Сто років тому вперед
Шрифт:
— У тебе не серце, а безчуттєвий комп’ютер, — нагадала Аліса.
— Комп’ютер, оснащений інтуїцією, а це щось та означає, — уточнив Посейдон.
Поліна ввімкнула зв’язок. І не встигла вона викликати корабель, як в ефірі почулися дивні, ритмічні звуки: три крапки, три тире, три крапки, три тире…
— SOS! — закричав Посейдон. — Турист заблудився. Так йому й треба.
— Справді-бо, сигнал біди, — підтвердила Поліна. — Посейдоне, ми міняємо курс.
— Ну, оце вже зайве, — пробурчав Посейдон, хоч насправді так не думав.
Він
Поліна ввімкнула передавач.
— Корабель “Арбат” на зв’язку, — сказала вона. — Що у вас сталося? Відгукніться.
Корабель не відповів.
— Вимерли туристи, — мовив Посейдон. — А автоматика працює. Я про таке читав. “Летючий голландець” у космосі.
— Як тобі не соромно! — обурилась Аліса. — У людей біда, а ти все жартуєш.
— На жаль, я не маю почуття гумору. Звідкіля бути почуттям у залізної бляшанки, — відповів Посейдон, який чудово знав, що в нього є почуття, і почуття гумору теж.
Поліна не переставала викликати невідомий корабель. “Арбат” змінив курс і пішов на зближення.
Несподівано, коли Поліна уже втратила надію зв’язатися з кораблем, у динаміку почувся слабкий високий голос:
— У мене скінчилося пальне. У мене нічого їсти… я здаюся. Можете брати мене на абордаж.
— Він збожеволів, — мовила Аліса. — Від злигоднів він збожеволів.
— Усі туристи… — почав було Посейдон, але Поліна перебила його.
— Приготуватися до стиковки, — наказала вона.
— Я візьму стиковку на себе, — відповів Посейдон. — Тут небезпечно. Астероїди.
Посейдон мав рацію. В межах видимості екрана темними або світлими цятками вгадувались астероїди, переважно дрібні, як каміння з бруківки, але від цього не менш небезпечні.
Невідомий корабель поволі збільшувався на екранах.
3
За час зближення і стиковки корабель, що зазнавав аварії, більше на зв’язок не виходив.
“Арбат” в умілих залізних руках Посейдона слухняно торкнувся свого побратима. Поки захвати на борту “Арбата” притягували чужий корабель — люк до люка, Аліса розгледіла напис: “ШУК-24”
— Що таке ШУК? — запитала Аліса. — Ти ж усе знаєш, Посейдоне.
— Дещо я знаю, — признався робот. — Без довідника повідомляю: Регістр Сонячної системи, сторінка тисяча дев’ятсот вісімдесят. ШУК — серія з тридцяти планетарних катерів, приписані до Школи Учбового Космоводіння на Марсі. Скорочено ШУК. Ще тридцять таких самих суденець базуються на Місяці, але носять на борту код ШАК, що означає Школа Аматорського Космоводіння. До виходу у відкритий космос не призначені, запас пального обмежений, швидкість низька. Назв не мають, їх розрізняють за порядковими номерами. До речі, я завжди стверджував, що номер куди краще, аніж безглузда назва.
— Посейдоне, я ж казала тобі десять разів — Арбат, це вулиця…
— На якій ти виросла, — докінчив за Поліну робот. — Все одно непереконливо. Тобі просто хочеться, щоб тобі всі ставили запитання й бачили при тому, яка ти вродлива.
— Що ти розумієш у вроді! — дорікнула Поліна.
— Я відвідав найбільші музеї світу, — відповів Посейдон.
Вони відчули поштовх. Відбулася стиковка.
— Ну, кому йти на ШУК-24? — запитав Посейдон. — Гадаю, що це краще зробити мені Якщо цей турист збожеволів і стрілятиме, то мене не шкода.
— Увімкніть відеозв’язок, — сказала Поліна в мікрофон. — Ми вас не бачимо.
— Я не знаю, як він умикається, — відповів кволий голос.
— Божевільний турист, — упевнено заявив Посейдон. — Я йду його рятувати.
— Залишайся тут, — відповіла Поліна. — Бувають ситуації, коли твій розум виявляється недостатнім. Не ображайся, але я переконана, що на борту цього катера знаходиться нещасна істота, яка потребує передусім ласки.
— Тисячу разів говорив, — зауважив Посейдон, удавши, що не чув Поліниних слів, — візьми на базі зброю. Мало що — і ми опиняємося з порожніми руками. Як зараз пам’ятаю — вийшов паш капітан Мержичка на галяву, галява була звичайнісінька собі, нагнувся квітку зірвати — а з квітки…
Тут Посейдон збагнув, що Поліна вже вийшла з рубки. Аліса слідом за нею. Посейдон обернувся до приладів і почав спостерігати перехід у другий корабель на екрані. Він любив побурчати, та все-таки залишався роботом і капітанові підкорявся беззаперечно. А Поліна була його капітаном.
У рубці планетарного катера Поліна побачила хлопчика.
Хлопчик мав років десять-дванадцять, він був худий і невисокий на зріст. Чорні, ледь розкосі очі, темний чуб їжачком.
Побачивши Поліну, хлопчик спробував підвестися з крісла, та зробити цього не зміг — видно було, що він стомився й ослаб.
— Я здаюся, — сказав він. — Ви гналися за мною від самого Марса, так? А я заблудився, потім кінчилося пальне, а на зв’язок я виходити боявся.
— Ти тут один? — запитала Поліна.
— Авжеж, однісінький. Я гадав, що я не злякаюсь, проте було вельми страшно.
Хлопчику вдалось підвестися. Він уперто стиснув губи, й очі в нього звузилися. Його хитнуло, і він, мабуть, упав би, якби Поліна не підхопила його й не підняла на руки.
Так, із хлопчиком на руках, вона й вернулася на свій корабель.
4
На “Арбаті” була лише одна каюта і в ній два ліжка. Там і спали Поліна з Алісою. Посейдон спати не вмів і ночами, якщо не чергував у рубці, поглинав корабельну бібліотеку.
На його щастя, бібліотека була велика й займала небагато місця, бо складалася з мікрофільмів.
Поліна вклала хлопчика на своє ліжко, скинула з нього черевики й укрила пледом.
Тим часом Аліса принесла склянку соку.
— Нехай він вип’є, — сказала Аліса. — Тут самі вітаміни.