Співробітник ЧК. "Тиха" Одеса
Шрифт:
Олексієві відвели місце в одній кімнаті з Вороньком. Тут стояли два столи, кілька табуретів і килимовий диванний матрац без валиків і подушок. У кутку, під стіною, височіло щось вкрите рядниною.
Першого ж дня Воронько спитав Олексія:
— Ти книги любиш?
— Які книги? — не зрозумів Олексій.
— Всякі.
— Ну, люблю,
— То краще розлюби, спокійніше буде.
Виявилося, що під рядниною в кутку книжковий штапель. Книги були пристрастю Воронька. Він збирав їх де тільки міг і нікому не дозволяв навіть доторкатися до своєї бібліотеки. Було дивно спостерігати, як цей великий, бувалий чоловік щоранку обережно знімав ряднину і перевіряв, чи всі книги на місці. Короткими незграбними пальцями він водив по глянсуватих спинках, здував пилюку, витягуючи трубочкою сухі жорсткі губи, іноді Воронько витягав якусь книгу, перегортав її сторінки, зітхав і клав на місце. Читати не було часу. Потім він вкривав рядниною своє багатство — дбайливо і з якимсь особливим секретом, щоб відразу було помітно, якщо хто-небудь торкнеться не спитавши. В усьому, що не стосувалося книг, Воронько був людиною широкої натури, компанійський, готовий поділитися останнім. Свою пристрасть до книг він пояснював скупо, немов соромливо ховав від стороннього погляду щось найбільш задушевне і потаємне.
— Розум у людині поважаю… Допусти наших до книжок — умить розтягнуть на цигарки. Не можу такого переносити.
Якось вранці до кімнати ввійшов Величко.
— В першому госпіталі поранені зчинили бучу, — сказав він. — Лікарів арештували. Сходіть, розберіться…
Воронько і Олексій прийшли в госпіталь у самий розпал мітингу.
Ходячі поранені в шинелях поверх нижньої білизни товпилися на подвір'ї навколо санітарної двоколки. На ній стояв чорнявий червоноармієць, спираючись на милицю і тримаючи на вису товсто забинтовану, скуту лубком ногу. Рубав повітря розчепіреною п'ятірнею і надривним голосом виголошував промову:
— У пораненої людини шматок віднімати — та це що ж таке, товариші! Ви мені скажіть таке питання: кому потрібно, щоб поранений червоноармієць голодним, сидів? Відповідаю: білогвардійській гідрі це потрібно! Що, неправда?
— Правильно-о! — неслося йому у відповідь.
— Білогвардійська гідра не хоче, щоб ми підправляли своє поранене здоров'я і знову били її на пні до повної перемоги світової революції!..
— Здорово чеше, чортяка! — сказав Воронько півголосом. — Навчилися слова говорити! За мною, Михальов…
Він вліз у натовп і, обережно розсуваючи поранених, пробрався до двоколки. Олексій ішов за ним. Їх пізнали.
— Чекісти прийшли!
— Ага, давайте їх сюди!
— Де ви там ходите, коли у нас тут своя контрреволюція повилазила!..
— Ей, хлопче, — крикнув Воронько чорнявому червоноармійцеві, — злізай! Поговорив і досить. Розповідайте, що у вас.
Говорили всі разом. З великими труднощами вдалося з'ясувати таке.
У госпіталь завезли м'ясо.
Двом пораненим, які чергували на кухні, здалося, що кухар хоче привласнити собі частину. Вони зажадали, щоб м'ясо було зважене при них.
Коли обід зварився, вони знову зажадали зважити м'ясо, і виявилося, що невистачає більше двадцяти фунтів…
Чутка про це вмить рознеслася по палатах. Поранені захвилювалися. Всі хто міг ходити, оточили кухню. Як не викручувався кухар, як не божився, що м'ясо просто уварилося, ніхто навіть і слухати не схотів його. Уварка в двадцять фунтів здавалася неправдоподібною. Де ж це видано: цілих двадцять фунтів! Та ними сорок чоловік можна нагодувати!
Справа здавалася ясною, як день — крадіжка, контрреволюція!
Госпіталь закипів. Кілька розсудливих голосів потонули в загальному обуренні. Кухаря, а заодно і всіх його помічників, скрутили і замкнули в підвалі. Комусь спало на думку, що кухар не міг діяти без відома начальства. Не довго думаючи, щоб не промахнутися, схопили завгоспа і начальника госпіталю. Разом з ними кинули в підвал двох лікарів, які намагалися заступитися за арештованих.
У повітрі запахло самосудом.
На щастя, хтось із медперсоналу догадався послати по чекістів…
Олексія і Воронька здавили з усіх боків. Кожний хотів висловитися, викласти свої докази винності кухаря та його спільників.
Рудий парубок у козачому кашкеті з малиновим околишем, смикаючи Олексія за рукав, бубонів йому в саме вухо:
— … Останній шматок намагаються вкрасти! Та, може, мені від того шматка сили прибавиться, може я вже забув, яке воно, м'ясце те, на смак!..
Воронько підняв руку:
— Тихо, товариші! Все буде и порядку! Зараз заберемо арештованих у ЧК, там розберемося, хто правий, хто винний.
Чорнявий червоноармієць вигукнув:
— Не віддамо! Самі їх судити будемо!
— Не випустимо гадів з лазарету! — підтримали його.
— Знаємо, вони вам м'ясце, а ви їх під чотири вітри! — вигукнув рудий козак, який щойно розмовляв з Олексієм.
— Що-о? — Воронько обернувся до нього. — Що ти сказав? — мацаючи задню кишеню штанів, де лежав револьвер, він зробив крок до пораненого. — Вони нам м'ясце?.. Значить, нас купити можна, так чи що?
Відсахнувшись назад, парубок притиснувся спиною до товаришів.
Стало тихо. І ця раптова тиша була пройнята таким недобрим, настороженим чеканням, що Олексій відчув: Воронько робить помилку. Сутичка з пораненим у цій напруженій обстановці могла викликати новий вибух обурення.
Він застережливо сказав:
— Товаришу Воронько!..
Але Воронько, очевидно, і сам уже все зрозумів. Знизавши плечима, він одвернувся від рудого і рішуче поправив на боці офіцерську польову сумку.
— Добре, хай по-вашому! Створимо комісію — на місці розберемося!
— Це інша річ! — схвально зашуміли навколо.
— З самого початку так би!..
— Письменні є? — спитав Воронько. — Хай вийдуть.
Він був уже спокійний, посміхався, і тільки вуса його збуджено їжилися.
Наперед протиснулися кілька чоловік. Воронько відібрав чотирьох, приєднав до них чорнявого червоноармійця, який виголошував промову, потім знайшов очима свого рудого кривдника.
— Ей, гнідий, іди теж в комісію засідати!
— А на біса мені та комісія! — відмахнувся рудий, тримаючись про всяк випадок якомога далі.
— Іди сам розбирайся, якщо іншим не віриш, — наполягав Воронько.
— Мені це ні до чого. І так все відомо.
— Може ще щось узнаєш… про чекістів.
— Ви йому пожерти пообіцяйте, сам побіжить, — порадив хтось. — Він черевом до всього доходить.