Ставка більша за життя. Частина 2
Шрифт:
— Хай тебе бог береже! — сказав Любке, котрий відтоді, як більшовицькою міною йому відірвало руку, став набожним. — Хай тебе бог береже! — повторив він.
І більше Клоссові нічого не вдалося з нього витягти; тільки на прощання Любке, незграбно стискаючи його долоню своєю лівою рукою, промовив:
— Бережись, Гансе, то паскуда.
— Ви знайомі зі справою Г-298?
Клосс витратив чимало часу, щоб опанувати себе. Полковник Гофберг закінчив перегортати папери і дивився на нього голубими очима, чекаючи відповіді. Тільки тепер Клосс помітив, що в Гофберга гарні довгі вії.
— Щось не пригадую, — відповів Клосс.
— Ви прийняли господарчий сектор. Ця справа
— Я ж тут усього тиждень, пане полковнику. Можливо, я й переглядав цю справу. Якби ви зволили нагадати мені її деталі…
— Я вимагаю, щоб усі мої офіцери знали свою ділянку роботи назубок. Скільки буде сім разів по дев’ять? — несподівано запитав він.
Клосс мовчав. Цього він від Гофберга аж ніяк не сподівався.
— Я вас питаю, обер-лейтенант, — промовив Гофберг і поклав обидві руки на стіл. Точніше, не поклав, а вчепився руками в стільницю. Його великі пазуристі пальці разюче контрастували з ясно-голубими очима, облямованими торочкою вій.
— Шістдесят три, пане полковнику! — голосно відповів Клосс.
“Хочеш бачити в мені йолопа, — подумав він, — то що ж, будь ласка”.
— Ось так ви повинні мені відповідати, коли я питаю про справи вашого сектора. Справа Лятошека. Це вам про щось говорить?
— Ні, — збрехав Клосс, Він вирішив дати Гофбергові можливість похизуватися своїм красномовством.
— Весною тридцять дев’ятого року один польський інженер, на прізвище Лятошек, розробив технологію легкого, міцного і стійкого до високих температур сплаву. Ви навіть собі не уявляєте, яке це має значення для літакобудування, а точніше — для виробництва авіаційних двигунів. Ще в жовтні тридцять дев’ятого року ми розпочали пошуки технічної документації. На Жаль, безрезультатно. Всі матеріали патентного бюро, як і належало сподіватися, були знищені або сховані. Лабораторію інженера Лятошека, що знаходилася на одному з військових заводів на території так званого ЦОПу, [2] було знищено в переддень вступу наших військ. Чи знаєте ви принаймні, що таке ЦОП?
2
ЦОП — Центральний промисловий округ.
— Ні, — відповів Клосс.
— Поляки намагалися створити воєнну промисловість перед самісінькою війною і навіть дещо встигли зробити. — Але хіба під силу було полякам створити таку промисловість? Ви зі мною згодні?
— Звичайно, пане полковнику.
— Отже, як я вже сказав, лабораторію було знищено, а сам інженер безслідно зник. Ми встановили, що мобілізований він не був, але про всяк випадок перевірили всі німецькі табори для військовополонених офіцерів. Ось уже два роки, як в усіх відділеннях гестапо в Генерал-губернаторстві і на територіях, повернених рейхові, є детальний словесний портрет інженера Лятошека, його фотографії і все, що треба, аби його схопити. Заарештовано триста шістдесят чотири особи, схожі на нього, але серед них його не знайшли. Напередодні війни він мешкав у Жешуві. В його будинку ми обдерли штукатурку, розрили підвали, оглянули кожну дошку в підлозі. Ніде нічого.
— Я розумію, — перебив його Клосс.
— Нічого ви не розумієте. Ми дістали нові дані. Недалеко звідсіля село Пшетока і фільварок з однойменною назвою, що належать якомусь графові Пшетоцькому. Тому я й запитав вас, чи знаєте ви, що в них теж є аристократія. Проте мушу вам сказати, що їхня аристократія — переважно німецького походження.
— Це так, — сказав Клосс, тамуючи внутрішній сміх.
— Ну, не зовсім так, не перебільшуйте, Клосс. Не завжди німецького походження. Так ось, дочка цього Пшетоцького одружилася з Лятошеком. Щось схоже на мезальянс. Граф не підтримував стосунків із зятем, принаймні гак він стверджує. В нас у справі є протокол його допиту, складений ще восени тридцять дев’ятого року. Водночас наша агентура нещодавно встановила, що напередодні вступу наших військ інженер з дружиною були в Пшетоці. Той бовдур, який допитував старого Пшетоцького в жовтні тридцять дев’ятого, навіть не звернув уваги, що подружжя Лятошеків лишило старому свою доньку. Отже, можна припустити, що коли вони наважилися залишити свою дитину, то могли з таким же успіхом залишити й ще щось. Технічна документація, обер-лейтенанте, повинна бути в Пшетоці,
— А обшук зроблено? — запитав Клосс. — А Пшетоцького повторно допитували? — вирішив він до кінця вдавати дурника.
Гофберг піймався на гачок. Це втішило Клосса і навіть обнадіювало.
— Надзвичайна проникливість, Клосс! — Полковник від задоволення аж закліпав очима. — І про вас Райнер ще написав у характеристиці “чудовий, інтелігентний офіцер”! Так ось, послухайте. Якщо треба буде розібрати садибу і перекопати весь маєток — то ми це зробимо! Ви знаєте, що таке технічна документація? Це картонна течка з кількома кресленнями, формулами й обчисленнями. Все це може згоріти за п’ять хвилин. А мені потрібна документація у повній цілості, а не купка попелу. Пшетоцького я завжди можу взяти. А що з того? Я вже довгенько в цій країні і знаю, що мовчати поляки вміють.
— А якщо, — запитав Клосс, — документація знищена?
— Це можливо, — відповів Гофберг. — Але це малоймовірно. Пшетоцький знає, що ця документація надто дорого коштує. Він сподівається, що після війни матиме за неї гроші. Окрім того, якщо зять, навіть нелюбимий, залишив йому документацію на схов, то старий її берегтиме. У них теж є деяке поняття про честь,
— Розумію.
— Добре, що ви починаєте дещо розуміти. Так от, ви поїдете в Пшетоку. Я дам вам сім чоловік, ви особисто поселитесь у палаці. Людей же розмістите десь поблизу.
— Я повинен буду розпочати пошуки?
— Я ще не закінчив. Візьмете з собою всі документи, що стосуються цієї справи, читатимете їх собі там від дошки до дошки — і більше ні за холодну воду. Ви у відпустці. В звичайнісінькій собі відпустці. І ніяких самостійних дій. Житимете там, аж поки я вас не відкличу. Гадаю, що це буде через тиждень. Чекатимете. Ви мене зрозуміли?
— Я повинен там чекати, так?
— Браво, обер-лейтенанте! Проведете собі в кімнату польовий телефон і підтримуватимете зі мною постійний зв’язок. Окрім того, ви переходите в розпорядження спеціального агента, який туди прибуде.
— А як я його впізнаю?
— Він вас упізнає. І зішлеться на мене. Можливо, ви будете йому потрібні, а можливо й ні. Але ви повинні там бути, створювати в домі атмосферу загрози, непевності. Крутіться в усьому будинку, заглядайте в усі його закапелки, але самі нічого не шукайте, бо коли вони щось помітять і знищать документацію, ви заплатите головою. А втім, чого мені жаліти вашу голову?! Взагалі-то, — задумливо промовив він, — треба було б, мабуть, послати туди когось іншого. Але в мене, Клосс, саме нікого немає напохваті. Найкраще було б послати туди жінку. На жаль, це неможливо, — сказав він ніби про себе. І раптом, наче отямившись, запитав звичним тоном: — Ви знаєте, обер-лейтенанте, що такі делікатні справи найкраще доручати жінкам?