Сто років тому вперед
Шрифт:
— Хто ви? — встигла запитати Поліна.
І враз чорні постаті накинулись на Поліну, наче зграя вовків на оленя, й повалили її на каміння.
— Посейдоне… — Й цієї миті зв’язку не стало.
Певно, чорні істоти зірвали з шолома антену.
Посейдон мчав до Поліни величезними стрибками.
Але добігти до неї не зміг.
Кілька чорних постатей зустріли його, і він ударився об них, зім’яв найближчих суперників, та не витримав ваги решти.
— Увага, Алісо! — долинув до рубки його голос. — Із корабля не виходити. Я тимчасово припиняю опір, щоб проникнути в астероїд слідом за Поліною. Чекайте мене…
На цьому урвався і зв’язок із Посейдоном.
У рубці панувала тиша.
Аліса та Юдзо залишилися самісінькі.
7
Аліса помітила, що Юдзо поспішає, натягує скафандр. Вона подумала, що і їй не завадить одягтися. Може, доведеться вийти з корабля. Вона побігла до шафи, аби зняти останній скафандр.
— Стеж, щоб вони не підійшли, казатимеш мені, де вони, — крикнула вона Юдзо.
Добігши До шафи, вона зупинилася. Ні, спершу треба зачинити корабель. Аліса піднялася навшпиньки, щоб увімкнути екстрений замок. На будь-якому кораблі є ця система електронного блокування — коли її ввімкнено, люк не відімкнути ніяким ключем. Тільки розрізавши обшивку корабля, можна в нього проникнути.
— Вони йдуть сюди, — сказав Юдзо.
— Всі?
— Ні. Майже всі потягли до стіни Поліну й По сей до на. А троє йдуть сюди.
— Ех, шкода в нас нема бластера, — зітхнула Аліса.
— Так, — згодився Юдзо. — Зараз би ми їх розстріляли.
— А раптом… — Аліса задумалась, тримаючи в руках скафандр. У неї буйна уява, і вона вміє придумувати неймовірні пояснення подіям. — А раптом цей астероїд некерований? А чорні істоти — тутешні рятувальники. Тільки вони не з нашої системи і не знають мови. От вони й витягають із кораблів усіх, хто зазнає аварії, щоб сховати їх усередині астероїда.
— Я не вірю! — мовив Юдзо. — Рятувальники не кидаються на людей, як звірі.
Аліса натягла скафандр, наділа шолом, та поки що не стала опускати забрало. Це можна зробити в одну секунду.
— Вони підійшли до корабля, — повідомив Юдзо.
— Подивимося, що вони робитимуть, — відповіла Аліса.
Чекати довелося недовго. Пролунав удар у люк. Потім ще один, сильніший за перший.
— Діти мої козенята, — сказала Аліса, — це я прийшла, молочка принесла.
— Що ти говориш? — здивувався Юдзо.
— Це дитяча казка, ти її не знаєш. Один вовк переодягся козою і прийшов у дім до кози, щоб з’їсти її дітей.
— Я знаю таку казку, — відповів Юдзо.
— Тільки нас не ошукаєш, — мовила Аліса.
Наступний удар був сильніший.
— Чим вони стукають? — подумав уголос Юдзо. — Що в них, кулаки залізні?
Удари сипалися один за одним, одноманітно й монотонно.
— Якщо вони не зовсім ідіоти, — сказала Аліса, — то що-небудь придумають.
І ніби у відповідь на її слова до корабля підійшло ще кілька чорних істот. Один із них притягнув щось схоже на бластер, але з довгим дулом.
Вузький білий промінь вихопився з бластера й торкнувся люка.
— Пропалять, — забідкалась Аліса. — Напевно пропалять.
— Щи будемо битися, — спаленів Юдзо.
— А яка користь? — запитала Аліса. — Якщо вони Посейдона здолали, то ти недовго протримаєшся.
— А що робити? Краще загинути з честю.
— Логіка не для мене, — мовила Аліса. — Я ще школи не закінчила. Надівай шолом.
Поки Юдзо, поглядаючи в ілюмінатор, за яким чорні істоти наполегливо свердлили обшивку “Арбата”, надівав шолом, Аліса відкинула куток килима в кают-компанії. Там, вона знала, був невеликий люк, який вів у технічний відсік “Арбата”. Якось при ній Посейдон лазив туди, щоб перевірити системи опалення.
Юдзо проліз у люк першим, потім туди ж опустилась Аліса, закривши за собою люк так, щоб, коли вона його закриє, куток килима опустився на старе місце. Вона не бачила, вдалося їй це чи ні, люк закрився. Було так тихо, що чути було, як часто дихає Юдзо.
Аліса ввімкнула на хвильку шоломовий ліхтар.
Відсік, у якому вони ховалися, був низьким і тісним, хоч дуже довгим. Уздовж нього тяглися дакти повітроводів, труби опріснювачів, опалювальні шланги. Аліса поманила Юдзо за собою, і вони відповзли чимдалі від люка.
— Тепер тихо, — прошепотіла Аліса, — мовчи, хоч би що сталося.
Чекати довелося недовго.
Хвилин із п’ять.
Спочатку вони відчули рух повітря. Це означало, що чорні істоти, яких Аліса для себе називала бандитами, все-таки відкрили люк “Арбата”. Повітря відразу вилетіло з корабля, як вилітає повітряна булька, якщо швидко опустити під воду глечик. Правда, з відсіку, де сховалися Аліса з Юдзо, повітря вилетіло не так швидко — хоч він і не був герметичним, але щілини й канали, якими він сполучався з основними приміщеннями корабля, були невеликі й повітрю знадобилося кілька секунд, щоб вибратися з відсіку. Скафандри дітей умить пристосувалися до зміни тиску, проте Аліса звично відчула перехід у вакуум, подібний до того, як буває, коли виходиш із корабля у відкритий космос.
Потім пролунали кроки.
Та Аліса почула їх не вухами — звуки не поширюються у вакуумі В космосі завжди панує тиша. Але вібрацію підлоги під важкими кроками бандитів вони відчули.
І якщо прикласти руку в рукавичці до стелі відсіку, то можна вгадати кожен крок тих, хто нагорі.
Бандити досить довго ходили по кораблю. Потім корабель почав здригатися сильніше, ривками, й Аліса не відразу збагнула, що бандити вчинили грабунок. Вони відламують, виривають, відкручують прилади й речі і забирають із собою.
Далі зненацька з’явилась над головою, там, де був люк, тонка кругла смужка світла. Отже, хтось відгорнув килим. Аліса завмерла, чекаючи, що зараз бандит відкриє люк.
Та цього не сталося. Замість цього невдовзі настала тиша. Корабель спорожнів.
— Що робити? — спитала Аліса.
— А що? — не зрозумів Юдзо.
— Я думаю, що вони пішли, бо забрали з корабля різні речі Але найпевніше вони повернуться. І тоді неодмінно залізуть у цей відсік. Боюся, що нам тут не відсидітися.
— Тоді давай виліземо, — сказав Юдзо. — Мені тут обридло.