Сто пригод Барвінка та Ромашки
Шрифт:
Мед — не їжа. Мед — це ліки Для недужого й каліки. Довголіття для дідів. Той, хто любить землю милу. На меду здобуде силу. Мов казковий Вернидуб.— Так заслухався Барвінок, Аж вогонь з очей-жаринок. Аж смикнув себе за чуб! — Звідкіля ж ця сила. Матко? — Від землі, моє курчатко! Від роботи сотень бджіл! Той, хто щастя хоче мати. Не шкодує для громади Ані розуму, ні жил! В давнину, малята, бджоли Не роїлися ніколи. Кожен мав свою нору. Восени і взимку — холод. Навесні — жорстокий голод Мордували дітвору. Підказало горе бджолам Злидні бити спільним колом. Подружитися з людьми. Дружим чесно, дружим здавна. Вулик нині — сила славна, В колективі — дужі ми! Ну, Барвіночку, спасибі, Жде робота у садибі, Прощавай, не забувай! Зарясніє плодом осінь — Знов до вулика запросим На медовий коровай! Обнялись... При вході варта Подала зелену кварту Чарівної рідини. — Пий, Ромашко! Пий, Барвінку! — Попили — наполовинку Знову збільшились вони.
VII
Поки мчать малята далі Крізь весняні тьмяні далі. Чорні сили теж не сплять. Є понурий ліс — Комора, В темнім царстві Мухомора Аж кипить ворожа рать! Мухомор в червоній свиті Очі звів несамовиті. Заломивши капелюх. Подивився вліво, вправо. Підстрибнув і свиснув браво. Налякав сестер-синюх. Грізний цар усіх поганок Вийшов з терема на ганок Привітать свої полки. З ним і почет, і цариця,— Повнотіла Печериця, Поглядає з-під руки. Залунало: «Слава! Слава!» Аж зірвалась з гілки гава. Мухомор на мить оглух. — Слава! Слава Мухомору! — Посміхнувся цар і вгору Підійняв свій капелюх. Стрепенулась Печериця, Занявчала, наче киця, Продуділа звисока; — Мухоморе! Мухоморе! Нас ніхто не переборе! Подивись, які війська! По болоту,
— О царице, бий по пиці,— Тільки сміхом не карай! За великим океаном Став я дійсно справжнім паном, Для роботи мав мужву. Заробляв на Каві гроші,— Сотні сот у дні хороші! Мислив, так і доживу... Та з появою Барвінка Почалась нова сторінка У моїм записнику. Після повного розгрому Ми втекли з аеродрому На швидкому літаку. Цар Бамбук позбувсь корони, Я — майна і охорони. Полетіли ми з царем... Чи колись рабам віддячим? Летимо удвох і плачем, А куди — не розберем! Але раптом... Що це? Звідки? Гучно вдарили зенітки. Лихо, лишенько моє! Вийшло так, що ми летіли Не туди, куди хотіли. Зрозумів я, де ми є! Бачу, б’ють не для салюту,— Ухопив я парашута. Тягне й цар: — Віддай мені! — Я кричу:— Прощайте, царю! Побувати ще раз марю На дідівській стороні! У Бамбука — очі рогом. Я крутнувсь і в люк прожогом. В люте ревище вітрів. А літак з царем Бамбуком З журним клекотом і гуком, Наче свічечка, згорів? І хитало і гойдало, Приземлився вельми вдало На якомусь пустирі. Вартові, немов шакали... Я — в кущі. Не розшукали У колючім чагарі. Замість того щоб радіти, Я не знав, де ноги діти. Превеликий тіпав страх. З горя листя їв торішнє, І ховався, бо нелишнє. По байраках та ярах. Не втрачав надій, одначе. Якось бачу. Коник скаче. Не повірилось очам: Затряслась моя сивинка. Коли я пізнав Барвінка,— Мчав на Конику з дівчам. Стежечками потайними Я побіг слідом за ними. Наглядав за сурмачем. Та зненацька — вража сило! — Аж завив, бджола вкусила На городі, під кущем. Цар гукнув: — Признайсь, куркулик Що в мішку тримаєш? — Вулик, Повний лютої бджоли!
Я в льоток запхнув ганчірку. Залишив маленьку дірку, Щоб, конаючи, жили. Заскрипіла Печериця: — Чули ви дурного биця? Хто ти — пасічник чи звір? Наділив царя бджолою, Роздратованою, злою,— Чудернацький сувенір! Але цар сказав: — Царівно! Не хвилюйся, дихай рівно! Тхір нам послугу зробив. Коли рій у нас в полоні — Перемога на долоні! Найдорожчий із скарбів! Хай тепер квітують квіти! Бджолам їх не опилити. Облетять, як папірці. І не буде ні городу. Ані ягідного плоду,— Пропадуть і стрибунці! Струнко, браві командири! Годі вам псувать мундири,— Між собою, знацця, мир! А командувать військами, І жуками й будяками. Буде він... фельдмаршал Тхір! Лють скривила Свинория,— Не збулася давня мрія! Впав Буркун, зітхнув Пирій. Мухомор обняв Тхоряку: — Одягайсь, бери ломаку, Військо муштрою погрій! Скочив Тхір, помивсь в ковбані І відразу ж після бані Одягнув новий мундир. Бур’яни гукнули хором: — Уперед за Мухомором! Хай живе фельдмаршал Тхір!
VIII
Ліс шумує, ліс вирує. Всім свій затишок дарує В дуплах, норах, на гіллі. Скоро будуть новосілля, І заручини, й весілля У достатку і теплі. У сосні кипить живиця. Килимком стає травиця. На полях земля масна. З липи Шпак зробив сопілку. Щоб дражнити Перепілку. Сойка гейкає: Вес-сна! Коник Дзвоник легко скаче. Серце в Коника воляче. Зайчик бігати навчив. І Ромашечку й Барвінка Луг і ліс вітають дзвінко. Як почесних сурмачів. На мурашнику — мурашка: — Стій, Барвінку! Стій, Ромашко!— І мурашки звідусіль. Рушничок несуть, сердежки, А на нім — півні й мережки, А на ньому — хліб і сіль... — Друзі саду! Друзі лісу! Дайте перцю злому Лису!— З мурашиних чути лав. Подають хлібець Барвінку,— Відломив малий скоринку І до вуст її приклав. — Знай, Барвіночку, що скоро Битва з військом Мухомора. Мурахи за меч взялись! Короїдів, гусінь хижу Поб’ємо собі на їжу, Порятуєм рідний ліс! Погукаєш — ми до бою Поряд станемо з тобою. З нами бджоли і птахи! I, мечі піднявши вгору. — Смерть цареві Мухомору! — Закричали мурахи. Хлопчик вигукнув:—Мурашки! Ви солдати й роботяжки! Отже, спільні в нас діла! Ми ж удома, не за морем! Бур’яни гуртом заорем. Бо від них багато зла... IX
Аж нап’явся Коник Дзвоник! Мов відважний прикордонник, В даль Барвінок полетів. Козака неспокій точить, До мети спішить —не збочить. А Ромашка й поготів! Ну й дівча! Твердої вдачі! Задає в путі задачі. — Скільки буде п’ять на сім? — Тридцять п’ять! Ага, Ромашко! — П’ять на п’ять? — І це не важко! Двадцять п’ять, відомо всім! Круча збоку виринає. Шлях вода перетинає. Хвилька зводиться ребром, А на боці протилежнім У затоці чорним лежнем Ледь видніється пором. Над шатрами верболозу Пролунало: — Пе-ре-возу! — І відлупило здаля. В осоці на тому боці Крутонулись ноги босі. Виткнувсь носик з-під бриля. Взяв поромник мотузяку На округлу залізяку, І поплив пливучий міст. А на дядьку — синя свитка. Жовтий бриль, очей не видко. Але що це ззаду? Хвіст! Підпливає. Ось і берег. Чути хвильки тихий шерех. Коник скочив на пором. Підійняв Барвінок списа, Закричав:— Тримайте Лиса! Не пручайсь! Прошу добром! Мовив Лис: — Привіт, герою! Певне, цю первісну зброю Ти привіз від дикунів? Я пустив вас до порому І за це мене, сірому, Переслідує твій гнів? Хто мені два зуби вибив? Якби я тоді... не схибив... Ми обоє не святі. Хочеш битися? Не вдасться! У труді пізнав я щастя. Зуби вставив золоті. Домовитий став, мов курка... Як північна чорнобурка. Засріблився від сивин.— Опустив Барвінок списа. Придивляється до Лиса. Бачить — плаче Лисовин. Похилився, крутить корбу. Мов за хвіст поцупив кобру. Лис... почав... життя нове? У Дзвіночка і в Ромашки У очицях — ніби цвяшки... А пором собі пливе. До Ромашки, до Барвінка Посміхається хмаринка, Миє пір’ячко в воді. Лис промовив: — Правда, гарно? То дарма, що трохи хмарно... Добре тим, хто молоді... «Може, справді став він добрий. Поки я літав за обрій?— Думу думає козак.— Має ж голову добрячу. Поламав хижацьку вдачу, У житті буває всяк...» Лис очиці втер полою: — Бий обухом, ріж пилою. Списом штрикай, але вір... Давні вибрики забуті. Вчусь заочно в інституті І працюю, наче звір. Ось і берег. Кинув сходні. —Коли в нас... таке... сьогодні. Прошу вас... до себе... в дім.— За повіддя взяв Дзвіночка.— Он і хата край лісочка. Хоч води попить ходім! Бережком, а потім лісом Друзі
У кутку стогнав Барвінок... Ліпше смертний поєдинок. Ніж сидіть на мотузку!
X
Лис розсівся на канапі. Перстеньки на кожній лапі, Вже й забувся про пором. Про найбільшу в світі драму Строчить фототелеграму Вічним гусячим пером. «О могутній Мухоморе, Хто земний тебе поборе? Низько б’ю тобі чолом! Знай, Барвінок — у полоні. Рве мотузку на ослоні. Здавсь без бою, за столом! Хто хитріший? На Барвінка, Що забрьохався, мов свинка. Поглядаю звисока! Хочеш виміняти бранця? Шли ягницю чи баранця Й на додачу — гусака. А з Ромашкою — промашка. Утекла від нас Ромашка. Не дівча — козак Мамай. Ну до чого ж б’ється кріпко! Пурхонула, мов куріпка. Біля Кончі переймай!» Тут і хлопчик звів очиці. У ротку, як від гірчиці. Спрага — випив би ріку! Чи насправді, чи від зілля Ніби знизу, з підземілля Донеслось: — Ку-ку-рі-ку! Чарівний забутий голос... Щось у серці розкололось... Пригадались ліс і луг. Знову Лис наповнив чарку: — Це... в моєму зоопарку Голос пробує твій друг! Ти ж юннат, поглянь, будь ласка! Не дурій, бо схопиш паска!— І потяг Барвінка в льох. Спалахнуло світло тьмяне.— Як здоров’я, громадяни? Всі живі? Ніхто не здох? По кутках — залізні клітки. Придививсь Барвінок — звідки?! Поряд з Півнем — їжачок. Поряд з Білкою — Куріпка. І в акваріумі Рибка. Далі — Зайчик-Сірячок. Півень зойкнув:— Ку-ку...рі-ку! Порятуй мене, каліку! — І мене! Мене! Мене!— Серце птаха і звіряти Ніби вирвалось за грати. Щось принизливе, страшне! Лисовин розреготався: — Рятівник ваш — сам попався! Залишився без чобіт! Вас ніхто не порятує, З вас дружина приготує І сніданок, і обід! Мовив хлопчик:— Лисовине! Весь твій рід ганебно згине. Як проллєш невинну кров!— Хмикнув Лис, повів бровою: — Був би, хлопче, з головою— Лис тебе б не поборов! Спалахнув, як трут. Барвінок, Вдарив ніжкою в простінок: — Ще побачим, хто глупак! На твоїй, хитрюго, шкурі Навіть зайчики і кури Танцюватимуть гопак! Витяг Лис ножаку з піхов, А вгорі мов танк проїхав, Заревло, як землетрус. На гладкого Лисовина Попливла землі лавина. Обваливсь пудовий брус. Так з ножем і ноги витяг Той, хто жер батьків при дітях І звіряток при батьках. Кривдив птаство, рибок, звірів. Бо в саму лиш підлість вірив. Чим і славився в віках. Дим і порох. Осьде східці... Швидше вибратися звідси! Стогнуть брили кам’яні. Розшукав Барвінок шпарку. Довго ліз, побачив хмарку І Ромашку на коні. — Ой, Барвіночку Хрещатий! Чи карати, чи прощати? Дам напитися йому!— Звівши писка, наче дрюка. Хекав стомлено Захрюка Весь у куряві й диму. Рохнув: — Ну, білоголова, Я дотримав свого слова! Лисів знищено барліг! А тебе, чудне створіння, І за пиво й за куріння Відлупив би, коли б міг! — Не сварись! — гукнув Барвінок.— Там ще декілька тваринок Під землею, у льоху! Порятуй — напишуть казку, Як давав Захрюка тряску, Розламав тюрму лиху. Вмить кабан пробив просвіток — Розчинились двері кліток. — Будьте вільні назавжди! — Пурх — за Півником Куріпка, Не рвонула тільки Рибка, Бо не може без води. Бранці крикнули: — Спа-си-бі! — Повернули волю й Рибі, Дружно кинули в ставок. Загорланив бравий Півень: — Отепер високий рівень! Мчу на ферму, до дівок! Посвітлішав і Захрюка: — Заслужив ти, хлопче, бука Та завбільшки з цю сосну! Як збагнув свою помилку,— Закидай печаль на гілку Та прискорюй нам весну! XI
Зайнялась зоря тривожна. — Більш баритися не можна,— Зашумів у Кончі Дуб. Журавлі курличуть журно: — Не сурмить весняна сурма, Де ж Барвінок-миролюб? Неспокійно в кожній нірці, У долині і на гірці. Даль набрякла від тепла. Але де сховать гніздечко? І далеко й недалечко Мало справжнього зела. Брость наповнена, відмінна. Ладна вибухнуть, як міна. За наказом сурмача. Лиш одвічні темні сили В Мухоморії засіли, Теж не граються в квача! Коник Дзвоник жваво скаче. — Наближаємось неначе! Вже Чапаївка ось-ось! — Кінь ще більш посилив скачку. Друзі вірного конячку Підбадьорюють: — Кось-кось! Враз над вушком задзвеніло: — Ой Барвінку, чорне діло! Зупинись, це я. Бджола! Порятуйте наші душі! — Стали миттю і, мов груші. Сипонули із сідла. — Рій в полоні в Мухомора! Славний рій загине скоро Без повітря і води! Я прорвалася одненька. Заболіла з горя ненька, Хто ж нас виручить з біди? Рій вночі украв Тхоряка, Всім відомий куркуляка, Той, що втік на чужину. В Мухомора він — фельдмаршал. Вчить бур’ян ходити маршем І ненавидить весну. — Бджілко! Де він, той Тхоряка? Розвертайсь, моя коняко! — Хлопчик смикнув за вузду.— Рій — звільню. Тхора — за чуба! І тоді обнімем Дуба І заграєм на дуду! — Стій-но! — мовило дівчатко.— Поміркуємо спочатку. Глянь, що робиться навкруг. У бджілок — негайна справа. Але ж ми... не маєм права Гальмувать весняний рух! Заревли тривожно звірі; — Де весна у повній мірі? Загули Дніпро й Десна. Закричала в лузі птиця; — Не годиться, не годиться Половинчаста весна! Мовив хлопчик: — Заковика Для простого чоловіка! Що робити сурмачу? На бджілок чекає згуба... Ти, Ромашко, линь до Дуба, Я — на поміч їм лечу! Уклонися Дубу низько І скажи, що був я близько. Він повинен зрозуміть. Що Барвіночок не мусів У біді лишити друзів. Хай без мене засурмить! Ось мій кінь. Сідай, Ромасю. Не пручайсь, бо віддубасю. Транспорт я собі знайду. Бджілко! Линь поперед мене. Прощавай, дівча шалене! Я побіг! Хау ду ю ду! Коник Дзвоник звивсь до неба. А дівча йому: — Не треба! Ти, Дзвіночку, зараз — мій! В мене теж рука козацька, Є мета і вдача хвацька. Не пручайсь, лети, як змій! Лине коник далі й далі, Добре тисне на педалі. Рух Ромашці до лиця! —Молодчина, Коник Дзвоник! Ти мов справжній чемпіоник, Скоро дам тобі сінця! І Вербичка, і Осика Шепотять: — Рости велика!— Віти випростав Кленок. Від небаченої скачки Ніби грім з-під ніг конячки. Спинка мокра, мов линок. Ось пішла дорога вгору Повз берізку білокору. Раптом там, де поворот. Мов шлагбаум — дровеняка. А на ній стоїть... Тхоряка, З ним — поганок вісім рот. Всі з ножами і щитами. Мов гладкі гіпопотами. Люті вогники в очах. Тхір у маршальськім мундирі. Аксельбанти срібно-сірі Віддулися на плечах. — Стій, Ромашко, і ні з місця, Бо рубатиму, як листя! — Закричав пихатий Тхір.— Ви обоє — в нас на нитці. Твій герой — у Лиса в клітці У одній з найглибших нір! А Ромашка: — Геть з дороги. Бузувіри клишоногі! Тхоре, тут тобі й кінець! Знай, перевертню Тхоріні, Що тебе на батьківщині Відлупцює й горобець! Вмить фельдмаршала обсіла Горобців силенна-сила. То нічого, що малі,— Бойові, дзвінкоголосі. Били крильцями по носі І кусали, мов джмелі. У кущі загнали звіра. Тхір вищить: — Не рвіть мундира!— А вони — з усіх боків. Коник — шасть через колоду. Посміялися і — ходу! Тільки цокання підків...
XII
Здрастуй, Кончо, ясен краю, В світі кращого не знаю! Верболози, плин Дніпра. Перескочили яругу, Ось і Дуб посеред лугу Вгору звівся, мов гора. Уклонилася Ромашка. Проспівала, наче пташка: — Здрастуй, Дубе-сонцелюб! — Здрастуй, дівчинко хороша! Ти, бува, не листоноша? Що принесла?— мовив Дуб.— Стій, а де ж отой хлопчисько. Що не встоїть там, де слизько? Де поділи сурмача? Може, й досі курить люльку Чи ганяє в лузі кульку, З Лисом грається в м’яча? — Ой дідусю! Наш хлопчинка... Ви не знаєте Барвінка. Він побіг звільняти рій. Помилки він мав... великі. Та від них знаходив... ліки. — Молодця! — прогув старий. — Ой дідусю! Час сурмити, Бо весні потрібні квіти, Буйне листя і стебло! — Дуб загув: — Дівчатко миле. Розганяй коня щосили І стрибай хутчіш в дупло!
Поделиться:
Популярные книги
Машенька и опер Медведев
1. Накосячившие опера
Любовные романы:
современные любовные романы
6.40
рейтинг книги
Идущий в тени 4
4. Идущий в тени
Фантастика:
боевая фантастика
6.58
рейтинг книги
Real-Rpg. Еретик
2. Real-Rpg
Фантастика:
фэнтези
8.19
рейтинг книги
Газлайтер. Том 8
8. История Телепата
Фантастика:
попаданцы
альтернативная история
аниме
5.00
рейтинг книги
(Противо)показаны друг другу
Любовные романы:
современные любовные романы
эро литература
5.25
рейтинг книги
Афганский рубеж
1. Рубеж
Фантастика:
попаданцы
альтернативная история
7.50
рейтинг книги
Последний Паладин. Том 7
7. Путь Паладина
Фантастика:
фэнтези
попаданцы
аниме
5.00
рейтинг книги
Мымра!
1. Мымрики
Любовные романы:
современные любовные романы
5.00
рейтинг книги
Волк 5: Лихие 90-е
5. Волков
Фантастика:
попаданцы
альтернативная история
5.00
рейтинг книги
Новый Рал
1. Рал!
Фантастика:
фэнтези
попаданцы
5.70
рейтинг книги
На границе империй. Том 7. Часть 2
8. Фортуна дама переменчивая
Фантастика:
космическая фантастика
попаданцы
6.13
рейтинг книги
Системный Нуб
1. Ловец душ
Фантастика:
боевая фантастика
рпг
5.00
рейтинг книги
Приручитель женщин-монстров. Том 5
5. Покемоны? Какие покемоны?
Фантастика:
юмористическое фэнтези
аниме
5.00
рейтинг книги
Неверный. Свободный роман
Любовные романы:
современные любовные романы
эро литература
5.00