Ставка більша за життя. Частина 2
Шрифт:
Клосс заговорив швидко й недоладно. Що він мусив Ще раз її побачити, що дуже цього прагнув…
— Ви помилилися, — рішуче перебила Інгрід. — Ми домовилися з вами зустрітися завтра біля кінотеатру. Я, власне, повинна б на вас розгніватись і не вибачати… — Вона кивнула на прощання головою, не подавши руки.
У під’їзді стояв вахтер, уважно дивлячись на Клосса. Обер-лейтенант подумав: коли б він застрелив Інгрід, цей чоловік повідомив би в гестапо його детальний портрет. Погано підготовлена операція дуже часто призводить до провалу — це елементарне правило конспірації майже завжди підтверджується.
Завдання, однак, ставало дедалі важчим. Ця фрау Шустер, напевно, господиня або родичка Гейнца Кетля, неодмінно знатиме про завтрашнє рандеву Клосса з Інгрід. Що ж робити? Треба обміркувати план, який би лишив його поза підозрою. Але на думку нічого не спадало…
Клосс поволі йшов по Альбертштрассе, потім опинився на широкій вулиці, обсадженій деревами.
Завиваючи сиреною, промчав поліційний автомобіль. Клосс побачив будинок, відмежований од тротуару залізною огорожею. Біля входу стояв вартовий у мундирі СС. Клосс знав цей будинок. Це була резиденція берлінського гестапо. Клосс пам’ятав прізвища і знав у обличчя багатьох людей, що працювали в цьому будинкові, часом бачив їх на нарадах у командора.
Гауптштурмфюрер Мюллер… Напевно, саме він організовує операції, в яких бере участь Інгрід Кельд. То досвідчений працівник контррозвідки, холодний і жорстокий, йому довіряє сам Кальтенбруннер. Було б помилкою недооцінювати такого ворога. Клосс багато дав би за те, аби довідатися, що знає і що замишляє гауптштурмфюрер Мюллер. У берлінському гестапо не було, однак, нікого з наших; була колись, правда, Ельзі, він пам’ятав цю молоду веснянкувату блондинку. Вона співробітничала з Арнольдом. Дівчина проковтнула ампулу з ціаністим калієм, коли Мюллер знайшов у її сумочці копії секретних документів.
Так, Клосс мав із цим гестапівцем власні рахунки. Він минув вартового і глянув на темні заґратовані вікна. Гестапо діє вночі; гауптштурмфюрер, напевно, ще працює.
Інгрід Кельд не прийшла. Клосс півгодини чекав на неї біля кінотеатру “Рома” — від о пів на сьому до сьомої вечора. Став у чергу по квитки, але потім роздумав. Почав прогулюватися перед кінотеатром, палячи цигарку за цигаркою. Цілісінький день він пробув на нараді у командора, не вдалося навіть подзвонити до Інгрід, перевірити, чи вона вдома і чи не змінила своїх планів. Тепер у нього залишалося кілька годин, і якщо шведка вже перебуває під охороною гестапо, нічого не вдієш… “Пам’ятай, що зв’язкова з Парижа приїздить о другій годині ночі”, — повторював Арнольд. Тільки він, Клосс, міг урятувати цю жінку. А Інгрід не прийшла. Вулиця перед кінотеатром спорожніла, двері зачинили, сеанс почався. Клосс кинув недокурок на тротуар і подався до Альбертштрассе. Квартира Інгрід від кінотеатру була недалеко, він дістався туди за п’ять хвилин.
Клосс вибіг на сходи і подзвонив. Йому знову відчинила фрау Шустер.
— Це ви? — здивовано запитала вона. — А де ж Інгрід?
— Саме про це я й хотів запитати! — майже вигукнув Клосс.
— Вона вийшла ще до пів на сьому. Сказала, що йде до “Рома”, бо має там зустрітися з вами.
— Вона не прийшла.
— Може, передумала, — з відтінком задоволення мовила фрау Шустер, але тої ж миті на її обличчі з’явилася тривога. — Інгрід ніколи не запізнюється, — пошепки додала вона.
— Мені хотілося б знати, куди саме вона пішла.
— І я б хотіла знати! — вибухнула фрау Шустер. — Я ж сказала вам, як добрій людині! Не прийшла, то й не прийшла, — вела вона далі. — І не морочте ви їй голови, дайте їй спокій.
Оце й усе, що довідався Клосс. Може, Інгрід пішла в театр, може, швендяє з Бертою по місту, а може, гауптштурмфюрер Мюллер вирішив, що перед операцією їй найбезпечніше буде в гестапо? “Зв’язкова з Парижа приїздить о другій годині ночі…” — знову майнула думка. Що ж іще можна зробити? Не піде ж він до будинку поліції і не застрелить панну Кельд у кабінеті Мюллера,
Клосс вийшов на вулицю. У під’їзді знову стояв швейцар і старанно чистив люльку? цього разу він навіть не глянув на Клосса.
— Ви не бачили часом, — запитав обер-лейтенант, — куди пішла панна Кельд, шведська співачка із сорокової квартири?
Швейцар довгенько мовчав. Він узяв цигарку, якою пригостив його Клосс, і сховав люльку в кишеню.
— Бачив, бачив, — відповів той. — У напрямку Бісмаркштрассе. Але вона недалеко відійшла, бо під’їхав чорний “мерседес”, вискочили двоє чоловіків і запросили її в машину.
— Вони були в мундирах?
Швейцар підозріло глянув на Клосса.
— Ні, пане обер-лейтенант, у цивільному.
— Панна Кельд чекала машину? — Але запитання було зайве; швейцар тільки знизав плечима і сказав, що він же нічого не знає.
Клосс не сумнівався — це гестапо! Мюллер хоче бути впевненим — він не з тих, що люблять ризикувати. Інгрід Кельд стала недосяжною, наказ залишився невиконаний. Проте Клосс і не думав відступати: зв’язкову треба врятувати, треба знайти інший вихід.
Це саме він повторив Арнольдові, коли через кілька хвилин зайшов до нього в квартиру. Старий був стривожений: кульгаючи, він нервово ходив по кімнаті, грюкав шухлядами і переглядав якісь папірці.
— Дивлюся, чи нема чогось підозрілого, — пояснив Клоссу. — Тепер я щовечора переглядаю свої речі. Радіостанції вони не знайдуть, а якщо знайдуть… — Арнольд махнув рукою.
Клосс сів на ліжко.
— А ти як гадаєш? — запитав він.
Арнольд знизав плечима.
— Центр сьогодні повторив наказ.
— Ти можеш описати портрет зв’язкової?
— Я не вимагав його, — відповів Арнольд.
— Попроси негайно.
— Я можу ввімкнути рацію тільки о четвертій ранку.
— Запізно. Що ж робити?
— Вип’єш чаю? Звичайно, сурогат, — пояснив Арнольд. — Можу ще почастувати тебе картопляниками. Більше нічого немає.
— Що ж робити? — повторив Клосс.
Арнольд мовчав.
— Кельд прийде на вокзал у супроводі гестапівців, — міркував обер-лейтенант. — Я зможу вистрілити в неї або у вестибюлі вокзалу, або на сходах, що ведуть на перон.