився невдоволений. Поросенко був настроєний підозріло, в кожному слові Шаворського вбачав підступ. Це був миршавий чоловік із зморшкуватим обличчям, хитрим і нерозумним, на якому, немов приклеєні, висіли великі випещені вуса. Він повідомив, що повстанком закінчує підготовку до повстання і штаб його тимчасово розмістився в Києві, але до початку повстання, яке передбачається в середині липня, перебереться в інше місце. Куди — рішуче відмовився сказати. Він також не схотів відповісти Шаворському, в яких районах розміщені основні сили повстанкому та хто ними керує.
— Та на якого дідька це вам здалося, добродію? — знизував він плечима. — Сили є, це головне!
— Але ж ми повинні повідомити союзників!
— Не треба, це їм не необхідно…
Він сказав, що тільки-но почнеться повстання, армія «головного отамана» перейде польський кордон, а в петлюрівському штабі добре поінформовані про стан справ. Якщо виникне необхідність, вони все, що потрібно, самі передадуть союзникам.
— Ну гаразд, а як ви уявляєте собі взаємодію з нами? — запитав Шаворський.
— Дуже просто: коли ми почнемо, то й ви починайте!
— Та зрозумійте ви, шановний, — намагався втокмачити йому Шаворський, — ми прагнемо консолідувати всі антибільшовицькі сили, незалежно від їхнього політичного і національного забарвлення! Зараз як повітря потрібна єдина централізована організація. А як її створити, коли між нами нема навіть простого довір'я?
— Яка там централізована організація! — скривився Поросенко. — У вас, добродію, одна стежка, у нас — інша…
Шаворський кусав губу і терпляче починав усе з початку. Він говорив про те, що Поросенко відстав од життя, що пани Мідюков, Савинков і Петлюра досягли за кордоном повного взаєморозуміння, що будь-які політичні і національні розходження легко розв'яжуться, коли воші переможуть головного ворога більшовиків. Нарешті, треба зважати на міжнародне становище: країни Антанти згодні падати збройну підтримку лише в тому випадку, якщо всередині країни буде створено монолітну воєнну коаліцію…
— Ну й добре! — розводив руками повстанкомівець. — Треба гуртом вдарити на комісарів? Ударимо! А як — це наша справа!
— Та не ваша, а загальна! Розумієте: за-галь-на!
— Звичайно! От і домовимося про строки та й ударимо! — вдаючи наївного, казав Поросенко.
Шаворський спробував з іншого кінця.
— Тоді треба налагодити постійний зв'язок, щоб нас попередили хоч би за два тижні до початку повстання. Давайте обміняємося представниками?
— Треба спитати у штабі.
— Це займе багато часу.
— Та ні, не дуже…
— Гаразд, — зітхнув Шаворський, — як хочете. Але з свого боку я докладу зусиль, щоб ви дістали особисте розпорядження пана Петлюри про повне об'єднання з нами. Дайте явку: як тільки це буде зроблено, ми пришлемо людину.
— Це можна, — погодився Поросенко.
Явку він дав у Києві і, видно, щоб загладити свою незговірливість, багатозначно додав, що явка серйозна. Від неї, мовляв, до штабу повстанкому дуже близько. Потім сказав пароль.
Оце і все, що вдалося добитися Шаворському. Але і це було немало… Принаймні для Київської Чека.
Поросенко почав збиратись: він ще сьогодні хотів устигнути на київський поїзд. Різничук вийшов його провести.
Коли вони обидва пройшла повз вікна і зникли за кущами, Шаворський півголосом брутально вилаявся:
— Бовдура прислали! Я Рахубі казав, що з цими «щирими» хохлами не домовишся! Ладні продатися кому завгодно — німцям, полякам, чорту, дияволу, аби не з нами! Від іноземних союзників вони з часом відкупляться, а від нас ні, жартуєш!.. А! Врешті, нехай його холера вхопить, цей повстанком! Почнуть разом з нами — і за те спасибі, з поганої вівці хоч шерсті жмут. Колись поквитаємось!.. На щастя, світ на них клином не зійшовся. Я ще Нечипоренка приберіг!
Ніби знічев'я Олексій запитав:
— Нечипоренко? А це ще хто?
Знав він це прізвище, добре знав!
Ранньою весною у лісових хащах за містом Балтою об'явився новий претендент в «народні ватажки» — отаман Заболотний, один з найлютіших політичних бандитів, яких будь-коли знала Одещина. За короткий термін криваві сліди його банди покреслили північні райони губернії, часом захоплюючи й сусідні з нею повіти Поділля та Миколаївщини.
Степан Нечипоренко був близьким другом і помічником отамана. Обидва мали колись чин полковника в армії Петлюри, разом згуртовували банду, і для багатьох було несподіванкою, коли облетіла чутка, ніби Нечипоренко залишив свого дружка і кудись зник. Пошуки його, наскільки було відомо Олексієві, не дали наслідків. Але було ясно, що рано чи пізно цей бандюга ще покаже себе.
Гадали тільки, де, в якому степовому глухому закутку об'явиться він з новою бандою?.. Шаворський нагадав:
— Нечипоренко — соратник Заболотного. Допоміг йому стати на ноги, тепер під Тирасполем збиває свою організацію: міцний дядько, злий. З таким можна домовитись. Я ще повчу цих тупоголових «запорожців», як треба працювати!
Заклавши руки за спину, він почав швидко ходити по кімнаті, зупинився біля вікна і кілька хвилин про щось роздумував, люто гризучи верхню губу. Кінчик його хрящуватого носа ворушився, і це надавало йому схожості з хижим звірком, який щось винюхує.
— От що, Сивий, доведеться вам здійснити невелику подорож: поїдете в Тирасполь! — сказав він, обертаючись до Олексія.
Олексій навіть здригнувся: Шаворський ніби відгадав його думки і поспішав на допомогу…
Тільки що він думав про те, якого величезного розмаху набуває змова. На якусь мить навіть «Всеукраїнський повстанком» здався йому далекою і не дуже реальною небезпекою. Небезпека була зовсім поряд, простягни руку — і обпечешся!.. Вся Одещина димилась. На північному сході палали села, підпалені Заболотним, горів степ за Бірзулою, де шастав отаман Гулій, тепер починала тліти західна околиця губернії: Тирасполь, Придністров'я… Поки що це окремі вогнища. Та якщо вони зімкнуться, вогненне кільце відріже Одесу від країни. Саме цього й добивався, звичайно, Шаворський. Треба негайно знищити цю гадину, більше зволікати не можна! Постаратися протягом найближчих одного-двох днів встановити головні «опорні» пункти організації і — як тільки це буде зроблено — Шаворського ліквідувати. Потім взятися за решту…
Але тут поставало запитання: а як же Нечипоренко і Заболотний? Адже розділились вони недаремно! Тепер, коли відомо, що Нечипоренко затіває щось під Тирасполем, план їхній стає зрозумілим: підпалити Одещину з обох кінців і потім об'єднатись. Поспішна ліквідація Шаворського лише наблизить події. Поки що вони спокійні. Заболотний невловимий. У Нечипоренка жодного провалу: досі ніхто не знав навіть, де він переховується. Тепер знайдено слід, та цього ще мало, мало!..
Чи варто говорити, якою вчасною була пропозиція Шаворського!