Співробітник ЧК. "Тиха" Одеса
Шрифт:
Поранені засміялися. Від недавньої напруженості не залишилося й сліду. Рудого почали підштовхувати до Воронька.
— Та я ж малописьменний… — відмовлявся той.
— Зрозумієш як-небудь… Забурчить у пузі — значить, непорядок!..
Його, кінець кінцем, умовили.
Трубним своїм басом Воронько немов обрубав гамір:
— Тихо! Знаєте цих людей? — спитав він, показуючи на комісію. — Довіряєте їм?
— Знаємо!
— Люди відомі!..
— В такому разі кінчайте базар: комісія працюватиме, решта не суньте носа! Ведіть на кухню!
І натовп, очолюваний комісією, посунув до одноповерхового кухонного флігелька, що стояв окремо. Біля його дверей двоє поранених з гвинтівками охороняли нерозданий обід.
Комісія ввійшла в кухню, поранені з'юрмилися в дверях, обліпили розчинені навстіж вікна.
На довгому кухонному столі сірою вологою глибою лежало зварене і вже охололе м'ясо.
— Сідайте, громадяни, — сказав Воронько членам комісії, — будемо працювати.
Олексієві здавалося, що матроса починає тішити вся ця історія. Воронько сів на табурет посеред кухні, поклав на коліна польову сумку і взявся в боки, хитро оглядаючи присутніх з-під насуплених брів. Олексій став біля дверей, допомагаючи вартовим стримувати цікавих. Комісія сіла на лаві вздовж стіни.
Почався розгляд справи.
Насамперед допитали тих двох поранених, які «спіймали» кухаря на гарячому. Це були молоденький чубатий червоноармієць з забинтованим оком і здоровенний кульгаючий матрос у смугастому тільнику і жовтих поношених кальсонах. Молоденький жваво розповідав, що підозру в нього викликала солідна комплекція кухаря: з чого б він був такий гладкий, коли у всього трудового народу черева підводить! Не інакше — обжирається за рахунок поранених! З цього все і почалося…
— Кухар з самого початку повівся зухвало, — розповідав свідок, — відмовився м'ясо важити: мовляв, з обідом не встигне. Але ми взяли його за зябра — зважив… А як з'ясувалося, що невистачає, каже — уварка. Це аж двадцять фунтів! Тут і малій дитині ясно, що і як… Ти не дивись, що в мене одне око забинтоване. Я й без ока контрреволюцію розберу!
Поранені співчутливо засміялися.
— Скільки було м'яса спочатку? — спитав Воронько хмурячись.
— Свіжого? Трохи більше ніж сімдесят чотири фунти, — упевнено відповів червоноармієць. — А як зварилось, точно п'ятдесят. Двадцять чотири фунти — як не було.
Воронько почухав голову, зсунув набік кашкет і звернувся до комісії.
— Тепер треба другу сторону послухати… Нехай кухаря приведуть. Тільки дивіться, без дурниць! Якщо хто займе його хоч пальцем, з тим я окремо поговорю! Михальов, сходи по нього, постеж за порядком!
Привели кухаря. Неповороткий, хворобливо товстий, він дріботів ногами і, як слимак, втягував голову в плечі при кожному окрику.
Його поставили перед Вороньком.
— Розповідай, кок, крав м'ясо чи не крав? — наказав той.
Кухар заплакав. Тремтячи обвислими щоками, він почав присягатися, що за тридцять років роботи не взяв казенного ні на копійку, що м'ясо уварилося, що в нього дружина стара, а дочка на останніх днях від червоного командира…
— Не дайте безвинно постраждати, голубчики! — задихаючись, говорив він. — Чесно працював, бачить бог!..
— Знаємо вашу чесність! — крикнув рудий.
Але його ніхто не підтримав. Поранені вже заспокоїлись, вигляд жалюгідного, плачучого старого чоловіка вплинув на всіх гнітюче.
— Відповідай, кок, — сказав Воронько, смикаючи себе за вуса, — скільки буває уварки?
— По-різному, голубчики, — схлипнув кухар. — Яке м'ясо… Іншим разом і третина від усього може піти.
Навколо загомоніли.
— Тихше, громадяни! — підвищив голос Воронько. — Треба перевірити, бреше він чи ні. Свіже м'ясо є ще, кок?
— В підвалі, на вечерю лишилось.
— Давайте його сюди!
Коли м'ясо витягли нагору, Воронько сказав кухареві:
— Ріж рівно три фунти. Але, гляди, щоб було точно.
Всі уважно стежили, як кухар важив відрубаний од тушки соковитий шматок філе.
— Став чавунок на вогонь! — розпорядився Воронько. — Зараз, товариші, зваримо цей шматок і подивимось, скільки залишиться, і тоді побачимо, винен старий чи ні.
Хтось незадоволено сказав:
— До-овга історія!..
— Людину розстріляти, звичайно, швидше, — нахмурився Воронько. — Нічого, почекаєш.
— Правильно! — загомоніли поранені. — Це він до діла придумав!..
… М'ясо варилося більше години. І весь цей час члени комісії і поранені, не відриваючись, стежили за киплячим чавунцем. По кухні розпливалася пара. Запахло жирним м'ясним бульйоном.
— Ох, і їсти охота! Без обіду ж сидимо! — почулися голоси.
— Якби не затівали бучу, давно б уже пообідали!..
Коли м'ясо зварилося, його зважили. В ньому невистачало одного фунта і трьох золотників!..
Арифметикою займалися всі. Олівці, що були у Воронька і Олексія, розломили на шість огризків, кожному членові комісії Воронько видав по аркушику паперу.
Коли всі підрахували, виявилось, що на загальну кількість м'яса, призначеного на обід, уварка в двадцять чотири фунти була ще й невелика, могло уваритися більше.
— Ну? — спитав Воронько. — Що ви скажете, товариші громадяни?
Члени комісії перезиралися, чухали потилиці.
— Кого ж тепер будемо судити? — говорив Воронько. — Чи, може, все-таки розстріляємо старика? Що нам?
— Ти не жартуй! — зніяковіло пробурмотів чорнявий червоноармієць, розглядаючи покреслений незграбними розрахунками папірець. — Всяке могло бути…
— Воно й видно, що всяке! — знущався Воронько. — Коли черепок не працює, всього дочекаєшся! Перебили б людей, а потім шукай винних! А де він, головний свідок? Іди, йди-но сюди!.. Розкажи ще раз, як ти контрреволюцію розглядів?..
— Браточки! — злякано забурмотів той. — Помилочка вийшла!..
Воронько згріб його за сорочку.
— Я б за такі помилки стріляв на місці! — люто роздуваючи вуса, пробасив він.