Сто років тому вперед
Шрифт:
— Чули, — відповіла Поліна. — Нічого нового. Мерщій принеси скафандр Юдзо. Він може нам знадобитися. І негайно ж назад. Ти відповідаєш за безпеку дітей.
— І без твоїх наказів знаю, за що відповідаю. — Посейдон був невдоволений, він боявся за Поліну.
Поліна перевірила скафандр, опустила шолом. Її голос у динаміку шолома звучав глухо, ніби крізь подушку.
— Я спробую зв’язатися з Марсом по рації “Сакури”, — сказала вона і відкрила люк у перехідник.
Перш ніж люк закрився, Посейдон устиг сказати навздогін:
— Ставлю сто проти одного, що ніякої
Клацнув замок перехідника. Через півхвилини Поліна з’явилася на чорній гладенькій поверхні астероїда.
— Перевіряю зв’язок, — долинув її голос.
— Зв’язок стійкий, — відповів робот.
— На випадок будь-якої несподіванки капітаном корабля залишається Аліса Селезньова, — розпорядилася Поліна.
— Ясно;— мовив робот, стежачи променем прожектора за Поліною.
Він не заперечував, бо за космічними правилами робот не може командувати кораблем, на якому є люди. Навіть якщо він розумний, досвідчений, універсальний робот. Звичайно, фактично без Поліни головним буде він, але в критичній ситуації останнє слово залишиться за Алісою, хоч Алісі всього одинадцять років.
— Я все зрозуміла, — сказала Аліса, дивлячись, як на екрані зменшується блискуча фігурка Поліни.
Поліна обходила уламки кораблів і часом розмірковувала вголос:
— Бачу корабель незнайомої конструкції — його вам не видно, він лежить за “Гучним сміхом”. Вочевидь не з Сонячної системи. І опинився тут давно. Отже, цей астероїд не перший день притягує кораблі. Дивно, що досі його ніхто не помітив. Уже двадцять років тому тут працювала комплексна експедиція. Вони не могли пропустити такого великого тіла. Як ти гадаєш, Посейдоне, який радіус астероїда?
— Трішечки більший за кілометр, — відповів Посейдон. — Але форма в нього неправильна, він схожий на сплюснуту кулю або на сочевицю. Ми опустилися на втисненому боці.
— Підходжу до “Сакури”, — сказала Поліна.
Коли Поліна зупинилася біля корабля, стало ясно, що “Сакура” разів у п’ять вища за неї. Поліна вголос описувала свої дії. Так належить робити, якщо розвідник один вийшов із корабля.
— Бачу люк, — говорила вона. — Люк відкритий. Кришки нема. Отже, і в кораблі нікого. І все-таки я зайду всередину, огляну корабель і спробую з’ясувати, в якому стані рація. Посейдоне, ти приніс скафандр?
— Пам’ятаю, — відповів Посейдон. — Алісо, ти залишаєшся на зв’язку, знаєш, як керувати прожектором?
— Усе знаю.
Посейдон пішов до перехідної камери, а Аліса слухала, як Поліна розповідає про те, що бачить на “Сакурі”.
Юдзо розривався між “Сакурою” та учбовим кораблем. Він навіть підбіг до люка, ніби хотів поквапити Посейдона, який поволі вовтузився біля люка учбового катера. Юдзо сподівався, що як тільки він одержить скафандр, то зможе теж побігти до “Сакури”.
— Я всередині “Сакури”, — було чутно голос Поліни. — Дивне видовище. Немовби тут бушував якийсь розбійник. Обшивку обдерто, прилади потрощено, посуд розбито, кудись поділися всі речі з каюти і кубрика. І рацію… рації нема. Вона вирвана і зникла.
— А записка? — крикнув Юдзо. — Батько мав залишити мені записку!
Поліна не чула хлопчика й говорила далі:
— У шафі нема скафандра. Отже, батько Юдзо встиг надіти його.
Аліса подумала, що якщо хтось пограбував корабель” то могли взяти скафандр. Ясно, що Поліна сказала останню фразу, аби заспокоїти Юдзо.
— Більше мені тут робити нічого, — мовила Поліна, — Доведеться нам шукати шлях усередину астероїда.
Можливо, Посейдон не мав рації, коли висміював Алісину теорію про піратів.
— Алісо, поглянь! — пролунав гучний голос Юдзо.
Аліса обернулась до ілюмінатора, який дивився на учбовий катер.
Вона побачила, як Посейдон підходить до корабля, несучи скафандр Юдзо.
Але хлопчика схвилювало не це.
— Що сталося? — запитала Аліса.
— Поверни прожектор правіше! — попрохав Юдзо. — Ще правіше. Бачиш?
Промінь прожектора вихоплював із темряви остови кораблів, кам’яні брили, понівечені шматки металу… І раптом Аліса помітила рух. Від стіни кратера до корабля поспішали якісь постаті. Незрозумілі істоти були в чорному, і тому важко було розібрати, що вони собою являють.
Цієї миті відчинилися двері перехідника, і зі скафандром у руці з’явився Посейдон.
— Бережися, Посейдоне! — покликала його Аліса.
Той відразу збагнув, у чім річ, кинув скафандр хлопчикові, а сам метнувся до пульта, щоб увімкнути збільшення на екрані.
— Поліно, — сказав він, вдивляючись у рухливі постаті, — ми бачимо людей. Вони наближаються до “Сакури” і до нас.
— Дуже добре, — відповіла Поліна, — я виходжу їм назустріч. Отже, тут працює якась невідома нам лабораторія,
— Обережніше, Поліно! — втрутилася в розмову Аліса. — Хоч Посейдон не вірить, я все одно думаю, що тут космічні пірати. Невже може бути лабораторія, яка розбиває і грабує кораблі?
— Увага, — промовив Посейдон. — Це не люди.
— А хто? — спитала Поліна.
— Це прихідді. Можливо, тобі залишитися в “Сакурі”?
Та було видно, що Поліні не пощастить зникнути. Темні істоти поділилися на дві групи. Одна з них поспішала до “Арбата”, друга кинулася до “Сакури”.
— Вони йдуть до тебе, — попередив Посейдон. — Гадаю, вони стежили за нами і знають, що ти на борту “Сакури”. Я йду до тебе на допомогу.
— Залишайся на кораблі, — сказала Поліна.
— Не можу. Ти в небезпеці. “Арбат” можна зачинити, й діти протримаються в ньому до мого повернення. Ти беззахисна.
І, не витрачаючи більше слів, Посейдон рушив до перехідної камери.
— Я теж виходжу, — почула Аліса голос Поліни. — А то я почуваю себе в цій коробці, як щур у пастці.
— Посейдон пішов до тебе, — мовила Аліса.
Вона дивилася, як Посейдон сягнистими кроками поспішає по відкритому простору. Потім вони побачили й Поліну. Поліна вийшла з “Сакури” саме в той момент, коли до “Сакури” підбігли перші з чорних постатей.